Послух приносить благословення
Президент Томас С. Монсон
Знання про істину й відповіді на наші найважливіші запитання надходять до нас, коли ми послушні заповідям Божим.
Мої улюблені брати і сестри! Я такий вдячний за можливість бути з вами цього ранку. Виступати перед вами—це привілей, і мені необхідна ваша віра і молитви.
Упродовж століть чоловіки і жінки прагнули пізнати і зрозуміти своє земне існування, своє місце в ньому та його мету, а також, як знайти мир і щастя. Кожен з нас перебуває в процесі такого пошуку.
Ці знання і розуміння доступні всім людям. Вони містяться в істинах, які є вічними. В Ученні і Завітах, у розділі 1, вірш 39, ми читаємо: “Бо слухай і знай, Господь є Бог, і Дух свідчить, і свідчення істинне, й істина перебуває навіки вічні”.
Поет написав:
Хтось запитає: “Де ж можна знайти таку істину, і як ми зрозуміємо, що це вона?” У одкровенні, даному в травні 1833 року через пророка Джозефа Сміта в Кертленді, шт. Огайо, Господь проголосив:
“Істина—це знання про все суще, як воно є, і як воно було, і як воно буде. …
Дух істини є від Бога. …
І жодна людина не отримує повноти, якщо вона не дотримується Його заповідей.
Той, хто дотримується [Божих] заповідей, отримує істину і світло, доки він не прославиться в істині і не пізнає все”2.
Яке славетне обіцяння! “Той, хто дотримується [Божих] заповідей, отримує істину і світло, доки він не прославиться в істині і не пізнає все”.
Ні вам, ні мені у цю епоху просвіти, коли повноту євангелії вже відновлено, не потрібно плисти невідомими морями або подорожувати невідомими дорогами, щоб знайти істину. Люблячий Небесний Батько склав план нашої подорожі і дав надійного провідника, яким є послух. Знання про істину й відповіді на наші найважливіші запитання надходять до нас, коли ми послушні заповідям Божим.
Ми вчимося послуху все своє життя. Ще коли ми зовсім малі, ті, на кого покладено відповідальність піклуватися про нас, встановлюють норми і правила, щоб ми були в безпеці. Життя буде простішим для нас усіх, якщо ми повністю будемо виконувати такі правила. Однак багато з нас навчаються мудрості про необхідність послуху з досвіду.
Коли я був дитиною, моя сім’я кожного літа з початку липня до початку вересня жила в літньому будиночку у Вівіан-Парк у каньйоні Прово в Юті.
У ті безтурботні дні нашого життя в каньйоні одним з моїх найкращих друзів був Денні Ларсен, сім’я якого також мала літній будиночок у Вівіан-Парк. Кожного дня ми з ним досліджували цей хлопчачий рай, ловлячи рибу в струмку та в річці, збираючи камінці та інші скарби, ходячи в походи, піднімаючись у гори та просто насолоджуючись кожною хвилиною кожної години кожного дня.
Якось уранці ми з Денні вирішили, що ввечері було б непогано посидіти біля багаття разом з усіма нашими друзями по каньйону. Нам треба було лише розчистити поле неподалік від нас, де всі ми могли зібратися. Червнева трава, яка вкривала поле, висохла і стала колючою, зробивши поле непридатним для нашої задумки. Ми почали виривати високу траву з наміром розчистити велику ділянку круглої форми. Ми тягнули і сіпали з усіх наших сил, але нам вдавалося виривати невеличкі жмутки непіддатливих бур’янів. Ми знали, що на виконання цього завдання доведеться потратити весь день, а наші сили і ентузіазм уже майже вичерпалися.
І тоді у мій восьмирічний розум прийшло, як я вважав, ідеальне рішення. Я сказав Денні: “Все, що нам треба—це підпалити траву. Ми просто випалимо коло в бур’янах!” Він охоче погодився, і я побіг у наш будиночок за сірниками.
Щоб ніхто з вас не подумав, що у тому ніжному восьмирічному віці нам було дозволено користуватися сірниками, я хочу відразу сказати, що і Денні, і мені було заборонено користуватися ними без нагляду дорослих. Обох нас неодноразово застерігали, якою небезпекою є пожежа. Однак я знав, де в моїй сім’ї зберігали сірники, а нам потрібно було розчистити те поле. Тож недовго думаючи, я побіг до нашого будиночка і схопив кілька сірників, переконавшись що мене ніхто не бачить. Я швиденько заховав їх у кишеню.
Я прибіг до Денні, радіючи, що в моїй кишені знаходиться вирішення нашої проблеми. Я пригадую, як думав, що вогонь випалить лише ту частину, яка нам була необхідна, а потім якимось таємничим чином сам загасне.
