Питання в тому: бути чи був

Старійшина Джоні Л. Коч

Сімдесятник

У житті нам доводиться судити. Ми повинні це робити. Однак ми не повинні діяти за стереотипами або навішувати ярлики.

Кілька років тому ми з дружиною відвідували замок Кронборг у Гельсінгорі, Данія. Цей замок став відомим завдяки п’єсі Шекспіра Гамлет. Коли ми проходили залами замку, в пам’яті виринали сцени й діалоги з тієї п’єси, особливо відоме Гамлетівське: “Питання в тому: бути чи не бути”.

Але потім я подумав, що доречніше буде запитати себе: “Питання в тому: бути чи був”.

Покращуйтеся

На жаль, ми часто навішуємо ярлики, коли щось кажемо про інших людей. Наприклад, ми можемо сказати приблизно таке:

“Старійшина Браун—лінивий місіонер”. Натомість нам слід сказати: “Старійшина Браун останнім часом не дуже старанно працював, однак я впевнений, що він може працювати краще”.
“Mарія не релігійна людина”. На противагу, ми можемо сказати: “Марія не цікавилася релігією, але вона може відчути Духа, якщо я їй буду свідчити”.

Коли ми кажемо, що певна людина є такою або іншою, ми все зводимо до навішування ярликів або діємо за стереотипами: висловлюємо судження, заперечуючи можливість виправитися й покращитися. Однак, коли ми кажемо був/була, то вказуємо, що віримо в можливість зростання і розвитку.

Чи є щось неправильне в тому, щоб судити?

У більшості перекладів Біблії використовується така версія вчення Спасителя: “Не судіть, щоб і вас не судили” (Maтвій 7:1). Однак Переклад Джозефа Сміта містить пояснення: “Не судіть неправедно … , але судіть праведним судом” (у Matthew 7:1, footnote a; курсив додано).

Справді є прийнятним, і навіть очікується, що ми будемо судити, коли оцінюємо і розглядаємо ситуації та приймаємо рішення. І особливо важливо, щоб ми застосовували праведний суд, взаємодіючи з людьми.

Наприклад, нам слід ретельно оцінювати, з ким ми хочемо укласти шлюб, застосовувати проникливість, щоб зрозуміти наміри іншої людини або оцінювати чиюсь здатність виконати завдання по роботі.

Нам слід завжди оцінювати дії або риси людей за Господніми мірками, які містяться в Святому Письмі та словах пророків. А понад усе, нам слід переконатися, що в своєму судженні ми не робимо спроби дати негативну характеристику, швидко віднести до якогось стереотипу чи несправедливо навісити ярлик.

Здатні змінюватися

Ми висловлюємо неправедне судження, коли неточно описуємо інших людей, особливо, якщо робимо це, навіюючи думку, що вони неспроможні змінюватися. У всіх своїх стосунках з людьми нам слід пам’ятати, що завдяки спокутній жертві Господа кожен з нас має здатність покращуватися. Розгляньмо ці приклади, наведені Спасителем:

Він сказав жінці, схопленій у перелюбі: “Іди собі, але більш не гріши” (Іван 8:11).
Він сказав про чоловіка, якого розпинали поряд з Ним: “Ти будеш зо Мною сьогодні в раю!” (Лука 23:43).
Після воскресіння Він продовжував бачити потенціал Петра і наставляти його, хоча Петро тричі відрікся від Нього (див. Матвій 26:34 та Іван 21:15–17).
Він наказав Савлу, який переслідував святих, покаятися. Савл, який став Павлом, послухався і став праведним. (Див. Дії 9:3–6).

Господь Ісус Христос є неперевершеним у наданні нам другого шансу—і третього, і четвертого також. Він навчав нас прощати “аж до семидесяти раз по семи (Maтвій 18:22). Він—єдиний, Хто прожив досконале життя на цій землі, але завдяки Його життю, Його вченням, Його викупительній жертві та Його Воскресінню і завдяки обрядам Його євангелії ми можемо також стати досконалими одного дня. Якщо ми кажемо про своїх братів і сестер у такий спосіб, що навіює зневіру в їхню здатність змінюватися, це також навіюватиме зневіру в силу Спасителя і Його Спокуту.

Ззовні й зсередини

Це вже доведений факт, що часто ми судимо (і нас судять) за нашою зовнішністю. Однак ми впадаємо в небезпеку зробити неправедне судження, коли судимо лише за зовнішністю, і нездатні оцінити справжній характер людини.

“Бог бачить не те, що бачить людина: чоловік-бо дивиться на лице, а Господь дивиться на серце” (1 Самуїлова 16:7). У Свій час Ісус казав, що лицеміри “подібні до гробів побілених, які гарними зверху здаються, а всередині повні … всякої нечистости” (Maтвій 23:27).

Спаситель не навчав, що позитивний і належний зовнішній вигляд—це погано, однак внутрішній характер чоловіка чи жінки (моральний і духовний стан) набагато важливіші. Згадайте величні храми—ділянки біля них прекрасно впорядковані, але набагато важливішими є обряди, які проводяться у храмі.

Від місіонерів також вимагається дотримуватися норм одягу й зовнішнього вигляду. Своєю чистотою, скромним одягом і вживанням належної мови вони показують гарний приклад тим, чиє знайомство з євангелією Ісуса Христа здійсниться завдяки тому, що вони бачать і чують від місіонерів.

Застосування проникливості

У своїй спробі робити праведні судження важливо застосовувати проникливість. У Путівнику по Писаннях сказано, що проникливість—це “розуміти або знати щось через силу Духа. … Це включає відчуття істинного характеру людей, а також джерела і значення духовних проявлень” (Путівник по Писаннях, “Проникливість, дар проникливості”).

Іноді люди, які мають злий характер, маскуються за приємною зовнішністю, намагаючись змусити нас думати що вони гідні наслідування. Вони “мудр[і] у власних очах та розумн[і] перед собою самим” (Iсая 5:21; 2 Нефій 15:21). Спаситель міг бачити, що криється за цим маскуванням, і Він міг розрізнити силу характеру й чесні наміри серця в найскромніших і найзнедоленіших людях.

Алма виявив подібну проникливість, коли звертався до тих, кого “зневажають усі люди через їхню бідність”, однак вони були благословенні, бо упокорилися і стали “принижені серцем” (див. Aлма 32:5–8).

Нам слід пам’ятати наступне: “реч[і], що від Божого Духа, … розуміються тільки духовно.” (1 Коринтянам 2:14). Коли ми дивимося на інших так, як на них дивиться Небесний Батько, проникливість дозволяє нам приходити до праведного судження.

Праведне судження

Кожного дня нашого життя ми судимо, застосовуючи оцінювання і проникливість. Однак Господь сподівається, що ми будемо робити це праведно. Оскільки ми є учнями Господа Ісуса Христа, наші слова і вчинки повинні показувати, що ми є милостивими, люблячими і готовими допомагати.

Якщо ми праведні судді, нам слід переконатися, що ми приділяємо більше уваги характеру людини, а не її зовнішності. У той же час нам слід пам’ятати, що кожного дня ми створюємо перше враження своїм зовнішнім виглядом і мовою, яку вживаємо. Більшість людей захочуть більше дізнатися про наш характер і євангельське послання, якщо наша зовнішність відображатиме високу цінність нашого послання.

Наш Господь і Учитель, Ісус Христос, показав досконалий приклад для наслідування у наших намаганнях судити праведно. Нам слід, як і Він це робить, знайти рівновагу між тим, що ми бачимо на поверхні, і тим, що відбувається всередині кожної людини.