Гавайський храм в Лайє: століття збирання
Освячений 100 років тому, Гавайський храм у Лайє дав можливість святим збиратися для отримання храмових благословень, у той час як євангелія почала поширюватися по всьому світу.
Архітектурна візуалізація, архитектори Гайрум Поуп і Гарольд В. Бертон.
Одна з найголовніших місій Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів полягає в наданні храмових благословень людям по всьому світу, як живим, так і померлим. Пророк Джозеф Сміт навчав, що “мета збирання … народу Божого в будь-яку епоху світової історії … —побудувати Господу дім, де Він міг би відкрити Своєму народу обряди Свого дому”1.
На зорі 20-го століття на землі було лише 4 діючі храми, і всі вони були у Юті. Таким чином, фізичне збирання у Юті мало на меті отримання доступу до храмових благословень. У 1919 році це змінилося. 27 листопада 1919 року Президент Гебер Дж. Грант (1856--1945) освятив Гавайський храм у Лайє. Це стало історичною поворотною подією Відновлення, оскільки храмові благословення стали доступними для багатьох народів.
У багатьох аспектах Гавайський храм у Лайє став першим міжнародним храмом. Він безпосередньо служив членам Церкви з Гаваїв, Нової Зеландії, Самоа, Тонга, Таїті, Японії та Австралії. Оскільки Церква продовжувала зростати в Тихоокеанському регіоні та в Азії, кількість країн, які благословив цей храм, продовжувала зростати.
Цього року відзначається 100 років цієї важливої події в збиранні Ізраїля по обидві боки завіси.
Збирання в Самоа
Острови Самоа знаходяться на відстані 4023 км від Гаваїв. У 1919 році Джон К. Адамс, президент місії на Самоа, сказав: “Здавалося, що по завершенні будівництва храму в Лайє наш народ охопило сильне бажання накопичити достатньо коштів, щоб дістатися до храму”. Прикладом може бути Аулеліо Анае, який 20 років безоплатно служив місіонером. За всі ці роки жертвування він не накопичив достатньо грошей, щоб поїхати на Гаваї. Тож брат Анае продав усе, що мав, і зміг назбирати 600 чи 700 американських доларів2. Брат Анае та інші самоанці жертвували всім, чим могли, щоб у 1920-ті роки переїхати до Лайє.
Одна сім’я—Леота—приїхала на Гаваї в 1923 році в день Нового року. Семирічний Вайліне Леота згадував: “Коли ми вперше [побачили] храм,… то був найкращий краєвид”3. Усього через два тижні батьки Вайліне—Айвао і Матала—отримали свій енадумент і були запечатані як подружжя, а їхні діти були запечатані до них. Подружжя Леота вірно служило в домі Господа упродовж 50 років, і вони були поховані “біля храму, який вони так любили”4. Сьогодні сотні їхніх вірних нащадків живе на всіх Гавайських островах.
Неможливе завдання
У той час як члени Церкви в Тихоокеанському регіоні залишали свої домівки й переселялися на Гаваї, багато приходів та філій в інших країнах організовували групові подорожі до храму, які називалися екскурсіями. Така духовна форма збирання надавала членам Церкви можливість подорожувати задля отримання храмових обрядів, а потім повертатися додому, щоб розбудовувати Церкву в своїх країнах.
Під час освячення Президент Грант молився, щоб Господь дав святим у Новій Зеландії та на всіх Тихоокеанських островах можливість вести генеалогічну роботу, аби вони могли приїхати до храму і стати спасителями для своїх предків.
Храмові екскурсії почалися з групи святих маорі з Нової Зеландії вже через шість місяців після освячення. Хоча ці святі жили за 8045 км від Гаваїв, вони раділи новині про освячення храму.
Ваімате і Геені Анару палко бажали приєднатися до першої групи, яка їхала до храму. Однак таке завдання здавалося нездійсненним через бідність цієї сім’ї. Для здійснення подорожі необхідно було мати 1200 новозеландських фунтів—це величезна сума. Вони сподівалися на диво.
Упродовж років сім’я Анару виконувала пораду пророка і збирала генеалогічну інформацію. Потім та інформація накопичувалася у вигляді стосів сторінок, поки сім’я Анару чекала на диво. Їхній син Вівіні знав про віру батьків: “Мама навіть думки не допускала, що вона одного дня не стане з нашим батьком на коліна біля храмового олтаря”.