Я провів сірником по каменю і підпалив висохлу червневу траву. Вона запалала так, ніби була полита бензином. Спочатку ми з Денні зраділи, коли побачили, як бур’ян зникає, але невдовзі було зрозуміло, що вогонь не збирався зупинятися. Ми запанікували, усвідомлюючи, що нічого не можемо зробити, аби його загасити. Загрозливе полум’я, знищуючи траву, піднімалося в гори, і тепер загрожувало соснам та всьому, що було на шляху.
Зрештою нам не залишалося жодного виходу, як тільки побігти по допомогу. Невдовзі усі чоловіки і жінки, які були у Вівіан-Парку, бігали туди і сюди з мокрими мішками, забиваючи полум’я у спробі його загасити. Через кілька годин остання іскра була загашена. Віковічні сосни, так само, як і будинки, до яких могло б дістатися полум’я, були врятовані.
Того дня ми з Денні засвоїли кілька важких, але важливих уроків—і не найменший з них стосувався важливості послуху.
Є правила і закони, які гарантують нам фізичну безпеку. Подібно до цього, Господь надав настанови і заповіді для нашої духовної безпеки, аби ми могли успішно маневрувати цим земним шляхом, який часто буває таким підступним, та згодом повернутися до нашого Небесного Батька.
Багато століть тому, звертаючись до покоління людей, які за традицією приносили в жертву тварин, Самуїл сміливо проголосив: “Послух ліпший від жертви, покірливість—краща від баранячого лою!”3
У нашому розподілі Господь відкрив пророку Джозефу Сміту, що Йому потрібні “серце і небайдужий розум; і небайдужі та послушні куштуватимуть блага землі Сіону в ці останні дні”4.
Усі пророки, як стародавні, так і сучасні, знали, що послух є необхідним для спасіння. Нефій проголосив: “Я піду і зроблю те, що Господь наказав”5. Хоча інші не були бездоганними у своїй вірі та послуху, однак цього не можна сказати про Нефія: він завжди робив те, що просив Господь. Завдяки цьому безліч поколінь отримали благословення.
Зворушує серце розповідь про послух Авраама та Ісака. Як, мабуть, невимовно болісно було Аврааму, підкоряючись Божій заповіді, вести свого улюбленого Ісака до землі Морія, щоб принести його в жертву. Чи можемо ми уявити, як важко було на серці Аврааму, коли він ішов до призначеного місця? Безсумнівно, що страждання пронизували все його тіло і мучили розум, коли він зв’язав Ісака, поклав його на олтар і взяв ніж, щоб його убити. З непохитною вірою і безмежною довірою до Господа він відгукнувся на Господню заповідь. Як славетно прозвучали слова і з якою надзвичайною радістю вони були прийняті: “Не витягуй своєї руки до хлопця, і нічого йому не чини, бо тепер Я довідався, що ти богобійний, і не пожалів для Мене сина свого, одинака свого”6.
Авраама було випробувано і перевірено, і за його вірність і послух Господь дав йому славетне обіцяння: “І всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе через те, що послухався ти Мого голосу”7.
Хоча нас не просять довести свою слухняність у такий драматичний, болісний серцю спосіб, однак послух вимагається від нас також.
Президент Джозеф Ф. Сміт у жовтні 1873 року проголосив: “Послух—це перший закон небес”8.
А Президент Гордон Б. Хінклі сказав: “Щастя святих останніх днів, мир святих останніх днів, поступ вперед святих останніх днів, процвітання святих останніх днів і вічне спасіння та піднесення цього народу визначається послухом порадам … Бога”9.
Послух є визначальною ознакою пророків; він забезпечував їм силу і знання упродовж віків. Важливо, щоб і ми також зрозуміли, що нам доступне це джерело сили і знання. Воно є вільнодоступним для кожного з нас у цей час, якщо ми виконуємо Божі заповіді.
Упродовж років я познайомився з величезною кількістю людей, які виявляли особливу вірність і послух. Вони благословляли і надихали мене. Хочу розповісти вам про двох таких чоловіків.
Уолтер Краузе був вірним членом Церкви, який разом зі своєю сім’єю жив у країні, яку називали після Другої світової війни Східна Німеччина. Незважаючи на труднощі, які виникли через відсутність свободи у тій частині світу в той час, брат Краузе був чоловіком, який любив Господа і служив Йому. Він вірно і свідомо виконував усі доручення, які йому давали.
