Ми сумуємо за Софією
Автор живе в Буенос-Айресі, Аргентина
Огорнутий темрявою і болем, я молився за благополуччя моєї сестри.
Ілюстрація Брендона Дормана
У 2012 році я закінчив семінарію і середню школу. У моєму житті відкривався новий світ. Початок року був чудовим, особливо табір для молоді з кількох колів. Я відчував, що Небесний Батько мене благословляє і захищає.
Кілька років тому я вирішив, що буду служити на місії повного дня, тож 2012 рік я планував присвятити заощадженню якомога більшої кількості грошей. Завдяки своїй старшій сестрі Софії я зміг швидко знайти роботу в тій компанії, де вона працювала. 22 лютого ми з Софією поїхали потягом на роботу. День був чудовий, але коли ми приїхали в пункт призначення, я почув страшний шум, а потім все потемніло.
Коли я прийшов до тями, то відчував біль і збентеження. Невже моя земна подорож закінчилася? Я дуже хотів ще залишитися і пережити такі події, як служіння на місії і утворення сім’ї. Тож я молився, просячи Небесного Батька дати мені можливість жити і служити на місії.
Лежачи серед нагромадження уламків потягу, я озирнувся, шукаючи свою сестру, але не міг її побачити. Нарешті я почув, як пожежники всіх просили заспокоїтися, і я відчув у серці надію. Я молився за благополуччя своєї сестри, бо не знав, де вона. Коли я молився, то відчув глибокий спокій. Мені довелося докладати всіх зусиль, щоб знести біль, але Небесний Батько дав мені необхідну силу.
Через годину я був врятований. Увесь той час я відчував Господа поруч. Коли мене везли до лікарні, щоб оперувати ногу, я постійно думав про свою сестру, гадаючи, що з нею. Але кожного разу, коли я про неї думав, я відчував спокій.
Наступного ранку батьки сказали мені, що Софія загинула в цій аварії. Та новина завдала мені найгострішого болю, який я відчував у своєму житті. Але в той же час, я відчував втіху і вдячність за священні завіти, укладені моїми батьками у храмі під час запечатування нашої сім’ї разом на вічність.
Коли я повернувся додому з лікарні, Господь благословив мою сім’ю за допомогою наших друзів і родичів, які були нашими ангелами, приносячи втіху. Ми завжди будемо за це вдячні. Дякуючи силі священства, я зміг ходити набагато швидше, ніж сподівався. Я зміг нормально пересуватися уже через кілька місяців.
Євангелія—прекрасна, в якому б аспекті ви її не розглядали. Я такий вдячний за храми і храмові обряди. Я знаю, що Господь приготував для моєї сестри щось священне. Жити без неї нелегко і ніколи не буде легко, але впевненість і спокій, який ми маємо, сильніші за біль, який ми відчуваємо через її відсутність. Ми сумуємо за Софією всім серцем і кожного дня згадуємо її. Старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав, що небеса без нашої сім’ї—це не небеса (див. Between Heaven and Earth [DVD, 2005]), і я свідчу, що це істина.
Бог любить нас, і Він ніколи не залишить нас самотніми. У книзі Ісаї 54:10 сказано: “Милість Моя не відійде від тебе, і заповіт Мого миру не захитається, каже твій милостивець, Господь”.