Надія і втішення у Христі

Старійшина Рональд А. Разбанд

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Зображення

Старійшина Рональд А. Разбанд

Тримаймося ж за обіцяння, що Господь пам’ятає Своїх вірних святих і винагородить їх.

Ми можемо покладати нашу остаточну надію на Ісуса Христа і на Його Спокуту.

Йенс і Ане Кетрін Андерсен мали глибоке й незламне свідчення про істинність відновленої євангелії Ісуса Христа. Незважаючи на розлючені натовпи, невдоволення з боку громади й парафіян, вони приєдналися до Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів у 1861 році.

Навесні наступного року вони вирішили приєднатися до Сіону, який знаходився за 8 000 км у Долині Солоного озера. Збирання в Сіоні означало, що їм треба залишити своє хороше життя в Данії—зокрема друзів, родичів і прекрасну ферму, яка з покоління в покоління передавалася від батька до найстаршого сина. Ферма, яка розташовувалася в селі Веддум, поблизу Аальборга, на родючому півострові Ютланд, що в північній частині Данії, була великою і прибутковою. На ній знаходили роботу десятки людей, і завдяки їй Андерсони буди шанованою сім’єю та мали засоби до існування.

Ділячись тими засобами з іншими наверненими, Йенс і Ане Кетрін оплатили еміграційні витрати за майже 60 інших святих, які прямували до Сіону. 6 квітня 1862 року сім’я Андерсенів зі своїм 18-річним сином Ендрю приєдналася до данських святих на маленькому пароплаві Альбіон, який прямував до Гамбурга, Німеччина. Прибувши через два дні до Гамбурга, вони приєдналися до ще більшої групи святих на борту більшого судна, щоб розпочати свою подорож через океан.

Утім радість від збирання невдовзі перетворилася на смуток. Кілька дітей, які сіли на борт Альбіон, мали вірус кору. Ця хвороба прокотилася по лавах емігрантів, і 40 дітей та кілька дорослих померли та були поховані в морі. Серед них 49-річний Йенс Андерсен, мій прапрадідусь.

Мрія Йенса приїхати й будувати Сіон разом із сім’єю та іншими данськими святими пішла в небуття усього через 10 днів після відплиття з Гамбурга. Один з істориків писав: “Визволителем, який, подібно до Мойсея, ніколи не ступив своєю ногою на обіцяну землю, був Йенс Андерсен з [Веддума], Альборг, який надав допомогу не менше, ніж шістдесятьом іншим святим; він зустрів свою смерть у Північному морі в 1862 році невдовзі після відплиття з [Німеччини]”¹.

Випробування земного життя

Чи була жертва, на яку пішла сім’я Андерсенів,—залишивши свою процвітаючу ферму і втративши люблячого чоловіка і батька,—вартою того? Я впевнений, що світ сказав би “ні”. Але світу не вистачає віри, передбачення і “вічної перспективи”², яку надає відновлена євангелія Ісуса Христа.

Та перспектива допомагає нам зрозуміти своє земне життя і багато його випробувань. Ми стикаємося зі страхом, зрадою, спокусами, гріхом, втратою і самотністю. Хвороба, лихо, депресія і смерть розбивають наші мрії. Іноді здається, що наші тягарі важчі, ніж нам під силу нести.

“Хоч деталі будуть різними, трагедії, несподівані випробовування та страждання, як фізичні, так і духовні, приходять до кожного з нас, бо це смертне життя”,—сказав старійшина Ніл Л. Андерсон, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Він додав: “Ми шукаємо щастя. Ми прагнемо миру. Ми сподіваємося мати любов. І Господь проливає на нас вражаючу рясноту благословень. Але до нашої радості й нашого щастя неодмінно домішується ще щось: настануть миті, години, дні, іноді й роки, коли ми будемо відчувати, що наша душа поранена”³.

Ми відважно приймаємо гірке, щоб насолодитися приємним (див. Учення і Завіти 29:39). Кажучи словами пророка Ісаї, нас усіх очищено—і обрано—“у горні недолі” (Iсая 48:10).

Обіцяння Спокути

Зображення

Статуя “Кристус”

Фотографія статуї Кристус Алана Брента Хардера

Нещастя—це складова батькового “великого плану щастя” (Aлма 42:8; див. також 2 Нефій 2:11). Але центральними в тому плані є втішення і надія, які приносить “велика і славетна Спокута”⁴. Своєю Спокутою Ісус Христос спасає нас. (Див. Алма 36:3).

Спаситель “зійшов нижче усього” (Учення і Завіти 88:6), аби Він міг узяти на Себе наші труднощі й помилки. Він знає, як служити нам з повним розумінням того, де і чому у нас болить.

“Оскільки Спаситель перестраждав усе, що ми коли-небудь могли б відчути і пережити, Він може допомагати слабким стати сильнішими,—сказав президент Джеймс Е. Фауст (1920–2007), другий радник у Першому Президентстві.— Він особисто пережив усе це. Він розуміє наш біль і буде поруч навіть у найтемніші години”⁵.

Ось чому ми можемо покладати нашу остаточну надію на Нього і Його Спокуту.