Інший чоловік, Йоганн Денндорфер, родом з Угорщини, був навернений до Церкви в Німеччині та охрищений у 1911 році в 17-річному віці. Невдовзі він повернувся до Угорщини. Після Другої світової війни він відчував себе в’язнем у своїй рідній країні у місті Дебрецен. Свободу було забрано і від народу Угорщини.
Брат Уолтер Краузе, який не знав брата Денндорфера, отримав доручення бути його домашнім учителем і регулярно його відвідувати. Брат Краузе зателефонував своєму напарнику з домашнього вчителювання і сказав: “Ми отримали доручення відвідувати брата Йоганна Денндорфера. Чи зможете ви поїхати зі мною на цьому тижні й провідати його та поділитися з ним євангельським посланням?” А потім він додав: “Брат Денндорфер живе в Угорщині”.
Його здивований напарник запитав: “Коли ми виїжджаємо?”
“Завтра”,—відповів брат Краузе.
“Коли ми повернемося додому?”—запитав напарник.
Брат Краузе відповів: “О, приблизно через тиждень, якщо повернемося”.
Тож два напарники з домашнього вчителювання поїхали до брата Денндорфера, подорожуючи поїздом і автобусом з північно-східної частини Німеччини до Дебрецена, Угорщина. Це довга подорож. Домашні вчителі востаннє приходили до брата Денндорфера ще до війни. А тепер, коли він побачив цих двох служителів Господа, його переповнювало почуття вдячності за те, що вони прийшли. Спочатку він відмовився потиснути їм руку. Замість цього він пішов до спальні й дістав з невеликої шухляди коробочку. В ній була його десятина, яку він відкладав багато років. Він передав десятину своїм домашнім вчителям і сказав: “Тепер я виконав своє зобов’язання перед Господом. Зараз я почуваюся гідним потиснути руку служителів Господа!” Брат Краузе пізніше розповідав мені, що був надзвичайно зворушений, думаючи про цього вірного брата, який не мав зв’язку з Церквою впродовж багатьох років, але послушно й постійно відкладав зі свого скромного заробітку 10 відсотків для сплати десятини. Він відкладав їх, не знаючи, коли і чи взагалі матиме привілей сплатити цю десятину.
Брат Уолтер Краузе помер 9 років тому у віці 94 років. Він служив вірно і послушно усе своє життя і був натхненням для мене і для всіх, хто його знав. Коли його просили виконати доручення, він ніколи не сумнівався, не ремствував і не шукав виправдань.
Мої брати і сестри, великим випробуванням цього життя є послух. “І в цьому ми випробуємо їх,—сказав Господь,—щоб подивитися, чи робитимуть вони все, що Господь Бог їхній накаже їм”10.
Спаситель проголосив: “Бо всі, хто бажають мати благословення з Моїх рук, мають дотримуватися закону, який було призначено для цього благословення, і умов його, як було встановлено ще до заснування світу”11.
Немає більшого прикладу послуху, ніж той, який показав наш Спаситель. Про Нього Павло зазначив:
“І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був.
А вдосконалившися, Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння”12.
Спаситель виявляв щиру любов до Бога, живучи досконалим життям, шануючи священну місію, призначену Йому. Він ніколи не був пихатим. Він ніколи не був гордовитим. Він ніколи не був невірним. Завжди Він був смиренним. Завжди Він був щирим. Завжди Він був слухняним.
Хоча Його спокушав найбільший обманщик, сам диявол, хоча Він був фізично виснажений, постячись 40 днів і 40 ночей і Він був голодний, однак коли супротивник запропонував Ісусу найпринадніші та найспокусливіші пропозиції, Спаситель показав нам божественний приклад послуху, відмовившись відійти від того, що, як Він знав, є правильним13.
Коли Він долав муки в Гефсиманському саду, де витримав такий біль, що Його піт був як краплі крові, що спадали на землю14, Він показав приклад слухняного Сина, сказавши: “Отче, як волієш,—пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте—не Моя, а Твоя нехай станеться воля!”15
Коли Спаситель навчав Своїх перших апостолів, Він так само навчає кожного з нас: “Ти йди за Мною!”16 Чи готові ми послухатися?
Знання, яке ми шукаємо, відповіді, яких ми прагнемо, і сила, якої бажаємо сьогодні для подолання випробувань складного мінливого світу, можуть бути нашими, якщо ми з готовністю виконуємо Господні заповіді. Я ще раз процитую слова Господа: “Той, хто дотримується [Божих] заповідей, отримує істину і світло, доки він не прославиться в істині і не пізнає все”17.
Я смиренно молюся, щоб ми могли здобути благословення щедрих нагород, обіцяних слухняним. У ім’я Ісуса Христа, нашого Господа і Спасителя, амінь.