Послідовники Христа
Старійшина Даллін Х. Оукс
Кворум Дванадцятьох Апостолів
Іти за Христом—не означає наслідувати Його іноді, час від часу. Це—постійний обов’язок і стиль життя, який ви сповідуєте завжди і в усіх місцях.
Один з наших найулюбленіших гімнів, який виконував сьогодні хор Скинії, починається такими словами:
“За Мною Йдіть”,—Спаситель вчив.
Робімо ж так, як Він звелів.
Тоді з’єднаємося ми
Із Божим Сином назавжди1.
Ці слова, на які надихнуло найперше запрошення Спасителя, звернене до Його учнів (див. Матвій 4:19), були написані Джоном Ніколсоном, шотландським наверненим. Як і у багатьох провідників раннього періоду Церкви, його формальна освіта була дуже незначною, але великою була любов до Спасителя і плану спасіння2.
Усі послання цієї конференції допомогли нам іти слідами нашого Спасителя, Чий приклад і вчення визначають шлях кожного послідовника Ісуса Христа.
Як і всі християни, члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів вивчають життя Спасителя, як воно подане в книгах Нового Завіту: Євангеліях від Матвія, Марка, Луки та Івана. Я розгляну приклади і вчення, що містяться в цих чотирьох книгах Святої Біблії, і запрошую кожного з нас та всіх християн поміркувати, як ця відновлена Церква і кожен з нас здобуває право називатися Його послідовниками.
Ісус навчав, що хрищення було необхідним, аби увійти до царства Божого (див. Іван 3:5). Він почав Своє служіння з того, що був охрищений (див. Марк 1:9), і Він та Його послідовники христили інших (див. Іван 3:22–26). Ми чинимо так само.
Ісус почав проповідування, закликавши Своїх слухачів покаятися (див. Матвій 4:17). З цим самим посланням Його служителі й досі звертаються до світу.
Протягом Свого служіння Ісус дав заповіді. І Він навчав: “Якщо ви Мене любите,–Мої заповіді зберігайте” (Іван 14:15; див. також вірші 21, 23). Він підтвердив, що заради дотримання Його заповідей послідовникам доведеться зректися того, що “високе в людей” (Лука 16:15) і “передань людських” (Марк 7:8; див. також вірш 13). Він також застерігав: “Коли б ви зі світу були, то своє світ любив би. А що ви не зі світу, але Я вас зі світу обрав, тому світ вас ненавидить” (Іван 15:19). Як пізніше проголосив апостол Петро, послідовники Ісуса мали бути “люд[ом] власности Божої” (1 Петра 2:9).
Святі останніх днів розуміють, що ми повинні бути “не зі світу”, і нам не слід дотримуватися “передань людських”, але як і іншим послідовникам Христа нам іноді важко відділити себе від світу і його традицій. Деякі з нас беруть собі за взірець шляхи цього світу, оскільки, як казав Ісус про декого з тих, кого Він навчав, “любили вони славу людську більше, аніж славу Божу” (Іван 12:43). Таких недоліків, які заважають бути послідовниками Христа, надто багато, і вони надто делікатні, щоб перераховувати їх зараз. Діапазон їх дуже широкий—від такої мирської поведінки, як політкоректність і надмірна екстравагантність в одязі та зовнішньому вигляді, до відходу від фундаментальних цінностей, таких як вічна природа і функція сім’ї.
Учення Христа не носили суто теоретичний характер. Вони призначалися для повсякчасного застосування. Ісус навчав: “Кожен, хто слухає цих Моїх слів і виконує їх, подібний до чоловіка розумного” (Матвій 7:24; див. також Лука 11:28) і “Блаженний той раб, що пан його прийде та знайде, що робить він так” (Матвій 24:46). В іншому улюбленому гімні є такі слова:
Як навчав Ісус, той, хто Його любить, дотримуватиметься Його заповідей. Вони будуть виявляти послух, як навчав цього сьогодні Президент Томас С. Монсон. Іти за Христом—не означає наслідувати Його іноді, час від часу. Це—постійний обов’язок і стиль життя, який ви сповідуєте завжди і в усіх місцях. Спаситель навчав цього принципу і дав нам спосіб отримувати нагадування і зміцнення у його виконанні, коли запровадив обряд причастя (євхаристію, як його називають в інших конфесіях). Ми знаємо з сучасного одкровення, що Він заповідав Своїм послідовникам приймати ці символи в пам’ять про Нього (див. Путівник по Писаннях: Переклад Джозефа Сміта, Матвій 26:22, 24 і Марк 14:21–24). Члени Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів дотримуються цієї заповіді кожного тижня, відвідуючи богослужіння, під час якого ми причащаємося хлібом і водою і укладаємо завіт, що будемо завжди пам’ятати Його і дотримуватися Його заповідей.
