Спаситель прагне прощати
Старійшина Крейг А. Кардон
Сімдесятник
Господь любить нас і хоче, щоб ми зрозуміли, як сильно Він прагне прощати.
Під час земного служіння нашого Спасителя багато хто слідували за Ним, у тому числі книжники і фарисеї “зо всіх сіл Галілеї, … Юдеї та з Єрусалиму”1. Прикутого до ліжка, паралізованого чоловіка, який прагнув зцілитися, принесли до великого зібрання, але через неможливість піднести його до Спасителя, його друзі підняли його на дах будинку, де був Спаситель, і спустили його додолу. Побачивши такий вияв віри, маючи на думці велику мету, ще невідому Його слухачам, Спаситель проголосив: “Чоловіче, прощаються тобі гріхи твої!”2
Мабуть ці слова здивували того чоловіка, і хоча в Писаннях нічого не говориться про його реакцію, можливо він подумав, чи дійсно Спаситель розумів, чому він тут?
Спаситель знав, що багато людей йшли за Ним, завдяки Його могутнім чудесам. Він вже перетворив воду на вино3, вигнав нечистих духів4 і зцілив сина царедворця5, прокаженого6, Петрову тещу7 і багатьох інших8.
Але у випадку з цим паралізованим чоловіком Господь вирішив навести доказ як учням, так і невіруючим в Його особливу роль Спасителя світу. Почувши слова Спасителя, книжники і фарисеї почали міркувати між собою, нетямуще говорячи про блюзнірство, дійшовши висновку, що тільки Бог може прощати гріх. Зрозумівши їхні думки, Спаситель звернувся до них, кажучи:
“Що міркуєте ви в серцях ваших?
Що легше: сказати: “Прощаються тобі гріхи твої”, чи сказати: “Уставай та й ходи?”9
Не очікуючи на їхню відповідь, Спаситель продовжив: “Але щоб ви знали, що Син Людський має владу на землі прощати гріхи, [і тоді Він повернувся до паралізованого чоловіка] кажу Я тобі: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!”10. Той так і зробив!
Завдяки дивовижному фізичному зціленню, Спаситель підтвердив усім нам цю нескінченно могутнішу духовну істину: Син Людський прощає гріхи!
Хоча цю істину охоче сприймають всі віруючі, невід’ємна від неї супутня істина сприймається не так легко: Спаситель прощає гріхи “на землі”, а не тільки під час Останнього суду. Він не виправдовує нас в наших гріхах11. Він не прощає нас, коли ми повертаємося до наших минулих гріхів12. Але коли ми каємося і живемо за Його євангелією, Він прощає нас13.
У цьому прощенні ми бачимо, як гармонійно і милостиво застосовується сила Спокути, яка надає можливості й викупляє. Якщо ми виявляємо віру в Господа Ісуса Христа, уможливлююча сила Його Спокути зміцнює нас в годину нужди14, а Його викупна сила освячує нас, коли ми “ски[даємо] з себе оболонку тілесної людини”15. Це приносить надію всім, а особливо тим, хто відчуває, що рецидиви людської слабкості непідвладні прагненню Спасителя допомогти нам і спасти нас.
Надаючи Спасителю можливість просвітлити наше розуміння16, якось Петро спитав, скільки разів він повинен прощати свого брата, і потім спитав: “Чи до семи раз?” Безперечно, цього буде більше ніж достатньо. Однак відповідь Спасителя широко відчинила двері до Його милостивого серця: “Не кажу тобі—до семи раз, але аж до семидесяти раз по семи!”17
Господь любить нас і хоче, щоб ми зрозуміли, як сильно Він прагне прощати. У більш як 20 випадках в Ученні і Завітах Господь казав тим, до кого звертався: “Твої гріхи прощаються тобі” або вживав подібні слова18. Приблизно в половині з цих випадків слова Господа призначалися конкретно Пророку Джозефу Сміту, іноді звернені тільки до нього, а інколи до нього та інших з ним людей19. Перше з цих звернень було записане у 1830 році, останнє—у 1843. Отже, протягом багатьох років Господь неодноразово казав Джозефу: “Твої гріхи прощаються тобі”.
І хоча Джозеф не “вчиняв якісь тяжкі або злісні гріхи”20, нам буде корисно пам’ятати, що за лише кількома винятками, Господні “[сімдесят] раз по семи” не обмежують прощення залежно від тяжкості гріха.
Звертаючись до старійшин, які зібралися в Кертленді, Господь сказав: “Я волію, щоб ви подолали світ; отже, Я матиму співчуття до вас”21. Господь знає нашу слабкість і вічні наслідки впливу “світу” на недосконалих чоловіків і жінок22. Слово отже у цьому вірші—це Його запевнення, що лише завдяки силі Його співчуття ми зрештою можемо “подола[ти] світ”. Як же проявляється це співчуття? Тим самим старійшинам в Кертленді Він сказав: “Я простив вам ваші гріхи”23. Спаситель прагне прощати.
