Ми—дочки нашого Небесного Батька
Елейн Ш. Дальтон
Щойно звільнена генеральний президент Товариства молодих жінок
Кожна з нас як дочка Бога є унікальною, у кожної різні обставини і різний життєвий досвід. І все ж наша частина роботи має значення—тому що маємо значення ми.
Кожного тижня молоді жінки по всьому світу повторюють девіз Товариства молодих жінок. Незалежно від мови, кожного разу, коли я чую ці слова: “Ми—дочки нашого Небесного Батька, Який любить нас, а ми любимо Його”1, Дух підтверджує моїй душі, що вони істинні. Це не лише підтвердження нашої сутності—ким ми є—але також визнання того, чиї ми є. Ми—дочки піднесеної істоти!
У кожній країні і на кожному континенті я зустрічала впевнених, розумних молодих жінок, сповнених світла, облагороджених напруженою роботою і випробуваннями, які мають чисту і просту віру. Вони—непорочні. Вони дотримуються завітів і стоять “свідками Бога в усі часи і в усьому, і в усіх місцях”2. Вони знають, ким вони є, і що вони мають надзвичайно важливу роль у розбудові царства Бога.
Коли я вчилася в коледжі, то була у складі Міжнародного танцювального ансамблю УБЯ. Одного літа наша група мала унікальний привілей об’їхати місії в Європі. Те літо для мене було важким, тому що за кілька місяців до поїздки неочікувано помер мій батько. Коли ми були в Шотландії, я почувалася надзвичайно самотньою і пригніченою. Того вечора ми танцювали в будинку зборів, і потім після концерту пішли в дім місії, який знаходився по сусідству. По дорозі туди я побачила камінь, який лежав на красивій клумбі біля воріт. На ньому я прочитала слова: “Ким би не був ти, добре виконуй частину свою”. В цей момент ті слова глибоко проникли в моє серце і я відчула сили небес, які наблизилися, щоб передати мені послання. Я зрозуміла, що люблячий Небесний Батько знав мене. Я відчула, що не була самотня. Я стояла в тому садку зі сльозами на очах. “Ким би не був ти, добре виконуй частину свою”. Це просте речення відновило моє бачення того, що Небесний Батько знав мене і мав план для мого життя, і Дух, який я відчувала, допоміг мені зрозуміти, що моя частина роботи має значення.
Пізніше я дізналася, що одного разу це висловлювання надихнуло пророка Девіда О. Мак-Кея, коли він служив молодим місіонером у Шотландії. Він побачив його на камені одного з будинків у складний період свого життя і своєї місії, і ці слова підняли його дух. Через багато років, коли будинок мали знести, він домовився про придбання цього каменя і поставив його в садку поруч з домом місії3.
Кожна з нас як дочка Бога є унікальною, у кожної різні обставини і різний життєвий досвід. І все ж наша частина роботи має значення—тому що маємо значення ми. Наш щоденний внесок у виховання, навчання і піклування про інших може здаватися чимось надто буденним, неважливим, важким, а іноді й принижуючим, але якщо ми пам’ятаємо перший рядок девізу Товариства молодих жінок—“Ми—дочки нашого Небесного Батька, Який любить нас”—це повністю змінить наші стосунки і наше ставлення.
Нещодавно пішла з життя моя дивовижна матір. Їй було 92 роки. Вона залишила це земне існування так, як і прожила його—непомітно [для світу]. Її життя було не таким, як вона сподівалася. Її чоловік, мій батько, помер у віці 45 років, залишивши її з трьома дітьми—зі мною і двома моїми братами. Протягом 47 років вона прожила вдовою. Вона утримувала нашу сім’ю тим, що вдень викладала в школі, а вечорами давала уроки гри на фортепіано. Вона доглядала свого літнього батька, мого дідуся, який жив неподалік. Вона попіклувалася про те, щоб кожен із нас отримав вищу освіту. Вона навіть наполягала, щоб ми робили для цього свій внесок. І вона ніколи не скаржилася. Вона дотримувалася своїх завітів і завдяки цьому прикликала сили небес, щоб благословляти наш дім і бачити чудеса. Вона покладалася на силу молитви, на священство і обіцяння завітів. Вона була відданою у своєму служінні Господу. Її непохитна відданість зробила міцними нас, її дітей. Вона часто повторювала вірш з Писань: “Я, Господь, зв’язаний Своїм обіцянням, коли ви робите те, що Я кажу; але коли ви не робите те, що Я кажу, ви не маєте обіцяння”4. Вона знала, що це так, і це було її девізом. Вона розуміла, що означає дотримуватися завітів. Її ніколи не було вшановано світом. Вона цього не хотіла. Вона розуміла, ким вона була і чиєю вона була—дочкою Бога. Про нашу матір дійсно може бути сказано, що вона добре виконала свою частину.