Ісус навчав, що “треба молитися завжди” (Лука 18:1). Він також показав приклад цього, коли “перебував всю ніч на молитві до Бога” (Лука 6:12), перш ніж покликав Своїх Дванадцятьох Апостолів. Як і інші християни, ми молимося під час всіх наших богослужінь. Ми також молимося, щоб мати провід, і ми навчаємо, що нам слід часто молитися наодинці та щодня ставати на коліна в сімейній молитві. Як і Ісус, ми молимося до Небесного Батька, і ми це робимо у священне ім’я Ісуса Христа.
Спаситель покликав Дванадцятьох апостолів, щоб вони допомагали Йому в Церкві й дав їм ключі та повноваження виконувати роботу після Його смерті (див. Maтвій 16:18–19; Maрк 3:14–15; 6:7; Лука 6:13). Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів, як відновлена Церква Ісуса Христа, дотримується цього прикладу у своїй організації та в наданні ключів і повноваження апостолам.
Дехто з тих, кого Ісус покликав іти за Ним, не відгукнулися на цей заклик відразу ж, але просили почекати, щоб завершити певні сімейні обов’язки. Ісус відповів: “Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого Царства” (Лука 9:62). Багато святих останніх днів керуються у житті пріоритетами, про які навчав Ісус. Зокрема цє чудовий приклад тисяч літніх місіонерів та інших, хто залишив дітей і онуків заради того, щоб виконувати місіонерські обов’язки, до яких їх було покликано.
Ісус навчав, що Бог створив чоловіка і жінку, і що чоловік має залишити своїх батьків і пристати до жінки своєї (див. Марк 10:6–8). Наш обов’язок виконувати це вчення є добре відомим.
У знайомій притчі про загублену вівцю Ісус навчав, що ми повинні сходити зі свого шляху і шукати будь-кого, хто відбився від отари (див. Матвій 18:11–14; Лука 15:3–7). Як ми знаємо, Президент Томас С. Монсон приділяє цьому принципу величезну увагу, показуючи нам незабутній приклад і навчаючи про порятунок наших ближніх чоловіків і жінок4.
У своїх зусиллях спасати і служити ми наслідуємо неповторний приклад нашого Спасителя і дотримуємося Його лагідних вчень про любов: “Люби свого ближнього, як самого себе” (Матвій 22:39). Він навіть заповідав нам любити наших ворогів (див. Лука 6:27–28). І у Своїх величних вченнях наприкінці земного служіння Він сказав:
“Нову заповідь Я вам даю: Любіть один одного! Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви!
По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою” (Іван 13:34–35).
Ісус навчав, що одним з проявів любові до ближнього буде прощення людини, яка скривдила нас (див. Матвій 18:21–35; Maрк 11:25–26; Лука 6:37). Хоча багатьом важко виконувати цю складну заповідь, усі ми знаємо про надихаючі приклади святих останніх днів, які з любов’ю прощали навіть тоді, коли кривда була дуже сильною. Наприклад, Кріс Уільямс застосував свою віру в Ісуса Христа, щоб пробачити п’яного водія, який заподіяв смерть його дружині і двом їхнім дітям. Усього через два дні після цієї трагедії, все ще перебуваючи в глибокому горі, цей сповнений бажання прощати чоловік, який у той час служив єпископом, сказав: “Як учень Ісуса Христа я не мав іншого вибору”5.
Більшість християн вділяють бідним і нужденним, як цього навчав Ісус (див. Матвій 25:31–46; Марк 14:7). Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів і її члени зразково виконують це вчення нашого Спасителя. Наші члени Церкви роблять щедрі пожертвування до благодійних організацій і надають особисте служіння та інші дари бідним і нужденним. Крім того, члени Церкви постяться упродовж двох прийомів їжі кожного місяця і жертвують щонайменше вартість неспожитої їжі, як пожертвування від посту. Ці кошти єпископи і президенти філій використовують, щоб допомагати нашим нужденним членам Церкви. Коли ми постимося, щоб допомогти голодним—то виявляємо милосердя і, якщо робимо це зі щирими намірами, то перетворюємо це на духовний бенкет.
