Захищати дітей

Марісса Віддісон

Співробітник редакції церковних журналів

Що ми можемо робити в своєму житті, щоб захищати дітей і робити їх сильними?

Ми знаємо, що з усіх груп людей, яких навчав Ісус, найбільшу любов Він виявляв дітям. Він приділяв увагу дітям навіть тоді, коли це було незручно. Він запрошував кожну дитину окремо отримати від Нього благословення. Він засуджував тих, хто ображав дітей. І Він навчав, що нам слід ставати більше схожими на дітей, аби увійти у царство небесне¹.

“Дивіться на своїх маленьких”,—казав Він людям на Американському континенті після Свого воскресіння. Небеса відкрилися, і сповнені любові ангели-охоронці зійшли й утворили коло навкруг дітей, оточивши їх вогнем. (Див. 3 Нефій 17:23–24).

З огляду на всі небезпеки сьогодення нам так би хотілося, щоб наші діти могли бути в постійному оточені небесного вогню. За даними досліджень кожна четверта людина у світі зазнавала жорстокого поводження в дитинстві, і ця цифра зростає серед особливо вразливих груп, наприклад, інвалідів². Хороша новина в тому, що ми можемо багато чого робити, аби бути проактивними у справі захисту дітей.

“Подумки уявіть дитину, яку ви любите,—каже сестра Джой Д. Джоунс, генеральний президент Початкового товариства.—Коли ви кажете цій дитині: “Я тебе люблю”, що це означає? … Ми надаємо захист, аби мати змогу допомогти тим, кого любимо, сягнути свого найвищого потенціалу і протистояти життєвим труднощам”³.

Можливо, більш детально вивчаючи приклад Спасителя, ми надихнемося ідеями щодо того, як можна краще захищати дітей у нашому житті.

Ісус приділяв їм час

Ісус приділяв час, щоб виявити увагу малим і незахищеним (див. Maтвій 19:14). Ми також можемо приділяти час, щоб вислухати дітей і спробувати зрозуміти їхні труднощі.

“Чим більше любові відчуває дитина, тим легше їй буде відкритися,—каже сестра Джоунс.—… Ми повинні починати розмову, а не чекати, коли наші діти до нас прийдуть”⁴.

Одна мати побачила, що корисно кожного вечора запитувати дітей: “Чи ти чув/чула сьогодні якісь слова, які були незрозумілими?”

Наші діти інстинктивно можуть шукати відповіді он-лайн, бо Інтернет надає негайну допомогу й не засуджує, однак нам необхідно переконати дітей, що ми є більш надійним джерелом інформації. А це означає не виявляти надмірних емоцій, коли діти скажуть щось не дуже приємне. Наприклад, якщо ми надто сильно відреагуємо на зізнання дитини про те, що вона шукала порнографію, дитина навряд чи звернеться до нас по допомогу ще раз. Однак, якщо ми реагуємо з любов’ю, то будемо мати можливість дати їй чітко зрозуміти, що ми хочемо, аби вона говорила з нами про все.

Сестра Джоунс зазначала: “Невеликі проблеми, які обговорюються в атмосфері лобові, створюють основу для здорової реакції. Тому, коли виникне велика проблема, шлях до спілкування буде відкритим”⁵.

Серед найважливіших розмов, які батьки можуть мати з дітьми і які нададуть їм найбільший захист,—це розмови про їхнє тіло. Під час таких розмов слід вживати правильні слова, якими називаються частини тіла, надавати інформацію про гігієну та про зміни, які відбуватимуться у наступні роки. Нам слід говорити про сексуальність і про те, що фізична та емоційна близькість є чудовими складовими плану Небесного Батька для нас. Ми також можемо поговорити на такі теми, як жорстоке поводження й порнографія. Під час таких розмов слід брати до уваги вік дітей та керуватися запитаннями, які у них виникають. В ідеалі нам слід неодноразово через певні проміжки часу проводити подібні розмови і надавати додаткову інформацію, коли наші діти будуть зростати і їхнє розуміння буде поглиблюватися. (У кінці цієї статті ви знайдете корисні допоміжні матеріали).

