“Вірую, Господи”
Старійшина Джеффрі Р. Холланд
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Чесно визнавайте свої проблеми і те, що вас турбує, але спершу роздуйте полум’я своєї віри, тому що все є можливим для віруючих.
Одного разу Ісус зустрів групу людей, які запекло сперечалися з Його учнями. Коли Спаситель запитав про причину цієї суперечки, батько страждаючої дитини, вийшовши наперед, сказав, що прийшов до Ісусових учнів, щоб ті благословили його сина, однак вони не змогли цього зробити. Цей батько, син якого, все ще скрегочучи зубами і пускаючи піну з рота, бився у содомах перед ними на землі, у відчаї благав Ісуса, покладаючи на Нього свою останню надію:
“Коли можеш що Ти”,—сказав він,—“то змилуйсь над нами, і нам допоможи!
Ісус же йому відказав: “Щодо того твого “коли можеш”,—то тому, хто вірує, все можливе!”
Зараз батько хлоп’яти зі слізьми закричав і сказав: “Вірую, Господи,—поможи недовірству моєму!”1
Початкові переконання цього чоловіка, за його ж власним визнанням, є обмеженими. Але в нього є невідкладне, палке бажання повірити заради своєї єдиної дитини. Нам сказано, що для початку цього вже достатньо. “Навіть якщо ви не можете нічого, окрім того, щоб мати бажання повірити,—проголошує Алма,—нехай це бажання працює в вас, аж до того, як ви повірите”2. Не маючи іншої надії, цей батько заявляє про віру, яку має, і благає Спасителя світу: “Коли можеш що Ти, то змилуйсь над нами, і нам допоможи!”3 Мені важко читати ті слова без сліз. Очевидно, що займенник у множині—нас—вжито тут навмисно. По суті цей чоловік каже: “Вся наша сім’я благає. Ця боротьба ніколи не припиняється. У нас вже немає сил. Наш син падає у воду. Він кидається в огонь. Він постійно в небезпеці, і ми завжди боїмося. Ми не знаємо, куди ще можна звернутись. Чи можеш Ти допомогти? Ми будемо вдячні за будь-що—хоч за якесь благословення, хоч за проблиск надії, за невеличке полегшення тягаря, під яким мати цього хлопця живе кожний день свого життя”.
На слова батька: “Коли можеш що Ти”, Учитель відповідає: “Тому, хто вірує, все можливо”4.
У Писаннях сказано: “Зараз”—не повільно, не із сумнівами, не із соромом, а відразу,—цей батько кричить у своєму невгамовному батьківському болю: “Вірую, Господи,—поможи недовірству моєму!” У відповідь на нову, однак все ще часткову віру, Ісус зцілює хлопця, без перебільшення можна сказати, майже воскрешає його із мертвих, як про це написано у Марка5.
Взявши за тло цю зворушливу розповідь із Писань, я хочу звернутися безпосередньо до молодих людей цієї Церкви—молодих за своїм віком або молодих за своїм членством у Церкві, або молодих за своєю вірою. Так чи інакше до їх числа ми входимо майже всі.
Спостереження номер один стосовно цієї розповіді: стикнувшись з проблемою віри, цей батько заявляє про силу своєї віри і тільки після цього визнає, що віра його обмежена. Спочатку він заявляє—ствердно і без жодних вагань: “Вірую, Господи”. Я хотів би сказати всім, хто бажає мати більше віри: “Запам’ятайте цього чоловіка!” У миті страху чи сумніву, чи тривоги, тримайтеся віри, якої ви вже набули, навіть якщо вона й обмежена. У своєму зростанні ми всі маємо пройти через випробування смертного життя, бо духовний еквівалент страждань цього хлопця або розпачу цього батька прийде до всіх нас. Коли ці моменти настають і з’являються проблеми, які відразу не усунути, міцно тримайтеся за те, що ви вже знаєте, і твердо стійте доти, доки не прийде додаткове знання. Це був саме той випадок, те особливе чудо, про яке Ісус сказав так: “Коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: “Перейди звідси туди”, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого!”6 Справа не у масштабах вашої віри чи рівні вашого знання, справа у чесності, з якою ви ставитеся до віри, яку маєте, та до істини, що вже знаєте.
Друге спостереження—це різновид першого. Коли виникають проблеми і приходять сумніви, не починайте свої пошуки віри, кажучи, скільки її у вас немає, бо так ви починаєте зі свого “недовірства”. Це схоже на спробу начинити індичку через дзьоб! А тепер дозвольте мені внести ясність у це питання: я не прошу вас робити вигляд, нібито у вас немає віри. Я прошу вас правильно оцінювати віру, яка у вас є. Іноді ми діємо так, наче чесна заява про наші сумніви є вищим виявом моральної мужності, ніж чесна заява про нашу віру. Так що давайте усі згадаємо ясне послання цієї біблійної розповіді: будьте відвертими у своїх сумнівах настільки, наскільки це вам потрібно; у житті вони досить часто виникають з того чи іншого приводу. Але якщо ви і ваша сім’я хочете бути зціленими, не дозволяйте цим сумнівам стати на шляху віри, яка творить чудо.
