Сила священства, яка в юнакові
Старійшина Тед Р. Каллістер
З президентства сімдесятників
Священство в юнакові таке ж могутнє, як і священство в чоловікові, за умови, що воно застосовується у праведності.
У 1878 році моєму прадіду Джорджу Ф. Річардсу було 17 років. Як це траплялося в ті дні, він уже був висвячений у старійшини. Якось у неділю його мати застогнала від пекучого болю. Оскільки батька не було вдома, дати їй благословення запросили єпископа та ще кількох чоловіків, однак полегшення не прийшло. Тому вона звернулася до свого сина Джорджа і попросила, щоб той благословив її. У своєму щоденнику він написав: “Плачучи через те, що мати страждає від болю і що мені належить виконати те, чого я ще ніколи в житті не робив, я пішов в іншу кімнату, де плакав і молився”.
Заспокоївшись, він підійшов до матері і, поклавши свої руки на її голову, промовив дуже просту молитву благословення. Пізніше він зазначив: “Моя мати перестала стогнати і відчула полегшення, коли мої руки ще лежали на її голові”. І потім він написав у щоденнику про своє найпроникливіше спостереження. За його словами, він завжди відчував, що матері не стало легше після благословення єпископа не тому, що Господь проігнорував благословення єпископа, а тому, що Господь приберіг це благословення, щоб його дав юнак, і цим навчити його, що священство в юнакові таке ж могутнє, як і священство в чоловікові, за умови, що воно застосовується у праведності.
Цього вечора я хотів би говорити про ту силу. І хоч я буду звертатися до президентів кворумів дияконів, принципи, яких я торкнусь, стосуються всієї молоді, яка має Ааронове священство, і, відповідно, їхніх провідників, у тому числі президентів кворумів учителів і помічників президентів кворумів священиків.
Під час служіння президентом місії я помітив, що у молодих чоловіків у роки їхнього служіння на місії відбувалося різке підвищення духовності та розвитку лідерських якостей. Якби ми могли якось виміряти ці якості протягом років їхнього перебування в Аароновому священстві та служіння на місії, то це можна було б відобразити за допомогою синьої лінії, яку ви бачите на цьому графіку. На мій погляд, є принаймні три ключові фактори, які сприяють такому різкому зростанню в місіонерські роки: (1) ми довіряємо цим молодим чоловікам, як ніколи раніше, (2) ми багато очікуємо від них і робимо це з любов’ю, і (3) ми постійно навчаємо їх, щоб вони могли якнайкраще виправдати ті сподівання.
Хтось міг би й запитати: “А чому б ці ж самі принципи не застосувати до президентів кворумів дияконів?” Якби це було зроблено, мабуть таке зростання почалося б набагато раніше і було більше схоже на показники зеленої лінії на графіку. Дозвольте коротко сказати, як ці принципи могли б стосуватися президента кворуму дияконів.
По-перше, довіра. Ми можемо довірити нашим президентам кворумів дияконів мати велику відповідальність. Господь їм точно довіряє, про що свідчить Його готовність дати їм ключі, тобто право, головувати над їхнім кворумом і направляти роботу в цьому кворумі. Як доказ цієї довіри, ми покликаємо президентів кворумів дияконів за одкровенням, а не тільки по старшинству у кворумі чи якимось іншим аналогічним фактором. Кожний провідник в цій Церкві, у тому числі й президент кворуму дияконів, має право знати і повинен знати, що він був покликаний за одкровенням. Ця впевненість допомагає йому знати, що Бог йому довіряє і підтримує його.
Другий і третій фактори взаємопов’язані—високі сподівання і відповідне навчання, щоб вони справдились. На місії я засвоїв важливий урок: як правило, місіонери піднімаються або опускаються відповідно до рівня очікувань президента місії, те саме відбувається із президентами кворумів дияконів. Якщо від них очікується лише проведення зборів кворуму чи відвідання зборів молоді з єпископатом, то це все, що вони будуть робити. Але ви, провідники, можете дати їм ширше бачення—Господнє бачення. А чому бачення є настільки важливим? Та тому, що з розширенням бачення збільшується мотивація.
