“Як мої завіти поєднують мене з тим, що має найбільше значення”, Ліягона, жовт. 2024.
Дорослій молоді
Як мої завіти поєднують мене з тим, що має найбільше значення
Я не уявляла, що мої завіти є таким привілеєм.
Фрагмент картини “Христос у червоному вбранні”, художниця Мінерва К. Тейчерт
Мені подобається відчувати Духа. Я можу сказати з упевненістю, що маю це відчуття зараз.
Однак це вимагало зусиль з мого боку. Я зростала на півночі Англії й часто мені було важко знайти для себе місце в такому оточенні, де я могла б відчувати Святого Духа. Є так багато чудових молодих людей, які зросли в Церкві, однак іноді важко узгоджувати нашу поведінку з ученням та істинами, які ми засвоїли серцем.
Довгий час я відвідувала церкву в неділю, але мене розчаровувало і засмучувало те, що знання, отримані від Духа, не сприймалися іншими людьми, яких я любила і якими дорожила.
Зрештою Президент Рассел М. Нельсон навчав: “У майбутньому буде неможливо вижити духовно без скеровуючого, спрямовуючого, втішаючого й постійного впливу Святого Духа”.
Утім я зрозуміла, як важливо покладатися на Духа в усіх сферах свого життя й допомагати іншим робити те саме.
Боротьба зі спокусами
По закінченні середньої школи я стикнулася з багатьма труднощами. Наприклад, у моїй місцевості проводиться багато церковних заходів та конференцій для дорослої молоді. Однак після цих заходів деякі молоді люди ідуть до клубів або в місця, які не узгоджуються з нашими цінностями.
Це було для мене шоком!
Вживання алкоголю й відвідування клубів звична справа в нашій місцевості, але я не сподівалася, що друзі, з якими я поруч сиджу в церкві, також до цього долучаються.
Я розгубилася.
Спостерігаючи за друзями, які приймають такі рішення, мені було важко зрозуміти, хто ж допоможе мені залишатися духовно сильною. Згодом, оскільки я бачила, що інші люди недбало дотримуються євангельських норм, як також відійшла від євангелії. Я не ходила до церкви, не молилася і не робила того, що мала б робити.
Утім одного дня, коли я почувалася надзвичайно нещасною, я помолилася Небесному Батькові і розповіла про свої почуття. Я сказала Йому, що хочу, аби Церква була істинною і хочу зрозуміти Його заповіді, але так важко навіть подумати про те, що я буду в цьому самотня. Однак я сказала Йому, що якби могла знайти підтвердження євангельським істинам, я б знову стала їх виконувати й зі щирим серцем жити за ними.
Через кілька днів я відчула виразне духовне спонукання про необхідність служити на місії.
Та думка дійсно зʼявилася невідомо звідки. Проте я відчувала, як Дух підштовхує мене діяти в тому напрямку. Я знала, що підготовка до місії допоможе мені згадати своє свідчення, відновити стосунки з Небесним Батьком та Ісусом Христом і покладатися на свою, а не чиюсь віру.
Саме цього я й хотіла.
Тож я почала змінюватися. Це вимагало великої духовної праці. Мені потрібно було припинити спілкування з певними друзями, я розірвала стосунки з людиною, з якою ходила на побачення, і мала замінити свої погані звички на кращі. Я працювала з єпископом і покладалася на уможливлюючу силу Христа, яка допомагала мені йти вперед.
Змінене бачення
Перед місією я не розуміла заповідей і завітів. Мої друзі вважали ці благословення тягарем, і я почала ставитися до них так само. Але тепер, після служіння на місії та відновлення віри, я знаю, що завіти й заповіді є благословенними обов’язками, які допомагають мені кожного дня підтримувати божественний прямий зв’язок з Небесним Батьком та Ісусом Христом.
Президентка Емілі Белл Фріман, генеральна президентка Товариства молодих жінок, нещодавно свідчила про силу завітів: “Можливо, ви чуєте ці слова і думаєте, які галочки треба поставити. Можливо, все, що ви бачите, — це шлях вимог. Придивившись уважніше, ми побачимо щось більш привабливе. Завіт стосується не тільки договору, хоча це й важливий аспект. Він про стосунки”.
Старійшина Роберт М. Дейнс, сімдесятник, також свідчив, що “завіти мають форму Божих обіймів”.
Де б ми не були — навіть якщо ми зовсім самотні — за допомогою завітів ми вступаємо в стосунки, які є найважливішими.
Іноді нас засмучує те, що люди не бачать дивовижних благословень євангелії Ісуса Христа. Іноді мені хочеться потрусити їх за плечі й нагадати про диво, яким є їхні завіти! Я хочу, щоб вони усвідомили, що, завдяки Спасителю, вони можуть звершити і ким стати!
Однак хоча я не можу контролювати інших, я можу зберігати силу свого свідчення. Я можу знати, коли відійти від впливу певних людей, і також знати, як справляти позитивний вплив на них.
Думаю, що згадка про любов мого Спасителя Ісуса Христа стала тим фактором, що допоміг мені повернутися після випробувань моєї віри.
Я знаю, що не поїхала б на місію, якби не просила в Небесного Батька про божественне скерування в час глибокого збентеження. Хоча я зовсім не хотіла проходити через той болісний досвід, я так багато зрозуміла про покаяння, про досконалу любов Небесного Батька і про те, як важливо ставити на перше місце хороші стосунки (особливо з Ним і нашим Спасителем), які пов’язують нас із Духом.
Попри важкі моменти відновлення віри в Нього було вартим будь-яких зусиль.