“Ми живемо в песимістичному і цинічному світі, в якому більшість людей не покладають надію на Ісуса Христа чи на Божий план людського щастя,—сказав Президент Рассел М. Нельсон.— Чому суперечки і морок поширилися по всьому світу? Причина проста. Якщо немає надії на Христа, тоді немає визнання божественного плану викуплення людства. Без цього знання люди помилково вважають, що сьогодні вони живуть, а завтра—помруть, що щастя і сімейні узи—це щось примарне”⁶.

Я знаходжу надію і зцілення в Ісусі Христі, коли відвідую храм і слухаю слова сучасних пророків. Я знаходжу втішення, коли вивчаю Писання, що свідчать про Нього і Його Спокуту. Коли земні негаразди насуваються, “наче хмари осінні”⁷, зверніться до того, що я називаю “захисними уривками з Писань”. Ось кілька моїх улюблених:

Старий Завіт

“Смерть знищена буде назавжди, і витре сльозу Господь Бог із обличчя усякого” (Iсая 25:8).
“Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс. … Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був,—кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!” (Ісая 53:4–5).

Новий Завіт

“Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,—і Я вас заспокою!” (Матвій 11:28).
“Страждання зазнаєте в світі,—але будьте відважні: Я світ переміг!” (Іван 16:33).

Книга Мормона

“І Він прийме смерть, щоб скинути пута смерті, які зв’язують Його народ; і Він візьме на Себе їхні недуги, щоб Його нутро сповнилося милості, будучи у плоті, щоб Він міг знати, будучи у плоті, як допомогти Своєму народові в його недугах” (Aлма 7:12).
“І що це таке, на що ви маєте надіятися? Ось, я кажу вам, що ви матимете надію через спокуту Христа і силу Його воскресіння воскреснути до життя вічного, і це через вашу віру в Нього згідно з Його обіцянням” (Moроній 7:41).

Учення і Завіти

“Отже, будьте в доброму гуморі і не бійтеся, бо Я, Господь, з вами і стоятиму біля вас; і ви будете свідчити про Мене, Самого Ісуса Христа, що Я є Син живого Бога, що Я був, що Я є, і що Я маю прийти” (Учення і Завіти 68:6).
“Отже, не бійтеся навіть самої смерті, бо в цьому світі ваша радість неповна, але повна ваша радість в Мені” (Учення і Завіти 101:36).

Ці та безліч інших віршів свідчать, за словами президента Бойда К. Пекера (1924–2015), президента Кворуму Дванадцятьох Апостолів, про “обіцяння Спокути Христа”⁸.

Благання пророка

Зображення

Президент Рассел М. Нельсон

Коли ми розуміємо важливу роль, яку Спаситель відіграє в тому, щоб ми були щасливі зараз і в прийдешньому світі, ми розуміємо, чому Президент Нельсон благає, аби ми зробили Спасителя духовною основою нашого життя:

“Я благаю вас знаходити час для Господа! Зміцніть свою духовну основу, щоб ви змогли пройти перевірку часом, діючи так, щоб це дозволяло Святому Духу перебувати з вами завжди”. Президент Нельсон додає, що знаходити час для Господа,—це, зокрема, знаходити “час для Господа у Його святому домі” під час храмового служіння і поклоніння⁹.

“Кожного з вас, хто уклав храмові завіти, я благаю, щоб ви молитовно і незмінно прагнули зрозуміти храмові завіти та обряди. …

Які б зрушення не відбувалися у вашому житті, найбезпечнішим з духовної точки зору є жити, дотримуючись ваших храмових завітів!

Будь ласка, вірте мені, коли я кажу, що якщо ваш духовний фундамент надійно побудований на Ісусі Христі, вам не потрібно боятися”¹⁰.

Вирізьблені на Його долонях

А що сталося з Ане Кетрін і її сином Ендрю? Чи впали вони в розпач і повернулися до Данії після своєї сповненої смутку шеститижневої подорожі до Нью-Йорка? Ні. Покладаючись на своє свідчення про Спасителя і план спасіння та довіряючи Богові, вони відважно вирушили далі, пересуваючись потягом, пароплавом і критими возами. Вони дісталися до Долини Солоного озера 3 вересня 1862 року і долучилися до розбудови Сіону.

Вони оселилися в Ефраїмі, шт. Юта, де Ендрю одружився і створив сім’ю. Пізніше Ендрю перевіз сім’ю і матір до Легія, шт. Юта, де став успішним фермером, банкіром і мером. Він відслужив три роки на місії у своїй рідній країні, понад два десятиліття в єпископатах і понад три десятиліття членом вищої ради або в кворумі первосвященників. Троє його синів служили на місії в Данії та Норвегії.

Якби ми дивилися лише мирськими очима, то не змогли б побачити славетного кінця з того сумного початку. Однак маючи віру в Христа, ми можемо з надією дивитися у майбутнє. І ми можемо триматися за обіцяння, що Господь пам’ятає і винагороджує Своїх вірних святих, зокрема Йенса, Ане Кетрін і Ендрю. Господь пам’ятав їх, і Він пам’ятає нас. Він пообіцяв:

“Я не забуду про тебе!

“На долонях Своїх тебе вирізьбив Я” (Iсая 49:15–16)