Лише в цифровому форматі
Як я могла виступити мовою, яку я ще вивчаю?
Як провідник місії я навчилася покладатися на Господа навіть тоді, коли відчувала власну слабкість.
Фотографія Карел Деніс Кальви Санчес
Під час служіння в Сантьяго, Чилі, провідником місії разом із моїм чоловіком, який був її президентом із 2012 по 2015 рік, я отримала кілька доленосних уроків про реальність чудес і про те, як вони відбуваються. Прийнявши це покликання, я вийшла із зони комфорту через те, що не розмовляла мовою нашої місії. Спочатку я відчувала себе неповноцінною.
На самому початку моєї місії дзвінок від члена родини допоміг мені зрозуміти, що я забагато уваги приділяю собі та своїм проблемам. Згадавши пораду, яку Президенту Гордону Б. Хінклі (1910–2008) дав його батько: “Забудь себе і йди працювати”1, я вирішила змінити об’єкт своєї уваги. Кожного разу, коли я відчувала смуток, я питала себе: “Про кого ти думаєш?”. Відповідь завжди була “про себе”. Тоді я каялася і звертала свої думки на оточуючих. Я вирішила зосередитися на місіонерах, тих, кого вони навчали, або на своїй родині.
Я також намагалася пам’ятати про те, що я можу зробити, а не зосереджуватися на тому, чого не можу. Я могла усміхатися, обніматися і пробувати використовувати іспанську в роботі, навіть якщо це означало часті невдачі. Я часто ходила на зустрічі із сестрами-місіонерками (замість того, щоб ховатися в домі місії, де було безпечно), навіть коли мені здавалося, що від мене буде мало користі.
Поки я робила маленькі кроки віри, я відчувала, як зміцнююча сила Христа через Його спокутну жертву допомагає мені долати мої слабкості (див. Кн. Якова 4:7). Розмірковуючи над своїми переживаннями, я побачила схожу картину в житті моїх улюблених людей із Писань. Ось мій запис у щоденнику від жовтня 2014 року:
“Прикладів з Писань, коли люди вирішували вийти зі своєї зони комфорту, безліч: Марія, мати Ісуса, Рут, Естер, Павло, Енох, Легій і Нефій, Алма, Аммон і його брати, Самуїл, Авінадій, 2000 юних ламанійців, Джозеф Сміт і багато інших. Усі вони потрапляли в обставини, що робили їх уразливими. Вони не могли передбачити чи контролювати те, що вийде з їхніх обставин. Вони опинялися в ситуаціях, що виходять далеко за межі звичних для них зон комфорту, ризикували зазнати небезпеки, болю, страждань, неприйняття і невдач, а тому потребували порятунку від Духа й дарів від Бога”.
“Тілесна людина [див. Мосія 3:19] бажає визначеності, безпеки й контролю, але я зрозуміла, що зазвичай саме за межами цього Бог творить Свої чудеса. Мій досвід навчив мене, що коли люди вирішують обмежити те, що вони можуть і будуть робити, виходячи з того, що їм зручно, або з бажання уникнути невдачі, то вони обмежують і те, що Бог може зробити для них. Здається, Він частіше творить із нами Свої чудеса, коли ми робимо себе більш чутливими [до Його волі], коли ми готові зробити крок у невідомість… і повніше спиратися на нашу віру в Нього, а не на наші власні здібності. Я зрозуміла, що якщо я більше стурбована процесом навчання, зростання і розвитку, ніж ризиком невдачі, я відкриваю для себе зміцнюючу силу, яку пропонує мені Спокута Ісуса Христа”.
Дещо, що допомогло мені засвоїти цей урок, сталося, коли старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, відвідав нашу й три інші місії в Сантьяго. У нашій каплиці, де мого чоловіка попросили вести збори, було понад 1000 місіонерів. Старійшина Холланд увійшов у каплицю, зайняв місце поруч із моїм чоловіком, нахилився до нас і сказав: “Отже, ось що ми зробимо. Сестро Райт, ви говоритимете першою та представлятимете тут усіх дружин президентів місій. Потім виступить президент Райт”.
