Старійшина Езра Тефт Бенсон відвідує святих у Польщі

За призначенням Першого Президентства старійшина Бенсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, після Другої світової війни координував зусилля Церкви з надання гуманітарної допомоги в Європі. За 11 місяців свого перебування там він проїхав більше 96 000 км. На фоні зруйнованої Варшави, Польща.

Прохолодного недільного вечора влітку 1946 року Езра Тефт Бенсон і двоє чоловіків, які його супроводжували під час подорожі, їхали моторошно тихими вулицями Зелвонґі, Польща. Нерівні дороги і сильний дощ весь день тримали мандрівників у напрузі, але коли вони наближалися до мети своєї подорожі, погода нарешті прояснилася.

Село Зелвонґі раніше було частиною Німеччини і мало назву Зельбонген. Утім після війни кордони країни змінилися, і велика частина центральної та східної Європи опинилася під впливом Радянського Союзу. У 1929 році зусиллями процвітаючої Зельбонгенської філії було збудовано перший дім зборів у Німеччині. Але після шести років війни святі у тому поселенні дуже бідували¹.

Сам факт того, що старійшина Бенсон був у Польщі, вже був чудом. Оскільки телефонні лінії в Польщі не працювали, йому разом із супутниками було важко зв’язатися з офіційними особами, які могли допомогти їм оформити документи на в’їзд до країни. Лише після багатьох молитов і неодноразових зустрічей з польськими урядовцями апостол зміг отримати необхідні візи².

Коли джип наближався до старого дому зборів у Зелвонґі, майже всі люди розбіглися з вулиць і заховалися. Старійшина Бенсон і його супутники зупинили автівку навпроти будівлі й вийшли з неї. Вони назвали свої імена одній жінці, яка була неподалік, і запитали, де знаходиться каплиця святих останніх днів. Очі жінки наповнилися сльозами полегшення. “Брати приїхали!”—вигукнула вона німецькою.

Люди відразу ж почали виходити з будинків, плачучи і сміючись від радості. Упродовж трьох років святі в Зелвонґі не мали зв’язку з генеральними провідниками Церкви, а того ранку багато з них постилися і молилися про те, щоб приїхав хтось із місіонерів або церковних провідників. За кілька годин зібралося близько сотні святих, аби почути апостола.

Коли старійшина Бенсон звертався до святих, до каплиці увійшло двоє озброєних польських солдат. Присутні завмерли від страху, однак апостол жестом запросив солдат сісти у передніх рядах. У своєму виступі він наголошував на важливості свободи і волі. Солдати уважно слухали, залишалися на своїх місцях аж до заключної пісні і спокійно пішли. Після цього старійшина Бенсон зустрівся з президентом філії і залишив йому їжу та гроші для святих, запевнивши, що в подальшому вони отримають більше допомоги³.

Через деякий час старійшина Бенсон написав листа Першому Президентству. Він радів тій допомозі, яку Церква надавала святим у Європі, однак його непокоїли труднощі, які все ще стояли перед святими.

“Можливо цим та багатьом іншим святим у Європі нічого невідомо про велику кількість переваг величної церковної програми благополуччя,—писав він,—однак безсумнівно те, що вдалося врятувати багато життів, а віра і відвага багатьох наших відданих членів Церкви значною мірою зміцнилася”⁴.