Чудові ранки

Старійшина Брюс Д. Портер

Сімдесятник

Нам не слід боятися майбутнього, не слід вгашати надію і добрий гумор, оскільки Бог з нами.

Ввечері у четвер в Єрусалимі Ісус і Його учні зібралися у верхній кімнаті, щоб відсвяткувати Пасху. Чоловіки, які приєдналися до Нього, не знали, що цю вечерю одного дня назвуть Останньою вечерею. Якби вони знали це і розуміли, що це означатиме, вони б заплакали.

Однак їхній Учитель досконало розумів, що невдовзі має початися важке випробування у Гефсиманії і на Голгофі. Уникнути найтяжчих годин в історії світу було неможливо; тим не менш Ісус сказав їм: “Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг!” (Іван 16:33).

Ми живемо сьогодні в епоху неспокою і невпевненості, у часи, про які Господь у пророцтві Еноху сказав, що вони будуть позначені “днями злочестивості й помсти” (див. Мойсей 7:60). Попереду можуть бути лихо і важкі часи, втім ми також маємо привід, щоб бути в доброму гуморі та радіти, бо ми живемо в останньому розподілі, коли Бог відновив на землі Свою Церкву і царство у підготовці до повернення Свого Сина.

Одного разу президент Бойд К. Пекер говорив про своїх онуків і все більш неспокійний світ, у якому вони живуть. Він сказав: “Протягом життя вони стануть свідками багатьох подій. Деякі з них будуть перевіркою їхньої сміливості та збільшать віру. Але якщо вони з молитвою шукатимуть допомоги та проводу, їм буде дано силу долати випробування”.

І потім він додав: “Моральні цінності, які мають бути основою для всієї цивілізації, все швидше по спіралі сповзають униз. І все-таки я не боюся за майбутнє” (“Не бійтеся”, Ліягона, трав. 2004, сс. 77–78).

Брати і сестри, нам не слід боятися майбутнього, не слід вгашати надію і добрий гумор, оскільки Бог з нами. Серед перших записаних слів поради, даної Ісусом Своїм новопокликаним учням у Галілеї, була настанова з двох слів: “Не лякайтеся” (див. (Лука 5:10). Він повторював цю пораду багато разів протягом Свого служіння. Спаситель сказав Своїм святим у наш час: “Будьте в доброму гуморі і не бійтеся, бо Я, Господь, з вами і стоятиму біля вас” (УЗ 68:6).

Господь стоятиме біля Своєї Церкви та Свого народу і зберігатиме їх у безпеці до Свого пришестя. У Сіоні та його колах буде мир, бо Він проголосив: “Щоб збирання разом на землі Сіону і по його колах могло бути для захисту і для притулку від бурі і від гніву, коли його буде пролито незмішаним на всю землю” (УЗ 115:6).

Церква є безпечним бастіоном для її членів. Хоч обставини у світі іноді можуть ставати дуже неспокійними, віддані святі останніх днів знайдуть притулок у колах Сіону. Господь звелів, щоб камінь, який відсічено від гори без рук, покотився, доки він не наповнить усю землю (див. Даниїл 2:31–45; УЗ 65:2). І жодна людська сила не в змозі зупинити його просування, тому що Бог є ініціатором цієї роботи і Ісус Христос—головним наріжним каменем.

Пророк Нефій бачив у видінні, що в останні дні сила Агнця Божого зійде “на завітний народ Господа і вони будуть “озброєні праведністю і силою Бога у великій славі” (1 Нефій 14:14).

Кожен з нас і наші сім’ї можуть бути озброєні силою Бога як захистом, якщо ми лише залишатимемося вірними Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів і дозволимо Духу скеровувати нас. Можуть наставати випробування і ми можемо не розуміти всього, що відбувається з нами чи навколо нас. Але якщо ми смиренно, спокійно покладаємо свою довіру на Господа, Він зміцнить нас і скеровуватиме під час кожного випробування, з яким ми стикаємося. Якщо наше єдине бажання—догодити Йому, ми будемо благословенні глибоким внутрішнім миром.