Менше знають про гуманітарну допомогу, яку наша Церква надає по всьому світу. Використовуючи кошти, пожертвувані щедрими членами, Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів посилає продукти харчування, одяг та інші необхідні речі, щоб полегшити страждання дорослих і дітей по всьому світу. Ці гуманітарні пожертвування, загальна сума яких сягнула сотень мільйонів доларів за останнє десятиліття, розподіляються незалежно від віросповідання, раси чи національності одержувачів.
Обсяг нашої широкомасштабної допомоги постраждалим від землетрусу і цунамі в Японії в 2011 році дорівнює 13 млн. доларів готівкою та речами першої потреби. Крім того, понад 31 тис. спонсорованих Церквою волонтерів виконали служіння загальною тривалістю понад 600 тис. годин. Наша гуманітарна допомога жертвам урагану Сенді у східній частині Сполучених Штатів складалася зі значних пожертвувань різних матеріалів та майже 300 тис. годин служіння на розчищувальних роботах, в яких взяли участь близько 28 тис. членів Церкви. Серед багатьох інших прикладів минулого року ми надали 136 тис. кг одягу і взуття для біженців в африканській країні Чад. За останні 25 років ми надали допомогу майже 30 млн. людей у 179 країнах6. Дійсно, люди, яких називають “мормонами”, знають, як давати бідним і нужденним.
У своєму останньому з описаних у Біблії учень наш Спаситель заповідав своїм послідовникам донести Його вчення до кожної країни і всіх людей. Від початку Відновлення Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів прагнула виконувати це вчення. Навіть коли ми були бідною новою Церквою, яка долала багато випробувань і налічувала лише кілька тисяч членів Церкви, наші перші провідники посилали місіонерів через океани, на схід і на захід. Як народ, ми продовжували навчати християнському посланню, і сьогодні в нашій унікальній місіонерській програмі беруть участь понад 60 тис. місіонерів повного дня та тисячі інших, які служать неповний день. Ми маємо місіонерів у більш як 150-ти країнах і територіях по всьому світу.
Під час Своєї великої Проповіді на горі Ісус навчав: “Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний!” (Матвій 5:48). Мета цього вчення і мета наслідування нашого Спасителя—прийти до Батька, Якого наш Спаситель називав “Своїм Отцем і Отцем вашим, і … Богом Моїм і Богом вашим” (див. Іван 20:17).
Із сучасного одкровення, яке є унікальним для відновленої євангелії, ми знаємо, що заповідь прагнути до досконалості є складовою плану Бога Батька для спасіння Його дітей. За цим планом усі ми є спадкоємцями наших небесних батьків. “Ми—діти Божі,—навчав апостол Павло.—А коли діти, то й спадкоємці, спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові” (Римлянам 8:16–17). Це означає, як нам було сказано у Новому Завіті, що ми є “спадкоємцями … вічн[ого] життя” (Tиту 3:7), і коли ми прийдемо до Батька, то матимемо право успадкувати все (див. Об’явлення 21:7)—все, що Він має. Це поняття важко осягнути нашим земним розумінням. Але принаймні ми можемо зрозуміти, що досягнення цієї кінцевої долі у вічності можливе лише тоді, коли ми йтимемо за нашим Спасителем, Ісусом Христом, Який навчав, що “до Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Іван 14:6). Ми прагнемо йти за Ним і ставати більш подібними до Нього тут і в майбутті. Тому в останніх рядках нашого гімну “За Мною йдіть” ми співаємо:
Запам’ятать повинні ми,
Що за Ісусом треба йти
Не тільки тут, на цій землі,
А і в святій височині. …
Волю Його чиніть святу,
Щоб мати слави повноту.
Ісус нам дав дороговказ,
“За Мною йдіть”,–Він кличе нас”7.
Я свідчу про нашого Спасителя, Ісуса Христа, Чиє учення і приклад ми намагаємося наслідувати. Він запрошує всіх обтяжених, прийти до Нього, навчитися від Нього, йти за Ним і таким чином знайти спокій своїм душам (див. Матвій 4:19; 11:28). Я свідчу про істинність Його послання і про божественну місію та повноваження Його відновленої Церкви, в ім’я Ісуса Христа, амінь.