Жодна людина не повинна вважати, що це прощення приходить без покаяння. Насправді, Господь проголосив: “Я, Господь, прощаю гріхи тим, хто сповідує свої гріхи переді Мною і просить прощення”, а потім із застереженням уточнює: “хто не згрішив на смерть”24. Хоча Господь “не мож[е] дивитися на гріх з найменшою мірою допущення”25, Він розрізняє відносну тяжкість деяких гріхів. Він застерігає, що не буде прощення проти “блюзнірств[а] на Святого Духа”26. Він заявляє про тяжкість гріха вбивства27 і наголошує на серйозності такого гріха як перелюб28. Він повідомляє, що отримати Його прощення буде важче, якщо тяжкий гріх сексуального характеру повторюється29. І Він сказав, що “той, хто грішить проти більшого світла, отримає більше засудження”30. І все ж, у Своїй милості Він дозволяє нам покращуватися поступово, і не вимагає негайної досконалості. Навіть потопаючи в гріхах, яких припускаєшся через слабкість смертного життя, щоразу як ми каятимемося і прагнутимемо Його прощення, Він прощатиме нас знову і знову31.
Через це, всі ми, включаючи тих, хто намагається подолати згубну поведінку, як-от: залежність від якихось речовин або перегляд порнографії чи щось подібне, можуть пізнати, що Господь визнає наші праведні зусилля і з любов’ю простить, коли процес покаяння буде завершено—“до семидесяти раз по семи”. Але це не означає, що людина може свідомо повернутися до гріха, не зазнавши покарання32.
Господь завжди цікавиться нашим серцем33, і логічно обґрунтовані хибні вірування не виправдовують гріха34. У цьому розподілі Господь застеріг одного зі Своїх слуг проти такого обґрунтування, заявивши: “Нехай [він] соромиться Ніколаїтської зграї і всіх її таємних мерзот”35. Ніколаїтами були члени давньої релігійної секти, які заявляли, що мали дозвіл чинити сексуальний гріх завдяки благодаті Господа36. Це неприємно Господу37. Його співчуття й благодать не виправдовують нас, коли “[наші] серця не задоволені … [і ми] не підкоряє[мо]ся істині, але має[мо] задоволення в неправедності”38. Після всього, що ми можемо зробити39, Його співчуття й благодать є скоріше засобами, за допомогою яких, “по деякім часі”40, ми подолаємо світ через уможливлюючу силу Спокути. Якщо смиренно прагнути цього дорогоцінного дару, “слабке ста[є] сильним для [нас]”41, і завдяки Його силі ми отримуємо можливість зробити те, що ми ніколи не могли б зробити самотужки.
Господь дивиться на світло, яке ми отримали42, на бажання нашого серця43 і на наші вчинки44, і коли ми каємося і прагнемо Його прощення, Він прощає. Аналізуючи своє власне життя, життя рідних нам людей і наших знайомих, ми маємо бути однаково готовими прощати і себе, і інших45.
У Путівнику Проповідуйте Мою євангелію говориться про те, що погану поведінку подолати нелегко, а провідникам священства і членам Церкви сказано, що вони не повинні “бути шоковані або розчаровані”, якщо зацікавленим або новим членам Церкви важко подолати такі проблеми. Нам швидше радять “показувати свою впевненість в особі і не засуджувати її, … [ставлячись] до цього як до тимчасового і зрозумілого кроку назад”46. Чи не зробили б ми цього для наших власних дітей або членів сім’ї, яким важко подолати подібні проблеми, через те, що вони тимчасово зійшли зі шляху праведності? Безсумнівно, вони заслуговують на врівноваженість з нашого боку, наші терпіння і любов—і, так, на наше прощення.
Під час генеральної конференції лише минулого жовтня Президент Монсон радив:
“Нам потрібно пам’ятати, що люди можуть мінятися. Вони можуть позбавлятися поганих звичок. Вони можуть каятися в гріхах.…
… Ми можемо допомогти їм подолати їхні недоліки. Ми повинні розвивати в собі здібність бачити людей не такими, якими вони є зараз, а такими, якими вони можуть стати”47.
На одній з перших конференцій Церкви, подібної до цієї, Господь сказав її членам:
“Істинно Я кажу вам, ви чисті, але не всі.…
Бо вся плоть розтлінна переді Мною.…
… Бо істинно, дехто з вас винен переді Мною, але Я буду милостивим до вашої слабкості”48.
Його послання залишається тим самим і сьогодні.
Наш Небесний Батько знає, з чим ми стикаємося, що всі ми знову й знову грішимо і “позбавлені Божої слави”49. Він послав Свого Сина, Який “знає слабкості людини і як допомогти тим, кого спокушають”50. Його Син навчає нас: “мол[ити]ся завжди, щоб [нам] не увійти у спокусу”51. Нам сказано “вола[ти] до [Бога] за милостю: бо Він владний спасати”52. Спаситель наказує нам покаятися53 і прощати54. І хоча каятися нелегко, якщо ми намагатимемося всім своїм серцем жити за Його євангелією, Він обіцяє нам: “Істинно Я кажу вам, незважаючи на [ваші] гріхи, Мою утробу сповнено співчуттям до [вас]. Я не вижену [вас] геть безповоротно; і в день гніву Я пам’ятатиму про милість”55. Спаситель прагне прощати.
Кожного тижня Мормонський хор скинії починає свою натхненну трансляцію з надихаючих слів знайомого гімну Уільяма В. Фелпса “Заспіваймо гімни знов”. І не завжди ми пам’ятаємо про втішливі слова четвертого вірша:
Кличе Він, благає всіх:
Ви прийдіть до Божих ніг,
До Мене йдіть…,
Всі покайтеся й живіть,
Він гріхи усі простить56.
Я запрошує вас пам’ятати слова Господа і вирити їм та виявляти віру в Нього в покаяння57. Він любить вас. Він прагне прощати. Я свідчу про це у священне ім’я Ісуса Христа, амінь.