Преміальне благословення

Роберто Атункар Ньєто

Ліма, Перу

У нас з Кармен, моєю дружиною, щойно народилася перша дитина, як мене покликали служити єпископом нашого приходу. У той час у нас були фінансові труднощі. Мені було дуже важко забезпечувати свою сім’ю та наглядати за всіма членами нашого приходу й дбати про них.

Однієї неділі на причасних зборах я помітив самотню матір з чотирма малими дітьми. Вона сиділа в останньому ряду каплиці й докладала всіх зусиль, щоб заспокоїти дітей. Я знав, що і в неї фінансові труднощі, однак вона ніколи не просила про допомогу. Минали тижні, і кожної неділі вона приходила до церкви зі своїми дітьми.

Одного дня я отримав свою зарплату. Мені виплатили премію, і я вирішив витратити ті додаткові кошти на придбання матеріалів для такого необхідного ремонту нашого дому. Але, коли я йшов до магазину, мені пригадалися ця сестра і її діти. Я відчув, що маю скористатися додатковими коштами, щоб купити їм продукти. Я зателефонував Кармен і сказав, яке спонукання відчув і що хочу зробити. Вона погодилася.

У магазині мені на очі потрапило печиво. Я подумав, що дітям, мабуть, захочеться солоденького. Я купив два пакети продуктів і попрямував у дім цієї сестри.

Я постукав у побиті часом дерев’яні двері кілька разів. Коли я вже збирався іти, двері нарешті відчинилися. “Єпископе,—сказала та сестра,—я не сподівалася вас тут побачити”. Відразу ж з-за її спини визирнули діти.

“Я приніс вам продукти”,—сказав я.

Одна з дочок знайшла печиво і вигукнула: “Печиво!” Її брати й сестри збуджено юрмилися навколо печива. Семирічна дочка обняла мене. “Дякую, єпископе!”—сказала вона.

Я зазирнув у дім і побачив, що та сестра пере одяг у каструлі, яка стоїть на підлозі. Ця сім’я не мала стола і спала на матрацах, що лежали на підлозі. Я зрозумів, якими вони були нужденними. Я домовився про те, щоб у них з’явився стіл і кожен мав ліжко.

Цей випадок допоміг мені зрозуміти, що Господь скеровує і благословляє своїх служителів. Нам не потрібне додаткове покликання, щоб допомагати братам і сестрам. Нам просто потрібно бути в гармонії з Духом, відчувати, хто потребує нашої допомоги, і бути готовими стати знаряддям у руках Господа.