Ісус був для них прикладом

Ісус був досконалим прикладом для кожного (див. Іван 8:12). Ми, дорослі, також маємо можливість і відповідальність бути прикладом. Якщо ми самі є взірцем того, як приймати безпечні рішення, то це і буде одним з найкращих способів того, як допомогти дітям залишатися в безпеці. Діти помічають, як їхні батьки ставляться одне до одного і дозволяють іншим до себе ставитися. Якщо стосунки, в яких ви перебуваєте, або залежність, з якою боретеся, є загрозливими для вашої сім’ї, будь ласка, зверніться по допомогу. Зверніться до громадських установ і психотерапевтів, а також до єпископа і президента Товариства допомоги, які можуть допомогти вам знайти відповідні ресурси в Церкві та громаді. Ви заслуговуєте на безпеку й повагу.

Ми також повинні бути прикладом піклування про свою духовну силу. Чи бачать наші діти, як ми молимося? Чи знають вони, що ми читаємо Писання? Чи чули вони наші свідчення? Чи одягаємо ми “повну Божу зброю” всією сім’єю, перш ніж вийти у світ? (Див. Eфесянам 6:11–18; Учення і Завіти 27:15–18).

Ісус засуджував їх

Спаситель засуджував тих, хто жорстоко поводиться з дітьми (див. Матвій 18:6) Ми також можемо бути захисниками дітей у своєму житті.

“Дітям потрібні ті, хто буде говорити від їхнього імені,—навчав Президент Даллін Х. Оукс, перший радник у Першому Президентстві,—і їм потрібні ті, хто буде приймати рішення, поставивши їхнє благополуччя вище егоїстичних інтересів дорослих”⁶.

У той час як нам не потрібно надто боятися інших або підозріло до них ставитися, нам слід знати про потенційні загрози та приймати мудрі рішення щодо безпеки. Провідникам Початкового товариства слід виконувати розроблені Церквою настанови щодо запобігання жорстокому поводженню⁷—захист полягає в наявності двох учителів у кожному класі та в тому, щоб хтось із президентства навідувався до класних кімнат.

Батьки і провідники мають радитися разом і вирішувати, чи є додаткові передумови для запобіжних заходів, до яких вони можуть вдаватися, щоб мінімізувати певні загрози. Наприклад, у багатьох церковних будівлях є віконечка у дверях до класних кімнат. Якщо у вашій будівлі їх немає, то можна залишати двері прочиненими під час уроків та звернутися до місцевих представників, які займаються церковними будівлями, щоб дізнатися, чи є можливість зробити у дверях віконечка. Незалежно від покликання, всі дорослі, які перебувають у церковній будівлі, можуть звертати увагу та надавати допомогу, коли виникає певна необхідність, наприклад, вітати відвідувачів, які блукають коридорами, або заохочувати дитину, яка ходить без нагляду, повернутися до класу.

На жаль, іноді дітей ображають інші діти. Якщо ми помічаємо будь-яке цькування або недозволений фізичний контакт у церкві чи в будь-якому іншому місці, то необхідно негайно втрутитися. Якщо ми є провідниками, то необхідно виявити готовність поговорити із сім’ями, залученими до конфлікту,—навіть якщо розмова буде неприємною—аби переконатися, що діти в безпеці. Під час розмови виявляйте співчуття й висловлюйтеся чітко, щоб допомогти у встановленні позитивного ставлення і поведінки.

Якщо ми вважаємо, що дитина зазнає жорстокого поводження, то слід відразу ж повідомити про своє занепокоєння відповідні громадські установи. У багатьох країнах існують гарячі лінії, які пропонують втручання у кризових ситуаціях, надають інформаційні послуги та підтримку. Нам слід також повідомити єпископа, якщо виникає підозра в жорстокому поводженні, особливо якщо до цього залучені особи, які в Церкві працюють з дітьми. Крім вживання заходів із запобігання контакту злочинця з дітьми, єпископ може надавати втіху і підтримку жертвам та допомогти їм отримати додаткові ресурси від Служби сім’ї.

Ісус благословляв їх одного за одним

Primary teacher hugging child with Down syndrome

Ісус знав і благословляв дітей одного за одним (див. 3 Нефій 17:21). Подібним чином, нам слід знайомитися з кожною дитиною і намагатися надавати їй конкретну допомогу.