Невід’ємним правом кожного покликання в цій Церкві є право отримувати одкровення. Отже, цим президентам кворумів дияконів потрібно знати, що вони мають право отримувати одкровення для свого кворуму. Їм потрібно знати, що вони мають право отримувати одкровення, щоб рекомендувати, хто може бути його радниками, мають право отримувати одкровення стосовно порятунку втрачених і мають право отримувати одкровення, щоб навчати членів кворуму їхнім обов’язкам.
Мудрий провідник буде навчати президента кворуму дияконів тих принципів, які допомагатимуть отримати одкровення. Він може навчати його ясному обіцянню Господа: “Якщо ти проситимеш, ти отримаєш одкровення за одкровенням” (УЗ 42:61). Господь найщедріше дає одкровення. Хіба Він не нагадав Джозефу Сміту та Оліверу Каудері: “Скільки разів ти питав, стільки ж разів ти отримував настанови Мого Духа” (УЗ 6:14)? Так само може бути з вами, президенти кворумів дияконів. Господь любить вас і хоче відкрити вам Свою думку і волю. Чи можете ви взагалі уявити, що у Господа є проблема, яку Він не може вирішити? Я не можу. Оскільки у вас є право на одкровення, Він може допомогти вам вирішити кожну проблему, яку ви маєте як президент вашого кворуму, якщо будете прагнути Його допомоги.
Ви, чудові провідники, могли б навчити цього президента кворуму дияконів, що одкровення не є заміною старанної роботи і виконання домашнього завдання. Президент Генрі Б. Айрінг якось запитав Президента Лі: “Як мені отримати одкровення?” Президент Гарольд Б. Лі відповів: “Якщо ви хочете отримати одкровення, виконайте своє домашнє завдання”1. Мудрий провідник міг би обговорити зі своїм президентом кворуму дияконів дещо з духовного домашнього завдання, яке він мав би виконати, готуючись рекомендувати когось бути його радниками. Йому потрібно було б поставити собі, скажімо, такі запитання і відповісти на них: “Хто був би гарним прикладом, щоб надихати інших юнаків? Або “Хто був би чутливим до потреб тих, у кого є особливі труднощі?”
І, нарешті, цей мудрий провідник міг би навчити його розпізнавати одкровення й діяти за ним, коли воно приходить. Ми живемо у світі, насиченому швидкоплинними, захоплюючими подіями, де яскраві вогні і галас із гучномовців є нормою. Але цей молодий чоловік має знати, що це—шлях світу, а не шлях Господа. Спаситель народився в яслах і мало хто про Нього знав; Він здійснив те, що є найбільш вражаючим і найнезрівняннішим в усі часи, у тиші саду, і Джозеф мав своє Перше видіння на самоті в гаю. Відповіді від Бога приходять тихим і лагідним голосом—через почуття миру чи спокою, через враження, що слід зробити якусь добру справу, через просвітлення—іноді у вигляді крихітних насінинок-думок, які, якщо їх не пропустити й розвинути, можуть вирости й стати духовними секвоями. Іноді ці враження чи думки можуть навіть змусити вас, президенти кворумів дияконів, рекомендувати в якості радника молодого чоловіка, який зараз малоактивний, або дати йому те чи інше завдання.
Багато років тому ми як президентство колу відчули, що слід покликати одного хорошого чоловіка служити діловодом колу. У той час він нерегулярно відвідував церкву. Проте ми знали: якщо він прийме покликання, то буде виконувати його якнайкраще.
Ми запропонували йому прийняти покликання, але він відповів: “Ні, не думаю, що я зможу виконувати його”.
Тоді до мене прийшла одна думка, і я сказав: “Ну що ж, тоді, я гадаю, у колі Глендейл не буде діловода колу”.
Вражений, він відповів: “Що ви таке кажете? Ви повинні мати діловода колу”.
На це я сказав: “Ви хочете, щоб ми зараз покликали когось іншого служити діловодом колу, тоді як Господь дав нам знати, що слід покликати вас?”