Чесно кажучи, я не чула решти порядку денного. Мені й у голову не приходило, що старійшина Холланд попросить мене виступити, тому я зовсім не готувалася. Мені потрібен час, щоб підготуватися до виступу й хоча б трохи зібратися з думками, але я мала виступати відразу після вступного гімну й молитви.
Коли я відчула вир у думках, у мене виникло раптове бажання поділитися своїм посланням іспанською мовою. Однак хоча місія тривала вже рік і я дуже намагалася вивчити іспанську, я все ще відчувала труднощі із цією мовою та безумовно не володіла нею вільно. Коли я розмовляла англійською, у мене був перекладач, але це була іспаномовна місія і я дуже хотіла розмовляти іспанською. Виступати для мене було б важко навіть англійською, а іспанською—то був просто гігантський стрибок. Тому під звуки гімну “Нас Господь покликав на служіння” (Гімни, № 149) у виконанні 1000 місіонерів я зробила глибокий вдих, зізналася Батьку на Небесах у своїй слабкості й попросила про допомогу й порятунок від Духа.
Я сказала Небесному Батькові, що не знаю, що і як сказати іспанською, але пообіцяла Йому, що відкрию вуста й докладу всіх зусиль, вірячи, що їх буде сповнено (див. Мойсей 6:32). У цей момент я відчула, як на мене зійшла спокійна впевненість. Після молитви я піднялася на кафедру й почала говорити. Слова, які я шукала, виникли в мене в цей найпотрібніший момент— навіть іноземною мовою, якою мені було важко говорити. Після короткої трихвилинної промови я сіла на місце, все ще відчуваючи спокій, але не впевнена в тому, чи справді мене добре зрозуміли.
Після зборів брат, який перекладав для старійшини Холланда, підійшов до мене й сказав: “Сестро Райт, я і не підозрював, що ви так добре розмовляєте іспанською!” Я відповіла: “Я і не розмовляю”. Він запевнив мене, що я не зробила жодної помилки.
Я впевнена, що ніхто з цих місіонерів не пам’ятає нічого з моєї короткої промови того дня. Але для мене це був досвід, який змінив моє життя. Я навчилася довіряти Небесному Батьку й Спасителю, знаючи, що Вони можуть і будуть укріплювати мене, незважаючи на мої слабкості, коли я хочу зробити величезний крок із вірою. Якби я вибрала безпечний шлях і скористалася послугами перекладача, то, можливо, ніколи б не дізналася, як Вони рятують нас, коли ми відкриваємося тому, щоб дозволити Богу бути понад усе2.
Мені завжди подобалося визначення благодаті в Путівнику по Писаннях: “Саме … через благодать Господа, люди, завдяки вірі в Спокуту Ісуса Христа та покаяння у своїх гріхах, отримують силу і допомогу, щоб чинити добрі справи, які інакше вони не змогли б здійснити, якби покладалися лише на власні сили”.
Того дня я відчула благодать. Цей величезний крок віри дав мені сміливість у майбутньому знову й знову виходити зі своєї зони комфорту. Невдача завжди буде частиною процесу навчання, і до кінця своєї місії я відчула її в надлишку, вивчаючи мову. Але в найважливіший момент я відчула, як підтримка й сила Ісуса Христа підняли мене вище моїх природних здібностей і перетворили на інструмент у Його руках, який був потрібен Йому, щоб благословляти інших. Моя віра й довіра до Нього неймовірно зросли, і це найбільший подарунок, який я привезла додому з нашої місії. Коли ми повернулися додому, я вже вільно розмовляла іспанською, і тепер я можу використовувати це вміння для служіння іншим людям у ролі волонтера в моїй громаді та в іспаномовній філії, де ми зараз відвідуємо церкву.
У мене є свідчення щодо цих слів: “Якщо люди прийдуть до Мене, Я покажу їм їхню слабкість. Я даю людям слабкість, щоб вони були покірними; і достатньо Моєї благодаті для всіх людей, які упокорюються переді Мною; бо якщо вони упокорюються переді Мною і мають віру в Мене, то Я вчиню так, щоб слабке стало сильним для них” (Етер 12:27).
Посилання