І диво дійсно сталося. Ваімате виграв контракт від новозеландського уряду на великий земельний проект. Завдяки доходу з цього проекту він отримав достатню суму готівкою, виплачену авансом, щоб покрити всі витрати на подорож до Гаваїв. Ваімате і Геені подолали свій страх подорожі через океан і разом з групою, яка налічувала 14 святих, у травні 1920 року вирушили в подорож до Гаваїв. Вони отримали свій ендаумент і були запечатані. Неможливе здійснилося.
Історія сім’ї Анару одна з тисяч історій про святих останніх днів, які подорожували до Гавайського храму в Лайє, щоб отримати обряди і мати право на обіцяння, які дає Господь у Своєму домі. Це вимагало великої жертви, однак святі, які поверталися на батьківщину, зміцнювалися і були готові керувати Церквою5.
Розбудова Лайє
Зусилля Церкви, спрямовані на створення сучасного вигляду Лайє, продовжували благословляти святих останніх днів з усього Тихоокеанського регіону. Упродовж 1950-х і 1960-х років покликалися місіонери з Гаваїв, Тонга, Самоа, Нової Зеландії, Таїті, островів Кука, Фіджі та Північної Америки, щоб ділитися здобутками своїх культур та навичками у сфері будівництва для сприяння в будівництві Церковного коледжу на Гаваях (зараз Університет Бригама Янга—Гаваї), Полінезійського культурного центру та нового центру для відвідувачів біля храму. Сорок сім місіонерів з Тонга і Самоа отримали свої храмові обряди 3 травня 1960 року, що є прикладом духовних благословень, які прийшли як нагорода за їхні земні труди (див. Building Missionaries in Hawaii, 1960–1963, Church History Library, Salt Lake City, 100).
Один з місіонерів, Матте Тео, отримав тяжкі опіки перед виїздом із Самоа, однак, незважаючи ні на що. він приїхав до Гаваїв. Лікарі боялися, що його обвуглену руку доведеться ампутувати. Багато з його товаришів-місіонерів молилися за нього. Перебуваючи в храмі, брат Тео звернувся з благанням до Господа: “Toркнися цієї руки. Зціли цю руку, щоб я міг допомагати в тому малому, на що спроможний”. Рука почала загоюватися відразу ж. Сьогодні на його руці немає навіть шрамів. Зараз він служить запечатувачем в Гавайському храмі Лайє і каже: “Цей храм … справляє великий вплив на людей не лише тут, але і по всьому Тихоокеанському регіону” (у Christensen, Stories of the Temple in Lāʻie, Hawaiʻi, 328–330).
Духовне збирання в Азії
Після Другої світової війни та повторного заснування Церкви в Японії святі в тій країні організували першу азійську екскурсію до храму. У 1965 році 165 відданих святих подорожували літаком з Токіо до Гаваїв, щоб отримати храмові обряди. Ця подорож надзвичайно зміцнила Церкву в Японії. 95 відсотків тих членів Церкви залишилися активними в Церкві. П’ятеро з них пізніше стали президентами храмів у своїй країні; серед них старійшина Йошихіко Кікучі, перший генеральний авторитет з Японії6.
У 1970 році група корейських членів Церкви прибула до Лайє. Чої Вук Ван, президент філії, сказав: “Ми приїхали до храму, й він відкрив наш розум і пробудив до розуміння того, як ми можемо отримати спасіння. Вічний план став реальним; наше свідчення настільки зміцнилося, що це важко пояснити. Яке велике благословення для корейців мати можливість відвідати храм”7.
Фото фризу Гавайського храму надано з люб’язного дозволу Бібліотеки історії Церкви; фото вечірнього Гавайського храму в Лайє зроблене Карлою Джонсон
Збирання наших померлих родичів
Коли храмові обряди стають доступні для певного народу, вони приносять Господні благословення не лише тим, хто живе в тій країні, але і для тих представників цього народу, які зараз знаходяться по той бік завіси. Ці благословення відчули члени Церкви азійських країн, культурною традицією яких є ретельне ведення генеалогії упродовж століть.