Крім того, у вас є більше віри, ніж ви думаєте, завдяки тому, що названо у Книзі Мормона “величчю свідчень”7. “По їхніх плодах ви пізнаєте їх”8,—сказав Ісус, і плід живої євангелії очевидний в житті святих останніх днів повсюди. Як Петро та Іван сказали слухачам в давнину, так я кажу сьогодні: “Бо не можемо ми не казати про те, що ми бачили й чули!”, а те, що ми бачили й чули, вказує на те, що “явне чудо” було вчинене в житті мільйонів членів цієї Церкви. Це не можна заперечити9.
Брати і сестри, це—божественна робота, і вона й далі супроводжується безліччю явлень та благословень у всьому. Тому, будь ласка, не надто хвилюйтеся, якщо час від часу з’являються питання, які потрібно розглянути, зрозуміти й вирішити. Такі питання є й будуть. У цій Церкві те, що ми знаємо, є більш важливим, ніж будь-що, чого ми не знаємо. І ми повинні пам’ятати, що в цьому світі ми всі повинні жити вірою.
А тому не переймайтеся людськими слабкостями—і своїми власними, і слабкостями тих, хто служить з вами у Церкві, яку ведуть смертні чоловіки і жінки як волонтери. За винятком лише Його досконалого Єдинонародженого Сина, недосконалі всі люди, з якими Богу доводилося працювати. Це повинно було бути жахливо неприємно Йому, однак Він змиряється з цим. Повинні змирятися й ми. І коли ви бачите якусь недосконалість, пам’ятайте, що це обмеження—не в божественності цієї роботи. Як зауважив один обдарований автор, коли виливається безмірна повнота, не вина олії, що якась частина її втрачається через обмежену місткість посудини, що не може вмістити її всю10. Цими посудинами обмеженої місткості є і ви, і я, тому давайте будемо терплячими і добрими, давайте прощати.
І останнє спостереження: коли приходять сумніви чи труднощі, не бійтеся звертатися по допомогу. Якщо ми бажаємо отримати її так само смиренно й чесно, як цей батько, то можемо її отримати. У Писаннях таке палке бажання характеризується фразами: “з щирими намірами в серці”, при цьому “не чинячи лицемірства й обману перед Богом”11. Я свідчу, що у відповідь на такі настійливі благання Бог надсилатиме допомогу з того й цього боку завіси, щоб зміцнити вашу віру.
Я сказав, що звертаюсь до молоді. Я й звертаюсь. Нещодавно один 14-річний юнак трохи невпевнено сказав мені: “Брате Холланд, я поки не можу сказати, що знаю, що Церква істинна, але я вірю в це”. Я так обняв того хлопця, що в нього аж очі вилізли на лоб. Я сказав йому з усією палкістю своєї душі, що віра—це дорогоцінне слово, але ще цінніша в ній—дія, і йому не потрібно виправдовуватися за те, що він “тільки вірить”. Я нагадав йому, що Сам Христос сказав: “Не лякайсь,—тільки віруй!”12, фразу, яка, між іншим, привела молодого Гордона Б. Хінклі на місію13. Я сказав цьому юнакові, що віра завжди була першим кроком до впевненості і що в кожному з уложень, які дають визначення нашій спільній вірі, переконливо повторюються слова: “Ми віримо”14. І я сказав йому, що пишаюсь ним за чесність його пошуку.
Тож з перевагою, яку дають мені майже 60 років, що пройшли відтоді, як я був 14-річним молодим віруючим, заявляю про те, що я тепер знаю. Я знаю, що Бог у всі часи, у всіх відношеннях і у всіх обставинах є нашим люблячим, великодушним Небесним Батьком. Я знаю, що Ісус був Його єдиною досконалою дитиною, Чиє життя було з любов’ю віддане за обопільною згодою Батька і Сина заради викуплення решти всіх нас, хто не досконалий. Я знаю, що Він воскрес після смерті, щоб жити знову, і через те, що Він це зробив, і ви, і я так само воскреснемо. Я знаю, що Джозеф Сміт, який визнавав, що він був недосконалий15, усе ж був вибраний стати знаряддям у Божих руках, щоб відновити вічну євангелію на землі. І я також знаю, що завдяки цьому, особливо завдяки перекладу Книги Мормона,—він більше навчив мене про Божу любов, божественність Христа і силу священства, ніж будь-який інший пророк, якого я будь-коли читав, знав або чув упродовж свого життя. Я знаю, що Президент Томас С. Монсон, який невідворотно й бадьоро наближається до 50-річчя з дня свого висвячення в апостоли, є сьогодні законним спадкоємцем тієї пророчої мантії. Ми знову бачили цю мантію на ньому на цій конференції. Я знаю, що 14 інших чоловіків, яких ви підтримуєте як пророків, провидців та одкровителів, підтримують його своїми руками, своїми серцями і своїми апостольськими ключами.
Про це я заявляю вам завдяки переконанню, яке Петро назвав “словом пророчим певнішим”16. Те, що колись було для мене крихітною насіниною віри, виросло в дерево життя, а тому, якщо ваша віра випробовується в цей чи інший час вашого життя, я пропоную вам опертися на мою. Я знаю, що ця робота—істинна робота Бога, і я знаю, що лише на свій страх і ризик ми можемо дозволити сумнівам чи дияволу відвести нас від неї. Сподівайтеся на неї. Виконуйте її. Чесно визнавайте свої проблеми і те, що вас турбує, але спершу роздуйте полум’я своєї віри, тому що все є можливим для віруючих. В ім’я Ісуса Христа, амінь.