Що ми можемо робити, аби церква стала безпечнішим місцем для дітей-інвалідів? Чи є у нас план надання допомоги дітям Початкового товариства з вадами? Чи беремо ми до уваги під час викладання уроку різні сімейні обставини? Що ще ми можемо зробити, аби краще враховувати будь-які обставини?

Коментарі расистського змісту, зневажливі зауваження про інші культури та осудливі слова про інші релігії не повинні міститися в посланнях, якими ми ділимося. В одному з класів Початкового товариства був хлопчик, який не дуже добре розмовляв тією мовою, якою розмовляли інші діти. Аби допомогти йому відчувати, що йому раді, вчителі надрукували роздатковий матеріал обома мовами. Прості вияви вдумливого ставлення показують дітям, що ми знаємо кожного з них і дбаємо про кожного, і таким чином ці дії можуть стати тим прикладом, який вони будуть наслідувати.

Ми можемо побачити, що деяким дітям потрібна негайна допомога. Наприклад, хоча зміна настрою є невід’ємною складовою зростання, однак якщо дитина сердита, усамітнюється або сумна упродовж кількох тижнів, це може бути ознакою більш серйозної проблеми, яка потребуватиме професійної допомоги. Хоча праведні звички, такі як молитва й вивчення Писань, є важливими, часто тим, хто має справлятися з початковою стадією розумової хвороби або прихованою травмою, необхідна більша підтримка. Ігнорування ситуації нічого не покращить. У багатьох сферах єпископи можуть надавати фінансову допомогу окремим людям і сім’ям для отримання консультацій через Службу сім’ї або інші установи.

Ісус давав їм силу

Ісус не лише захищав дітей, Він сповнював їх силою. Він показував на дітей як на приклад (див. Матвій 18:3). Після того як Він відвідав Американський континент діти могли навчати дорослих “дивовижн[им] слов[ам]” (3 Нефій 26:16).

Ми можемо надавати дітям, яких знаємо, силу, навчаючи їх розпізнавати мову Духа, а потім наслідувати Духа у прийнятті рішень, таким чином допомагаючи розвивати внутрішній фільтр, щоб скеровувати їхні вчинки. Як навчала сестра Джоунс: “Дуже важливо допомагати дітям самостійно розуміти, чому їм слід [приймати безпечні рішення]”⁸. Ось кілька ідей, які дадуть силу й іншим сім’ям:

Одна мати навчала своїх дітей звертати увагу на тривожні почуття й бути обережними в присутності людей, які поводяться дивно. Це принесло плоди, коли хтось намагався переконати її сина зайти разом до туалету, він, взявши до уваги ті тривожні почуття, відмовився.
Деякі сім’ї заздалегідь створюють план виходу із ситуації, яким можна скористатися, коли наштовхнешся на щось небезпечне. Наприклад, такий план в одній сім’ї називався “вимкни і розкажи”. Він полягав у тому, щоб вимикати монітор комп’ютера й відразу ж розповідати комусь із батьків, якщо на екрані виникне зображення чогось поганого. Їхнім дітям ніколи не доводилося роздумувати, що робити з неналежним вмістом у медіа—вони знали, що робити!
Ще одна сім’я створила кодове слово, яке їхні діти могли надіслати батькам або сказати по телефону, якщо їх потрібно було відразу ж звідкись забрати.
Ви можете вчити своїх дітей казати “Ні!”, коли хтось намагається переконати їх зробити те, що викликає у них неприємне відчуття. Кожна дитина має знати, що вона може просити про допомогу, і їй слід просити про неї, поки вона не опиниться в безпеці.

Наша роль дорослих

Давайте знову згадаємо сцену з 3 Нефія 17, коли Ісус “узяв їхніх малих дітей, одного за другим, і благословив їх, і молився Батькові за них. … І їх було оточено вогнем; і ангели священнослужили їм” (вірші 21, 24). Можливо, ключовим моментом цієї історії, є не лише те, якими важливими є діти, але і проілюструвати, якою має бути наша роль дорослих. Ми є відповідальними за наступне покоління. Ми маємо бути ангелами, які оточують дітей і служать їм. Давайте ж і надалі дивитися на Ісуса, як на свій досконалий взірець, а потім робити все, що нам під силу, аби оточити наших маленьких любов’ю і захистом.