Дари Спокути в моєму житті
Мене навчали з дитинства, що Спокута Ісуса Христа дає змогу подолати дві перешкоди, які відділяють нас від Бога—фізичну і духовну смерть. Я завжди вірила в це і відчувала особливий дух, коли інші люди про це свідчили. Однак настав час, коли я в буквальному сенсі відчула на собі роль викупительної жертви Спасителя.
Коли мені було 19 років, загинув мій братик, мій єдиний братик, мій найближчий друг і рідна душа. Саме тоді Спокута набула персонального значення: вона давала можливість заповнити порожнечу, вона давала надію, що настане день, коли ми знову побачимось, і Віталік все ще буде моїм братиком і частиною нашої сім’ї. Минали тижні, місяці, роки. Це свідчення набувало все більшого значення, бо приходило усвідомлення, що це не нічний кошмар, він не вирушив у подорож, і ми його не побачимо за життя…
Коли я служила на місії, на моєму шляху зустрічалося багато людей, котрі нещодавно пережили біль втрати рідних, і часто саме дітей чи молодих людей. Я не знаю, що відчували вони, але я знаю, що відчувала я і що допомогло мені пережити і заповнити ту безмежну порожнечу в душі. З часом прийшло розуміння, чому Бог вирішив забрати братика таким юним, чому Він не відповів на ту молитву, в якій ми з абсолютною вірою благали воскресити його, чому…
На всі безкінечні “чому”, була одна відповідь—Спокута. Я вдячна Спасителю, що Він зробив для мене і для тебе те, що ми не змогли б зробити самі, що завдяки Його смерті і воскресінню настане славетний і найщасливіший день, коли ми побачимо, що мертвих нема, що всі живі, що наші рідні знаходяться по інший бік завіси, але живуть таким самим повним життям, як ми. Блаженство возз’єднання буде нагородою за довгі роки віри в те, що мій Спаситель живе, а значить мій братик і кожен з нас маємо можливість жити вічно!
Ставши членом Церкви в 13 років, не встигнувши зробити жодних серйозних гріхів, я завжди чула свідчення інших про дорогоцінний дар покаяння, що приходить завдяки Ісусу, і що саме він дає змогу подолати другу перешкоду на шляху до Небесного Батька—духовну смерть, тобто подолати нашу плотську природу і схильність до гріха.
Незважаючи на те, що я активний член Церкви протягом 20 років і, на щастя, не вчиняла надто серйозних гріхів, я все ж порушувала і порушую ті чи інші заповіді просто через те, що я—людина. Особливо протягом останнього року я відчула плоди покаяння в моєму житті. Я відчула на собі, що покаяння—це не покарання, через яке мають проходити грішники. Ні. Покаяння—це дар, який дає можливість знову почуватись чистою, гідною Святого Духа і храмової рекомендації. Я вдячна за мудрих керівників Церкви, які підтримують мене і показують, що Бог не очікує від мене досконалості і, якщо я сьогодні краще, ніж учора,—я змінююсь, а значить, я гідна!
Я свідчу, що Бог хоче, щоб ми користувались покаянням щодня. Саме тоді коли ми каємося, Спаситель бачить, що Він страждав недарма, що нам Його жертва потрібна, і ми її цінуємо!
Я можу від щирого серця сказати, що Великдень набув для мене особливого значення саме тоді, коли я на собі ВІДЧУЛА (не просто повірила, а саме відчула) значення обох дарів, які приходять завдяки Викупленню Ісуса Христа. Я люблю запитувати людей напередодні Великодня, що для них означає це свято, і ділитися своїм свідченням. Також я надсилаю друзям і знайомим церковні відео на цю тему. Великдень, як і Різдво,—це час коли серця людей трішки більше відкриті до духовних речей, отож можна в невимушеній природній ситуації поділитися свідченням.
Щоразу ділячись свідченням, я відчуваю виповнення обіцяння, що міститься в Ученні та Завітах 62:3: “...Вас благословенно, бо свідчення, яке ви принесли, записано на небі, щоб ангели дивилися на нього; і вони радіють за вас, і ваші гріхи прощено”.