Портрети віри

Слова, які зворушують серце

Тахіра Керролл, шт. Юта, США

Починаючи з мого знайомства з Церквою і закінчуючи моєю роботою, яка полягає в тому, щоб допомагати святим чути і співати гімни їхньою рідною мовою, музика пройшла крізь усе моє життя і стала благословенням для моєї сім’ї.

Фотографія Крістіни Сміт

Музика завжди була невід’ємною частиною мого свідчення. Я познайомилася з Церквою Ісуса Христа, коли побачила, як сім’ї, зібравшись разом, співали гімн “Я Божеє дитя” (Гімни, № 186). Я подумала: “Це схоже на небеса, бо вони такі щасливі. Саме так і виглядають щасливі сім’ї”.

Для мене найкращою складовою євангелії є сім’ї. Коли я думаю про те, що мало статися в моїй сім’ї, аби ми знайшли євангелію, це служить мені нагадуванням: у Бога є план для кожної сім’ї.

Від Бірми до Індії

Моя мати родом з Бірми, але через політичні заворушення вона втекла зі своїми батьками і трьома сестрами до Індії. Вони залишилися без нічого. На жаль, коли вони прибули до Індії, мамині батьки померли. Оскільки мама була найстаршою, вона повинна була дбати про трьох менших дітей.

Закінчилося тим, що цих дітей забрали до сиротинця. Коли мамі виповнилося 18 років, вона вирішила поїхати до Нью-Делі в пошуках кращих можливостей для себе і для її сестер. Там вона познайомилася з Ашимою Чаудхурі, директоркою коледжу, яка допомагала молодим жінкам. Ашима узяла маму під своє крило і стала її наставницею. Після того як мама закінчила коледж, вона стала помічницею Ашими. Вони дуже зблизилися.

У Ашими було 10 братів і сестер. Про молошого, Резу, ніхто ніколи не згадував. Він був білою вороною у сім’ї. Реза приєднався до відновленої Церкви після того, як, навчаючись в коледжі в Англії, познайомився з місіонерами повного дня. На той час він був мусульманським стипендіатом, тож коли він залишив іслам і приєднався до Церкви, це стало ударом для всіх.

Коли Реза жив у Торонто, Канада, йому приснилося, що він має повернутися до Індії і зв’язатися зі своєю сестрою Ашимою. Ще до поїздки йому також снилася жінка, яку він ніколи не зустрічав. Оскільки вона продовжувала йому снитися, він ще сильніше відчув, що має повернутися до Індії.

Однак Реза непокоївся, оскільки його сім’я цуралася його. Проте коли він зв’язався з Ашимою в Нью-Делі, вона сказала: “Я за тобою сумую. Ти маєш приїхати”.

Моєї мами на той час не було в Нью-Делі, тож Ашима зателефонувала одній з моїх тіток, Асії. “Можеш приїхати? — запитала вона. — Краще, якщо тут будуть інші люди, аби ми не сперечалися”.

Тож моя тітка Асія поїхала. Коли вона прибула, Реза відразу впізнав у ній жінку, яка йому снилася. Вони швидко покохали одне одного і одружилися. Коли вони переїхали до Торонто, моя тітка Асія почала розпитувати Резу про Церкву, чому він поїхав з Індії та чому пішов на те, щоб сім’я відцуралася від нього.

Реза відповів на її запитання і поділився свідченням про відновлену євангелію. Моя тітка невдовзі приєдналася до Церкви.

Зліва направо: мати Тахіри, Сан Сан Ну; її дядько, Реза Шах; її тітка, Асія Шах; Тахіра в молодості та Ашима Чаудхурі.

“Я хочу дізнатися більше”

На той час ми з мамою жили в Нью-Делі. У мене були тісні стосунки з тіткою, тож коли мені було 11 років, я поїхала на літо в Торонто до неї та до дядька Рези. Поки я була в них, тітка запросила мене до церкви. Коли я прийшла на свої перші збори, мені сподобалося бачити, як сім’ї співають разом. Я ніколи не переживала нічого подібного.

“Що це за місце? — запитала я в тітки після зборів. — Усі такі щасливі і дружелюбні. Я хочу дізнатися більше”.

Дві сестри-місіонерки приходили і навчали мене. Я знала, що хочу належати до того, про що дізналася. Євангелія принесла мені щастя, і я захотіла приєднатися до Церкви. Так я і зробила.

Тахіра під час хрищення. Поруч її тітка Асія, дядько Реза і сестра Джейн Роджерс, яка навчала Тахіру євангелії.

У дитинстві я відвідувала школу-інтернат, тож у мене були довгі літні канікули. Мама працювала, а батьки були розлучені, тому я почала їздити до Канади на довгі літні канікули. Моя тітка і дядько стали для мене другими батьками.

Дядько Реза, родом з Пакистану, любив перекладати церковні гімни мовою хінді та урду. Під час причасних зборів ми часто співали перекладені ним гімни.

Дядько Реза, зображений вгорі з авторкою, любив перекладати церковні гімни мовою хінді та урду. “Під час причасних зборів, — розповідає Тахіра, — ми часто співали перекладені ним гімни”.

Згодом моя мама захотіла дізнатися більше про церкву, до якої ходить її дочка і сестра. Вона познайомилася з місіонерами і невдовзі охристилася. Мама і тітка робили все можливе, аби я їздила до Торонто кожного літа й могла відвідувати церкву та брати участь у церковних заходах.

Коли мені настав час обирати коледж, мої тітка і дядько допомогли вступити до Університету Бригама Янга, де я познайомилася зі своїм чоловіком, який родом з Аргентини. Я часто думаю про те, що поєднує наші сім’ї. Завдяки церкві юнак з Аргентини познайомився і одружився з дівчиною з Індії.

Як музичний супервайзер в команді, яка займається в Церкві перекладом гімнів, Тахіра каже: “За допомогою гімнів я ділюся євангелією”.

Авторка фотографії: Крістіна Сміт

Спадок сили і свідчення

Зараз я музичний супервайзер в команді, яка займається в Церкві перекладом гімнів. Я працюю над цим проєктом, що охоплює шість різних мов. Я працюю над перекладом гімнів непальською та бірманською мовами. Це приносить мені радість і задоволення. Я також працюю з амхарською мовою, якою розмовляють в Ефіопії, мовами тві й фанте, поширеними в Гані, і сингальською мовою, якою розмовляють на Шрі-Ланці.

Мені подобається моя робота, бо музика пройшла крізь усе моє життя. Музика познайомила мене з Церквою. А зараз я думаю про те, як багато людей почують гімни їхньою рідною мовою і це їх зворушить. Я ділюся євангелією за допомогою гімнів, і я бачу, як моя робота є виповненням обіцяння, даного мені в патріаршому благословенні.

Мої дядько і тітка пішли з життя, але завдяки гімнам я відчуваю спадок їхньої сили та свідчення. Мій дядько любив ділитися свідченням за допомогою пісень.

“Одного разу члени Церкви почують і співатимуть ці гімни їхньою рідною мовою, — казав він. — Люди зрозуміють, про що йдеться в гімнах, і ці слова зворушать їхні серця”.

Я стала учасницею цього проєкту. Це велике благословення для моєї сім’ї.

Авторка і її сім’я у своєму домі в Пейсоні, шт. Юта, США.

Авторка фотографії Крістіна Сміт