“Дозвольте Господу спрямовувати ваше життя”, Ліягона, вер. 2022 р.
Дорослій молоді
Дозвольте Господу спрямовувати ваше життя
Я не завжди міг бачити, як усе складеться, але коли діяв з вірою, Господь мене благословляв.
В мої дитячі роки релігія не була пріоритетною в нашому домі.Хоча батьки були дуже набожними більшість свого життя, втім страшний діагноз, який поставили батькові, та інші труднощі, призвели до того, що вони перестали ходити в ту церкву, в якій їх виховували з дитинства. Мені було чотири роки, коли батько помер від раку, а я був наймолодшим з 13 дітей. Моя овдовіла мати не могла повірити, що Бог допустив, аби таке сталося в нашій сім’ї.
Однак коли мені було 14 років, я відчув, що чогось у моєму житті не вистачає. Мені здавалося, що є більша мета, про яку я не знаю. Я почувався, як Джозеф Сміт: “[Я] серйозно замислювався і відчував великий неспокій” (Джозеф Сміт—Історія 1:8). Хоч у той час я ще не чув про Джозефа Сміта, мої пошуки, як і у нього, почалися з відвідування багатьох церков; я сподівався знайти істину.
І одного дня я її знайшов, коли побачив двох юнаків у костюмах, які заходили в сусідній дім. Це мене зацікавило і я запитав, чи можу також прийти на їхню зустріч. Отримавши згоду від мами, я почав слухати місіонерські бесіди і згодом приєднався до Церкви.
Членство у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів допомогло мені знайти мету, особливо в мої юнацькі роки, коли необхідно було приймати багато рішень, з якими люди навколо мене не погоджувалися. І хоч я мав мету й спрямування, я не завжди був упевнений, як усе складеться.
Втім, коли я не знав, що робити, чи не був у чомусь впевненим, чи на мене чекало надто багато змін, Небесний Батько завжди мене скеровував, коли я до Нього звертався. Я навчився покладатися на Нього і на свою віру. Це допомогло мені іти вперед і невпинно шукати свою мету.
Служіння на місії
У віці, коли більшість однолітків готувалися до вступу в коледж, я думав про те, як мені поїхати на місію. У Чилі всі мають здавати тест, перш ніж вступати до університету. Він проводиться раз на рік, тож якщо я поїду на місію, то не лише відкладу свою освіту на два роки, але мені доведеться чекати ще один рік, аби розпочати навчання.
Моя сім’я, особливо мама, не схвалювала моє рішення їхати на місію. Для неї було дуже важливо, щоб я отримав вищу освіту. Але я був переконаний, що Господь допоможе мені зробити все необхідне, тож почав з молитвою готуватися.
Коли в наш дім прийшов єпископ з готовими документами для місії і попросив маму підписати їх, для неї то було повною несподіванкою. Я не розповідав їй про свою підготовку. Нам довелося її переконувати, але Господь пом’якшив її серце і допоміг зрозуміти, що я хочу служити.
Євангелія додавала мені впевненості, що я чиню правильно, і я рухався вперед до мети, з вірою роблячи крок за кроком, навіть коли виникали запитання і сумніви.
Діяти за кожним новим одкровенням
Повернувшись з місії додому, я повернувся також у невизначеність. Коли в молитві й пості я шукав скерування від Небесного Батька, то отримав одкровення, що мені потрібно їхати до Сполучених Штатів і навчатися в Університеті Бригама Янга. Здавалося, що це майже нереально виконати.
Я робив усе, що міг, і робив крок за кроком. Іноді мені здавалося, що я прямую в безвість—я старався з усіх сил, але не знав напевно, що мої зусилля допоможуть досягнути мети. Утім моя головна ціль полягала в тому, щоб робити те, чого сподівається від мене Господь, і та ціль була для мене головною.
