Біла шапочка для Флоренс
Автор живе у штаті Мічиган, США.
Тринадцятирічна Флоренс Онєєкве дійшла до свого звичного місця на багатолюдному відкритому базарі в місті Оніча, Нігерія. На вулиці було багато продавців, які зазивали заклопотаних покупців. Повз них проходили жінки, тримаючи на своїх головах клунки. Заняття у школі щойно закінчилися й почалися канікули, і Флоренс знала, що її друзі радіють, бо не потрібно ходити на уроки. Однак Флоренс проводить канікули, продаючи на базарі зелень. Це її єдина можливість заробити гроші, щоб оплатити навчання у школі.
Однак Флоренс не скаржиться. Зрештою, її мама проводить на базарі багато годин кожного дня, продаючи батат, аби купити їжу для сім’ї. Мама так багато працює. Тато також. Однак без хорошої освіти важко знайти якусь іншу роботу. Флоренс майже закінчує початкову школу. Можливо, якби вона могла продовжити навчання, то змогла б отримати добре оплачувану роботу і допомагати своїй сім’ї.
Коли Флоренс повернулася додому, то підійшла до батьків і запитала: “Як ви вважаєте, чи зможу я піти до середньої школи? А може, й до університету?”
Мама поглянула на Nnam (тата) і похитала головою. “За університет треба платити набагато більше, ніж ми можемо”,—сказав Nnam. Флоренс дивилася вниз на свої туфлі. Вона не хотіла, щоб мама і Nnam помітили її розчарування.
Через кілька днів Флоренс зупинилася біля лікарні, щоб купити ліки. У лікарні було майже так само людно, як і на базарі, втім не так шумно. Флоренс дивилася на медсестер у накрохмалених білих шапочках. Вона уявляла, як сама в подібній формі допомагає хворим і піклується про немовлят у великій лікарні. Можливо, вона могла б стати медсестрою.
Флоренс знала, що її батьки мають рацію—здобути освіту буде важко. Але Флоренс уміла старанно працювати. Вона вирішила спробувати.
Скільки б хатньої роботи не доводилося їй виконувати щодня, Флоренс знаходила час для навчання. Вона здала тести для вступу в середню школу, і Nnam позичив достатньо грошей, щоб вона могла навчатися. Пізніше вона дізналася, що уряд допомагає оплачувати навчання в медучилищі. Її мрія стала досяжною!
Однак, коли настав час починати навчання в медучилищі, Флоренс трохи засумнівалася. А якщо це надто важко? А якщо їй буде самотньо? Флоренс схилила голову й помолилася: “Дорогий Боже! Будь ласка, дай мені сили навчатися в медучилищі й старанно працювати”.
У медучилищі Флоренс навчилася давати ліки й тримати в чистоті інструменти, оберігаючи їх від мікробів. Іноді їй вистачало терпіння, а іноді—ні. Часто Флоренс молилася, щоб мати сміливість. Після трьох довгих років Флоренс закінчила медучилище й була названа найкращою студенткою у своїй групі. Її мрія здійснилася! Вона буде ходити в білій шапочці медсестри і зможе заробляти достатньо грошей, щоб допомагати сім’ї.
Через багато років Флоренс відвідувала невеличку філію місії в Аккрі, Гана. Її чоловік Крістофер Чуквура був там президентом місії. Флоренс познайомилася в тій філії з дітьми, які не могли завжди ходити до школи. Вони не знали, що робити в майбутньому. Вони нагадали Флоренс про її дитинство. “Що я можу сказати, щоб їм допомогти? Флоренс мовчки молилася.
Потім вона відчула чітке спонукання: розкажи їм про своє життя.
Флоренс думала про своє життя. Вона працювала в лікарнях у Нігерії та в Сполучених Штатах. Вона вийшла заміж за чудового чоловіка, і удвох вони знайшли Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Вона стала матір’ю. Зараз вона допомагала місіонерам залишатися здоровими й старанно працювати. Небесний Батько допоміг їй стати медсестрою. Він допомагав їй зробити набагато більше, ніж вона могла уявити. Він може зробити це і для цих дітей.
Флоренс поглянула на дітей і усміхнулася. “Вам знайомі ті білі шапочки, які носять медсестри? Я побачила таку шапочку й вирішила стати медсестрою…”