На зорі Відновлення члени Церкви зазнали суворих випробувань. Президент Бригам Янг сказав про той час: “В оточенні натовпів погромників, коли повсюди загрожували смерть і знищення, я пам’ятаю, що почувався так само радісно [і] добре, як зараз. Перспективи могли здаватися безрадісними і дуже похмурими, але я ніколи не бачив такого часу для цієї євангелії, коли б я не знав, що результат буде успішним для справи істини” (Teachings of Presidents of the Church: Brigham Young [1997], 357).

Мій напарник по місії, Пол, був людиною, яка завжди випромінювала добрий гумор. Його, молодого батька, вразив розсіяний склероз. Втім, незважаючи на лихо, він продовжував служити іншим з радістю і добрим гумором. Одного разу він заїхав у мій кабінет у своєму першому інвалідному візку і промовив: “Життя починається, коли є візок з мотором!” Я завжди пам’ятатиму як він, за кілька років до своєї смерті, високо тримав олімпійський факел, їдучи на своєму візку, на радість сотням людей. Подібно до вічного вогню, віра Пола ніколи не згасала у бурях життя.

Коли я був студентом Університету Бригама Янга, я жив в одному домі з кількома молодими чоловіками. Мій сусід по кімнаті, Брюс, був найоптимістичнішою людиною з усіх, кого я будь-коли знав. Ми ніколи не чули від нього жодних негативних слів про когось з людей чи якісь обставини, і було просто неможливо не відчувати підтримки в його присутності. Джерелом його доброго гумору була незмінна довіра до Спасителя і Його євангелії.

Одного холодного, похмурого дня ще один мій друг, Том, йшов університетським студмістечком. Була лише 7-а година ранку, і в студмістечку панували порожнеча і темрява. Був сильний снігопад з поривами вітру. Том думав: “Яка неприємна погода”. Він пройшов далі і почув, як крізь темряву і сніг хтось співає.

Безперечно, крізь заметіль наближався наш завжди сповнений оптимізму друг Брюс. З руками, піднятими до небес, він співав пісню з Бродвейського мюзиклу Оклахома: “О, який чудовий ранок! О, який прекрасний день! Я прегарно почуваюсь, все по-моєму іде” (див. Richard Rodgers and Oscar Hammerstein II, “Oh, What a Beautiful Mornin’” [1943]).

Відтоді цей радісний голос у темряві під час завірюхи, став для мене уособленням віри і надії. Навіть у дедалі похмурішому світі ми, як святі останніх днів, можемо радісно співати, знаючи, що сили небес перебувають з Божою Церквою і Божим народом. Ми можемо радіти знанню, що попереду на нас чекає чудовий ранок—зоря доби тисячоліття, коли Божий Син піднесеться на Сході і знов царюватиме на землі.

Я також думаю про два чудові ранки в історії світу. Навесні 1820 року вранці чудового, ясного дня у Пальмірі, Нью-Йорк, юнак на ім’я Джозеф Сміт увійшов у гай і став навколішки у молитві. У відповідь на ту молитву явилися Батько і Син, і з цього розпочався розподіл повноти часів і Відновлення Церкви Ісуса Христа на землі.

І ще один чудовий ранок настав майже 2000 років тому неподалік від муру міста Єрусалима. Безсумнівно, сонце винятково яскраво сяяло того Великоднього ранку. Кілька жінок прийшли у сад до гробу, сподіваючись намастити тіло свого розіп’ятого Господа. Їх зустріли два ангели і проголосили: “Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес!” (Лука 24:5–6).

Я свідчу про тріумф Ісуса Христа над гріхом і смертю. Я свідчу про милостивий план нашого Вічного Батька і Його нескінченну любов. Прокидаючись кожного ранку, вдивляймося ж з вірою в небеса і кажімо: “О, який чудовий ранок”. Про це я молюся, в ім’я Ісуса Христа, амінь.