Слова, які ми промовляємо
Розмарі М. Уіксом
Генеральний президент Початкового товариства
Те, як ми спілкуємося з нашими дітьми, і слова, якими ми користуємося, можуть заохотити і піднести їх, а також зміцнити їхню віру.
Один молодий батько нещодавно дізнався про смерть своєї надзвичайної вчительки другого класу. В пам’ять про неї він написав: “З усього пережитого найяскравішими в мене залишилися спогади про “відчуття комфорту”. Хоча вона й навчала мене письму, граматиці і математиці, але набагато важливіше, що вона навчала мене любити бути дитиною. У її класі було нормальним іноді робити в словах помилки: “Ми попрацюємо над цим”,—казала вона. Нормальним було щось розлити, або порвати, або забруднитися: “Ми все приберемо і почистимо”,—так вона відповідала. Нормально було намагатися, прагнути кращого, мріяти і радіти тим приємним моментам від чогось незначного, що лише дітей приводить у захват”.
Одним з найбільших впливів, які людина може мати в цьому світі, є вплив на дитину. Дитячі вірування і самооцінка формуються на ранньому етапі їхнього життя. Кожен, хто чує мій голос, має здатність словами, які промовляє, збільшити впевненість дитини в собі і поглибити віру дитини в Небесного Батька та Ісуса Христа.
У книзі Геламана, розділ 5, ми читаємо: “І ось, сини мої, пам’ятайте, пам’ятайте, що на камені нашого Викупителя, Який є Христос, Син Бога, ви повинні побудувати свій фундамент”1.
Це були слова, якими Геламан навчав своїх синів. Далі ми читаємо: “І вони запам’ятали його слова; і … вони пішли вперед … навчати слову Бога серед усього народу”2.
Незважаючи на те, що сини Геламана були переслідувані і кинуті до в’язниці, ті слова, які вони почули, ніколи їх не зраджували. Вони були захищені і оточені стовпом вогню. Тоді пролунав голос, який сказав їхнім поневолювачам:
“Покайтеся, і не намагайтеся більше знищити Моїх слуг. …
… Це не був голос грому, а також це не був голос великого збудженого галасу, але ось, це був спокійний голос цілковитої лагідності, немов шепіт, і Він проникав у кожну душу”3.
Цей голос з небес може дати нам урок. Він не був гучним, сварливим або принижуючим; це був спокійний голос цілковитої лагідності, який давав тверде скерування, даючи надію.
Те, як ми спілкуємося з нашими дітьми, і слова, якими ми користуємося, можуть заохотити і піднести їх, а також зміцнити їхню віру, щоб залишатися на шляху повернення до Небесного Батька. Вони приходять на цю землю з готовністю слухати.
Ось приклад з дитиною, яка вміє слухати, що стався в одному з магазинів тканин. У магазині було повно покупців, коли всім стало очевидно, що одна мати була в паніці через те, що загубила свого маленького сина. Спочатку вона кликала його за ім’ям. “Коноре!”—гукала вона, швидкою ходою обходячи магазин. З часом її голос став більш гучним і несамовитим. Одразу сповістили охоронців і до пошуків дитини були залучені всі, хто знаходився в магазині. Пройшло кілька хвилин безуспішних пошуків. Мати Конора, зрозуміло, з кожною хвилиною ставала все більш несамовитою і постійно викрикувала його ім’я.
Одна з відвідувачок магазину подумки промовила молитву, і після цього їй прийшла думка, що Конор, мабуть, перелякався, почувши, як його мати викрикувала його ім’я. Вона поділилася цим з іншою жінкою, яка теж допомагала шукати, і вони швидко склали план. Разом вони почали ходити між столами з тканинами і тихенько повторювати слова: “Коноре, якщо ти чуєш мій голос, скажи: “Я тут”. Поступово просуваючись в кінець магазину і повторюючи цю фразу, вони-таки почули боязкий тихий голос і слова: “Я тут”. Конор ховався між рулонами тканини під столом. Саме голос цілковитої лагідності спонукав хлопчика відгукнутися.
Моліться, щоб дізнатися про потреби дитини
Щоб промовляти до серця дитини, ми повинні дізнатися про її потреби. Якщо ми молимося, щоб дізнатися про ці потреби, то самі наші слова можуть мати силу торкнутися їхніх сердець. Наші зусилля посилюються, коли ми прагнемо скерування Святого Духа. Господь сказав:
“Вимовляйте думки, які Я вкладатиму у ваші серця, …
Бо буде дано вам у той самий час, так, у ту саму мить, що вам слід казати”4.