Батьки Кваі Шун Лунга переїхали з Китаю на Гаваї. Він народився в Кауаї в 1894 році й охристився в 1944 році на своє 50-річчя. Брат Лунг навчав веденню сімейної історії в церкві й розповідав своїм учням: “Одного разу мені приснився сон, в якому я побачив багатьох своїх померлих родичів, які закликали мене виконати за них роботу”. Через три дні він отримав від своєї тітки з Китаю генеалогічні записи: 22 сторінки китайського тексту, де подавався його родовід з 1221 року від Р.Х. Разом зі своїм сином Гленном та невісткою Джуліною вони виконали у храмі тисячі обрядів за свою сім’ю. Гленн і Джуліна Лунг пізніше вірно служили президентом і матроною храму в Лайє з 2001 по 2004 рік8.
Сувій, який не горить
Мішіе Егучі приїхала на Гаваї з Японії на початку 1900-х років і привезла із собою шовковий японський сувій. Її онучка, Канані Кейсі, служила на місії в Японії і пізніше дізналася, що сувій її бабусі містив сімейний родовід, який починався майже тисячу років тому.
У 2013 році дім Канані згорів дотла. Разом зі своєю сім’єю вона втратила у пожежі майже все. Вони зберігали свою генеалогічну інформацію в пластикових тубах під її ліжком. Після пожежі вони повернулися в будинок і не знайшли там нічого, крім купи попелу й кіптяви.
“Єдине, що я дійсно сподівалася знайти, була копія сувою з перекладом та історією,—розповідала Канані.— Мене запевнили, що всю храмову роботу за моїх японських предків уже зроблено, однак копія сувою була для мене такою дорогоцінною”.
Коли Канані зі своїм чоловіком, Біллі, блукала згарищем, вони згодом натрапили на блакитний пластиковий футляр. Всередині того футляра вони знайшли копію сувою разом з перекладом і книгою сімейної історії, які дивовижним чином залишилися неушкодженими. Сувій трохи обгорів по краях, однак був єдиною річчю в їхній спальні, яка залишилася після пожежі.
Канані вважає, що Господь зберіг сувій “на благо моїх нащадків як свідчення Його любові до нас і щоб показати, наскільки важливо вести сімейно-історичну та храмову роботу” (в Christensen, Stories of the Temple in Lāʻie, Hawaiʻi, 172–174).
Збирання за допомогою освіти
Благословення Гавайського храму в Лайє також поширюються на тих, хто збирається до Лайє, щоб отримати вищу освіту. З 1950-х років десятки тисяч студентів приїжджають до тепер УБЯ--Гаваї з усієї Полінезії та Азії. Багато тих студентів виконують хрищення за померлих і служать храмовими обрядовими працівниками. Храм у Лайє допоміг студентам розвинути любов до сімейної історії та храмової роботи і благословив їх тим, щоб вони були краще підготовлені до служіння, коли храми побудують у них на батьківщині.
Чун Чуа Джеймс, родом із Сингапуру, приїхала до УБЯ--Гаваї в 1970 році разом зі своєю сестрою. Обидві вони в 1978 році вийшли заміж за чоловіків з інших країн. Сестра Джеймс розповідає: “Наш шлюб у храмі в Лайє поєднав два завіти і дві культури разом на час і на всю вічність—ставши початком того, що, як ми сподіваємося, стане спадком храмових благословень для нашої сім’ї. Наші шлюби є лише двома з багатьох сотень вічних шлюбів серед студентів УБЯ--Гаваї, укладених в храмі в Лайє, і це, можливо, є частиною найвеличнішого спадку існування університету за останні шістдесят років” (у Christensen, Stories of the Temple in Lāʻie, Hawaiʻi, 236).
Збирання триває
Знаходячись на перехресті доріг у Тихому океані між Американським континентом і Азією, Гавайський храм у Лайє відкрив двері до храмових благословень багатьом народам. Тому збирання Ізраїля стало в першу чергу духовним збиранням, оскільки члени Церкви здобули можливість отримувати храмові благословення, а потім повертатися і розбудовувати Церкву в своїх країнах. Ця можливість сприяла поширенню відновленої євангелії серед багатьох культур і народів по обидві боки завіси.
Святкуючи 100-ту річницю Гавайського храму в Лайє, ми маємо привілей бути свідками визначної події Відновлення та виповнення пророцтва пророка Якова з Книги Мормона: “Великі обіцяння Господа тим, хто на островах у морі” (2 Нефій 10:21).