“Чи я єдина молода людина, якій важко знайти свою мету?”, Ліягона, вер. 2022 р.
Дорослій молоді
Чи я єдина молода людина, якій важко знайти свою мету?
Мені здавалося, що я зіпсувала план—власний план для себе і Божий план для мене.
На свій 25-й день народження я прибирала свою спальню. В кімнаті був безлад, і я постійно думала про те, що і в моєму житті також панує безлад. Я не була там, де сподівалася бути в 25 років. І я не була там, де мала б бути.
Я думала про те, що відчувала ще підлітком, коли отримала своє патріарше благословення. Коли я читала про своє майбутнє, то уявляла себе майже досконалою людиною. Втім я зрозуміла, що не доросла до тієї людини, якою себе уявляла. І я не була впевнена, що та особа, якою я була в підлітковому віці, не була б розчарована, якби побачила мене теперішню.
Раптом я розплакалася. У мене було відчуття, що я зіпсувала план свого життя. Я не вчинила якоїсь катастрофічної помилки, але було відчуття, що мені немає чим похвалитися у своєму житті. У мене не було мети. Усі вже мали її, а що ж я? Сиділа на підлозі своєї спальні й плакала, відчуваючи, ніби все моє життя було марним.
Я почувалася самотньою в своєму збентеженні й розпачі. Але навіть у той час я знала, що навряд чи є єдиною молодою людиною, якій важко знайти свій шлях. Поговоривши з іншими, я зрозуміла, що в дуже небагатьох людей життя йде саме так, як вони запланували. І це допомагає мені почуватися не такою самотньою.
І також служить мені нагадуванням, що Небесний Батько не хоче, аби я почувалася невдахою. Він хоче, аби я “просува[лася] вперед з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії” (2 Нефій 31:20). Він упевнений у моїй здатності змінюватися і зростати завдяки силі Спасителевої Спокути. Лише Сатана хоче, аби я сказала собі, що я втратила шанс стати такою людиною, якою мене знає Небесний Батько і якою я можу стати.
Розуміння плану щастя
Багато з нас час від часу почуваються зневіреними. І це трапляється через те, що ми неправильно розуміємо Божий план щастя. Ми можемо думати, що життя подібне до відеогри—у ньому є встановлений маршрут, який слід пройти, аби здобути перемогу. Але все не так. Кожного дня ми робимо вибір, ми змінюємося і зростаємо. Немає нічого статичного чи незмінного. Наш вибір ніколи не буде несподіванкою для Небесного Батька, але все ж це має бути наш вибір. Ми пишемо власну історію життя разом з Ним—у міру її розгортання.
І якщо ми “дозволи[мо] Христу стати Автором і Виконавцем [нашої] історії”1, то можемо завжди впевнено сподіватися щасливого кінця у вічності.
Іноді ми помиляємося або втрачаємо напрямок, прирікаючи себе на вічні безцільні блукання.
Однак це євангелія надії. Втраченого і знайденого. Це євангелія навчання. Прощення. Нових спроб. Як навчав старійшина Ніл Л. Андерсен, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Покаяння—це не запасний план. Це і є план”2.
Любов Небесного Батька до нас—досконала, і Його план для нас також досконалий. Це досконалий план для недосконалих людей, дбайливо розроблений, з урахуванням наших потреб і потенціалу. У Його плані є місце для наших промахів—звичайних помилок, упертих гріхів та блукання в пустині. І також у Його плані є місце для наших перемог, які ми обов’язково здобуваємо, коли рівняємося на Нього і робимо нову спробу.
Знайти свою мету
З того дня народження я багато думала про свою мету. Я все ще не дійшла остаточного рішення. Але я вже більше не хвилююся. Я знаю, що Бог знає мене і що, якщо я до Нього звернуся, Він допоможе мені зрозуміти сенс того, що відбувається зі мною зараз.
Можливо одного дня хтось знайде ліки від раку або знатиме, як вирішити проблему голоду по всій земній кулі чи досягнути миру у світі. Але хтось сьогодні втішить засмученого друга, чи допоможе незнайомцю в складній ситуації, або вперше за кілька років помолиться. І я думаю, що все це має певний сенс,—у цьому навіть і полягає суть.
Правда в тому, що в цьому житті більшість з нас не здійснять чогось славетного, такого, що вплине на всю землю. Але це не означає, що у нас немає мети. Для нас, дітей Бога, найбільша мета—стати такими, як Він. І ми зростаємо у досягненні тієї мети, якщо кожного дня робимо щось нехай і незначне, аби йти за Ісусом Христом.
Я навчилася цінувати євангельське вчення про те, що “через мале і просте відбувається велике” (Алма 37:6). Коли я озираюся на своє життя, я не бачу якихось вражаючих вчинків. Але я дійсно бачу “мале і просте”, що спричинило великі зміни. І я знаю, що завдяки Спасителевій благодаті мої незначні, сповнені віри зусилля прокладають шлях до того, щоб я стала такою, як Він.
Ваш шлях буде відрізнятися від шляху всіх інших. Але якщо ви будете докладати всіх зусиль, аби робити кроки до Христа, ваш шлях буде тим, що треба. Всемогутній Творець вірить у вас, тож розправте плечі й вірте в себе. Бог підготував для вас щось дивовижне, і навіть коли ви почуваєтеся маленькою і незначною людиною, Він “допоможе вам стати кимось величнішим, ніж ви будь-коли уявляли собі можливим”3.