Краса літнього віку

Лора Кіндер

Краще нехай на моєму обличчі будуть зморшки від сміху й сліз.

Я згадую, як дитиною дивилася на зморшкуваті щоки своєї бабусі. Зморшки залягли в кутиках біля її очей, і ледь помітні зморшки також з’явилися над верхньою губою. Я запитала у неї, що мені робити, аби уникнути зморшок.

“Не усміхайся,—сказала вона.— І не плач”.

Я виконувала її пораду—лише один день. Далі не змогла. Як може людина не усміхатися або не плакати? Я вирішила, що краще нехай на моєму обличчі будуть зморшки від сміху й сліз.

У Книзі Мормона Легій навчав свого сина Якова, що ми є тут на землі, аби мати радість (див. 2 Нефій 2:25). Але він також навчав, що, аби пізнати радість, ми повинні відчути смуток (див. 2 Нефій 2:22–23). Я навчилася бачити сліди радості і смутку на обличчях тих людей, які прожили життя. На їхніх обличчях написана історія їхнього життя.

Я погоджуюся з людиною, яка сказала: “Красиві літні люди є витворами мистецтва”¹. Деякі люди з віком розвивають характер, який робить їх надзвичайними. Наприклад, я дивилася у вічі сивоволосих, одягнутих у біле матрон храму й була вражена надзвичайним світлом, яке випромінюють їхні очі і яке сяє на їхніх усміхнених обличчях.

Зараз я, коли вже й сама немолода, починаю розуміти, що існують радощі, які приходять зі старінням. Наприклад, я почуваюся більш комфортно у своєму тілі. Я просто радію тому, що воно досі функціонує! Я, можливо, ходжу повільніше і розмовляю повільніше, ніж раніше. Можливо мої коліна стали менш сильними, а руки—слабшими. Але мені подобається думка, що і дотик мій також став ніжнішим.

Я знаю, що я продовжую розвиватися і навчатися, що “будь-який рівень інтелекту, що його ми досягаємо в цьому житті, підніметься з нами у воскресінні” (Учення і Завіти 130:18). Тож я з нетерпінням чекаю на уроки, які все ще можу засвоювати. А найголовніше—я можу допомагати іншим, наприклад, онукам, навчатися з історій мого життя, які я їм розповідаю.

Ми з чоловіком навчилися краще сприймати одне одного і знаємо, що ми все ще можемо навчатися і зростати разом. Наш шлюб збагатився завдяки тим бурям, які ми разом пережили. Наші діти стали дорослими, і ми ними пишаємося або хвилюємося за них—як коли. Онуки приносять справжню радість і задоволення.

І з віком приходить усвідомлення, що земне життя не триває вічність. Саме зараз той час, аби робити те, що має значення. Якщо не зараз, то коли ж? “Так, ось цей день цього життя є днем для людей чинити діяння свої” (Aлма 34:32). Сподіваюся, що з віком ми усвідомлюємо: настав час сказати те, що було не сказано, виправити стосунки і досягнути ще не досягнутих цілей.

З віком я думаю про спадок, який залишу своїм нащадкам. Я сподіваюся, що, частково, це буде мудрість, яку я здобула, переживаючи радісні й сумні моменти. І завдяки цьому я бачу красу похилого віку.

Автор живе в шт. Каліфорнія, США.