Я докладав усіх зусиль і одного дня відчув спонукання звернутися до хорошого друга, який був зі Сполучених Штатів і жив у моєму рідному місті. Тоді я ще не знав, як усе повернеться—я звернувся до нього лише тому, що мене скерував Дух,—але завдяки цьому другові і його батьку я дізнався, як подати документи й отримати візу, щоб навчатися в УБЯ. З їхньою допомогою і завдяки величезній жертві моєї мами, яка сплатила за подорож, я дістався туди. Це було чудо.
Моє життя йшло у тому ж напрямку. Я робив усе, що міг, а потім отримував натхнення, крок за кроком, що слід робити далі. Таким чином я знайшов роботу в центрі підготовки місіонерів, знайшов спосіб платити за навчання, визначився з тим, що вивчати, потім закінчив університет і одружився.
Відповіді, які я отримував, не завжди надходили негайно, і у мене ніколи не було дуже детального плану, однак я мав запевнення, що Господь задоволений тим напрямком, у якому я рухаюся.
Коли одкровення здається безглуздим
Кілька років по тому я дізнався, яким важливим у житті за євангелією є жертвування. Якщо ми хочемо, щоб Господь дав нам мету і спрямування, нам слід виявляти готовність рухатися у вказаному напрямку.
Після навчання все складалося не так, як я планував у тій компанії, на яку я працював, тож нам з дружиною потрібно було вибрати одне з двох: залишатися у Сполучених Штатах чи повернутися до Чилі. Ми обоє чітко відчули, що нам слід повертатися до Чилі. Бажання повернутися додому здається природним, але час був дуже нелегким. У Чилі важко було знайти роботу. Мені було складно продати наш будинок. З точки зору фінансів і логістики це було не найкращим рішенням.Навіть наші рідні вважали, що ми чинимо немудро.
Що ви робите, коли отримане одкровення суперечить здоровому глузду? Як це не здавалося важко, ми з дружиною знали, що робити. Ми нагадували собі, що завдяки євангелії ми є там, де ми є зараз. Без Господа я б не отримав натхнення служити на місії, здобути освіту і зустріти свою дружину. Нам слід було лише довіряти, що якою б не була причина, ми потрібні в Чилі.
Ми залишили свій будинок єпископу, щоб його можна було здавати в оренду, доки йому не вдасться його продати, і виїхали. Було важко, але ми мали багато благословень і чудес, коли приймали Господні покликання. Господь знає, де ми потрібні і де ми можемо найкраще служити, аби досягати Його цілей. І Він благословляв нас за послух.
Знаходити рішення разом з Господом
Я сподіваюся, що доросла молодь у наш час буде наслідувати приклад брата Яреда. Хоч яредійці знали, що їм доведеться подорожувати до обіцяної землі, вони не знали до кінця, як будуть це робити. Коли брат Яреда “прикликав імʼя Господа” (Eтер 2:15), Господь запропонував йому кілька рішень. Господь наказав будувати барки і дав настанову, як забезпечити доступ повітря для тих, хто буде в барках.
Але потім Господь поставив братові Яреда таке запитання: “Що ти хочеш, щоб Я зробив, аби ви мали світло на ваших суднах?” (Етер 2:23). Замість того, щоб точно вказати братові Яреда, що робити, Господь попросив його піти й знайти власне рішення.
Саме так це діяло і в моєму житті. Іноді Господь дає мені чіткі настанови. Іноді Він чекає, коли я звернуся до Нього з власними пропозиціями. Але в кожному випадку важливо, щоб я залучав до процесу Його. Людині, яка намагається прийняти важливі рішення в житті, необхідно пам’ятати про такі необхідні кроки: поститися, молитися і радитися з Господом.
Кожній молодій людині, яка хоче знайти кращу мету, я даю цю пораду: звертайтеся до Господа і отримуйте особисте одкровення. Часто перечитуйте своє патріарше благословення. І з готовністю жертвуйте менш важливими речами у своєму житті, якщо Господь скаже вам, що у Нього є для вас більша мета.
Я люблю Господа. Євангелія для мене—це все. Я знаю, що Господь бачить ваш потенціал і хоче допомогти вам досягнути вашої божественної мети.