Дорогі жінки і матері, Президент Гордон Б. Хінклі колись сказав:
“Ми ніколи не повинні втратити бачення сили жінок. … Це матері, які безпосередньо впливають на життя своїх дітей. … Це матері, які виховують їх і скеровують на шляхи Господа. Їхній вплив має найбільше значення. …
Вони є творцями життя. Вони є вихователями дітей. Вони є вчителями молодих жінок. Вони є нашими незамінними супутницями. Вони є нашими колегами у розбудові Божого царства. Якою ж величною є їхня роль, яким дивовижним є їхній внесок!”5
То ж як матері і батькові прищепити своїй дочці облагороджуючу і вічну істину, що вона є дочкою Бога? Як ми можемо допомогти їй вийти зі світу і ступити в царство Бога?
У світі, де занепадає моральна чутливість, молодим жінкам потрібні жінки і чоловіки, які б “стояли свідками Бога в усі часи і в усьому, і в усіх місцях”. Ніколи раніше це не було настільки важливим, як зараз. Молодим жінкам потрібні матері і наставниці, які є взірцями доброчесних жіночих якостей. Матері, ваші стосунки з дочками мають першочергове значення, як і ваш приклад. Те, як ви любите її батька, як ви ставитеся до його священства і його божественної ролі, буде відображено, можливо, навіть з більшою силою, у ставленні і поведінці вашої доньки.
Що це за частина роботи, яку ми всі повинні “добре виконувати”? У Проголошенні про сім’ю ясно сказано:
“За божественним задумом, батько має головувати над своєю сім’єю в любові й праведності; він відповідає за забезпечення своєї сім’ї всім необхідним та її захист. Мати в першу чергу відповідальна за виховання їхніх дітей. Як рівноправні партнери, матері і батьки зобов’язані допомагати один одному у виконанні цих священних обов’язків. …
Ми попереджаємо, що особи, які порушують завіти цнотливості, які жорстоко поводяться зі своїм подружжям або з дітьми, або не виконують своїх сімейних обов’язків, одного дня будуть відповідати за це перед Богом”6.
У період занепаду суспільства в часи Мормона він горював через те, що жінки були позбавлені того, що було найдорожчим і найціннішим за все—їхньої цнотливості і невинності7.
Я знову закликаю до повернення до цнотливості. Цнотливість—це сила і влада дочок Бога. Яким став би світ, якби цнотливість—образ мислення і поведінки, що ґрунтується на високих нормах моралі8—була відновлена в нашому суспільстві як найбільша цінність? Якби стало менше аморальності, порнографії та жорстокого поводження, чи стало б менше розбитих шлюбів, розбитих життів і розбитих сердець? Чи стали б ЗМІ облагороджувати і підносити замість того, щоб принижувати і применшувати дорогоцінних дочок Бога? Якби все людство справді зрозуміло важливість цього твердження: “Ми—дочки нашого Небесного Батька”, яким тоді було б ставлення до жінок?
У дні, коли будівництво Конференц-центру наближалося до завершення, я ввійшла у цю священну споруду, на рівні балконів, у захисній касці і захисних окулярах, готова пилососити килимове покриття, яке допомагав вкладати мій чоловік. Там, де зараз стоїть трибуна, проходила машина, яка забирала сміття, тож пилу в цій споруді було дуже багато. Коли він весь осів, то вкрив новий килим. Моя частина була в тому, щоб пилососити. Тож я пилососила, і пилососила, і пилососила. Через три дні мій маленький пилосос згорів!
За день до першої генеральної конференції в цій прекрасній споруді, мій чоловік покликав мене підійти до нього. Він збирався встановити останній шматок килимового покриття—під цією історичною трибуною.
Він запитав: “Який вірш написати на звороті килима?”
І я відповіла: “Мосія 18:9: “Бути свідк[ом] Бога в усі часи і в усьому, і в усіх місцях”.
У надзвичайно складному світі я бачу, що саме це і роблять молоді жінки та решта жінок цієї Церкви. Вони несуть добро. Вони є прикладом, вони цнотливі, розумні і працьовиті. Вони змінюють світ, тому що вони самі інші. Вони добре виконують свою частину.
Коли я тоді пилососила цей килим—намагаючись добре виконати свою невеличку частину—я й не здогадувалася, що одного дня стоятиму за цією трибуною і мої ноги торкатимуться цього килима.
Сьогодні як дочка Бога я стою як свідок того, що Він живе. Ісус є Христос. Він—наш Викупитель. Завдяки Його нескінченній спокутуючій жертві одного дня я повернуся жити з Ним—випробувана, чиста і запечатана у вічну сім’ю. Я завжди прославлятиму Його за привілей бути жінкою, дружиною і матір’ю. Я свідчу, що нас веде пророк Бога, Президент Томас С. Монсон, і я вдячна за праведних чоловіків, чия влада священства благословила моє життя. І я завжди буду вдячна за силу, яку отримую завдяки всеспроможній силі нескінченної Спокути Спасителя, коли продовжую намагатися “добре виконувати частину свою”. В ім’я Ісуса Христа, амінь.