“Добре,—сказав він,—я буду служити”.
І він служив. Є не тільки багато чоловіків, але також і багато юнаків, які будуть приймати покликання, якщо знатимуть, що це Господь покликає їх і що вони потрібні Господу.
А далі ви можете дати цьому президенту кворуму дияконів знати, що серед іншого Господь очікує, що він буде рятувати втрачених: і малоактивних, і не членів Церкви. Господь заявив про Свою основну місію такими словами: “Син-бо Людський прийшов, щоб спасти загинуле” (Матвій 18:11). Якщо пріоритет Спасителя—врятувати втрачених, якщо це один з пріоритетів Президента Томаса С. Монсона, як про це свідчить все його життя, то чи не повинно це стати пріоритетом також і для кожного провідника, кожного президента кворуму дияконів у цій Церкві? Самим важливим в нашому провідництві, центром нашого служіння, повинна бути палка, велика, неослабна рішучість йти, щоб знайти втрачених і повернути їх назад.
Один молодий чоловік, до якого прийшли члени його кворуму, сказав: “Це було зовсім несподівано, коли сьогодні … до мене додому прийшло 30 чоловік. І мені знову захотілося ходити до церкви”. Як може молодь проігнорувати виявлену до них таку любов і увагу?
Я відчуваю захват, коли чую багато історій про президентів кворумів дияконів, які вже мають належне бачення й розуміння і час від часу проводять частково або повністю урок на зборах свого кворуму. Кілька тижнів тому я відвідав урок на кворумі дияконів. 12-річний юнак проводив 25-хвилинний урок про Спокуту. Розпочав він його, запитавши своїх товаришів-дияконів, що, на їхню думку, є Спокута. Потім він навів кілька важливих уривків з Писань і поставив глибокі запитання, на які вони відповідали. Однак, зрозумівши, що в нього залишалося більше часу, ніж матеріалу для уроку, він зовсім не розгубився і, можливо, пам’ятаючи деякі із заздалегідь даних йому батьком порад, попросив відповісти присутніх там провідників, які запитання їм ставили про Спокуту на їхній місії і як вони на них відповідали. Потім він завершив свій урок свідченням. Я був просто у захваті від почутого і подумав собі: “Я не пам’ятаю нікого, хто б проводив так вдумливо хоч частину уроку, коли я був в Аароновому священстві”. Ми можемо підняти планку і розширити бачення цих молодих чоловіків, і вони будуть відповідати вимогам.
Ви, провідники, якнайкраще надихаєте цих президентів кворумів дияконів тоді, коли даєте їм вести, а самі виходите з-під світла прожектора. Ви звеличували свої покликання не тоді, коли провели прекрасний урок, а коли допомогли їм провести прекрасний урок; не коли ви рятуєте когось, а коли ви допомагаєте їм зробити це.
В одній старій приказці сказано: “Не помирай, не доспівавши свою пісню”. Те саме хочу сказати я й вам, дорослі провідники: “Не закінчуйте своє служіння в покликанні, не навчивши своїм лідерським навичкам молодь”. Навчайте молодь при кожній можливості; навчайте їх, як готувати порядок денний, як вести збори з гідністю й теплотою, як врятувати когось, як підготуватися й провести натхненний урок і як отримувати одкровення. Це й стане мірою вашого успіху—спадок провідництва й духовності, який ви залишите закарбованим у серці й розумі цих молодих чоловіків.
Якщо ви, президенти кворумів дияконів, будете звеличувати свої покликання, то станете знаряддям у Божих руках вже тепер, бо священство, яке в юнакові, є настільки ж могутнім, як і священство в чоловікові, якщо воно застосовується у праведності. А потім, коли ви укладете храмові завіти і станете місіонерами та майбутніми провідниками в цій Церкві, ви знатимете, як отримати одкровення, як врятувати когось і як навчати доктрині царства, маючи на це владу й повноваження. І тоді ви станете молоддю благородного первородства. Про це я свідчу в ім’я Ісуса Христа, Який є Спасителем і Викупителем світу, амінь.