Відключіть пристрої і слухайте з любов’ю
На жаль, у цьому світі так багато всього, що відволікає увагу і утримує багатьох дітей від того, щоб почути слова заохочення, які могли б сформувати їхнє самоусвідомлення.
Доктор Ніл Гальфон, лікар, який очолює Центр, що виступає за здоровіших дітей, здоровіші сім’ї та суспільство, при Університеті Каліфорнії в Лос-Анджелесі, говорить про “великодушну батьківську зневагу”. Одне із спостережень було проведено на прикладі півторарічного хлопчика і його батьків.
“Їхній син здавався щасливим, активним і завзятим, якому явно подобається проводити час з батьками і разом їсти піцу. … Після вечері мама взялася за домашні справи, передавши малюка татові.
Тато … почав читати телефонні послання, в цей час дитина намагалася привернути його увагу, кидаючи шматочки коржа від піци. Потім тато переключився, почав дивитися на дитину і грати з ним. Утім невдовзі він проміняв це заняття на перегляд з малюком відеофільму на своєму телефоні, доки не повернулася його дружина.
… [Доктор] Гальфон спостерігав згасання внутрішнього світла дитини, послаблення зв’язку між батьком і дитиною”5.
Відповідь на нашу молитву про те, як задовольнити потреби дітей, часто може зводитися до відключення технологічних пристроїв. Коли ми зайняті тим, що відволікає, зникають дорогоцінні моменти і можливості займатися і спілкуватися з нашими дітьми. Чому б не вибрати час кожного дня, аби від’єднатися від світу технологій і об’єднатися одне з одним? Просто вимкніть усі пристрої. Коли ви це зробите, ваш дім може спочатку здатися надто тихим; ви можете навіть відчути дискомфорт, не знаючи, що робити або говорити. Потім, коли ви зосередите всю свою увагу на ваших дітях, почнеться розмова і вам може сподобатися слухати одне одного.
Пишіть, щоб наставляти наших дітей
Ми також можемо впливати на своїх дітей через слова, які пишемо їм. Нефій записав: “Бо ми старанно працюємо, щоб записати, аби переконати наших дітей … повірити в Христа, і примиритися з Богом”6.
Президент Томас С. Монсон розповів про приклад Джея Хесса, льотчика, який був збитий над Північним В’єтнамом у 60-ті роки. “Два роки його рідні не знали, живий він чи ні. Зрештою, ті, хто захопив його у полон в Ханої, дозволили йому написати додому, але не більше 25 слів”. Президент Монсон запитує: “Що б ми з вами сказали своїм сім’ям у такій ситуації—не бачивши їх понад два роки і не знаючи, чи побачимо ми їх колись? Брат Хесс хотів написати щось таке, щоб сім’я впізнала його, а також дати цінну пораду. Слова вийшли такими: “Важливі такі речі: храмовий шлюб, місія, коледж. Ідіть уперед, ставте цілі, ведіть історію, двічі на рік фотографуйтеся”7.
Що написали б ви своїм дітям, якби у вас було на це 25 слів або навіть менше?
Молодий батько, про якого я говорила раніше і який записав свої спогади про вчительку другого класу, зараз виховує малесеньку красуню-донечку. Він відчуває небесну довіру, покладену на нього. Яке майбутнє чекає на неї, коли вона виросте? Що він має казати, аби це глибоко запало в її серце? Які слова її підбадьорять, піднесуть і допоможуть залишатися на вірному шляху? Чи буде це важливо, якщо він знайде час прошепотіти: “Ти—дитя Бога”? Чи пам’ятатиме вона колись, що її батько часто казав слова: “Я все в тобі люблю”?
Чи це не те ж саме, що Небесний Батько казав Своєму Синові і всім нам: “Це Син Мій Улюблений,—і потім додав— що Його Я вподобав!”?8
Нехай слова, які ми промовляємо і пишемо нашим дітям, відображають любов нашого Небесного Батька до Його Сина Ісуса Христа і до нас. А тоді нам слід зупинитися і послухати, бо дитина найбільш здатна говорити велике і дивовижне у відповідь. Я кажу це в ім’я Ісуса Христа, амінь.