Бути прийнятими Господом

Старійшина Еріх В. Копічке

Сімдесятник

Прагнення і отримання прихильності Господа вестиме до знання, що нас обрано і благословенно Ним.

Пам’ятаю, коли я був хлопчиком, мій батько іноді брав мене з собою попрацювати у садку. У нас був невеличкий садок у кількох кілометрах від того місця, де ми жили, і там завжди було дуже багато роботи, щоб піклуватися про сад кожного сезону. Ми майстрували альтанку або зводили чи лагодили паркани. У моїх спогадах ця робота завжди виконувалася у лютий мороз, під час снігопаду або під проливним дощем. Але вона мені подобалася. Мій батько навчав мене, як виконувати роботу з терпінням і прихильністю.

Одного дня він попросив мене закрутити гвинт і попередив: “Пам’ятай, якщо ти закрутиш його надто сильно, він зламається”. Я з гордістю хотів показати йому, що я можу зробити. Я почав закручувати гвинт з усієї сили і, звичайно, зламав його. Він весело прокоментував це, і ми почали все з початку. Навіть коли в мене щось не виходило, я завжди відчував його любов і впевненість у мені. Він помер понад 10 років тому, але я все ще можу чути його голос, відчувати його любов, підтримку і прихильність.

Відчуття прихильності з боку когось, кого ми любимо, є однією з фундаментальних людських потреб. Прихильність з боку хороших людей мотивує нас. Вона збільшує наше відчуття особистої гідності та самоповаги. Ті, хто не можуть знайти прихильність з бажаних джерел, часто шукають її десь ще. Вони можуть сподіватися на людей, які не зацікавлені в їхньому благополуччі. Вони можуть знаходити собі хибних друзів і чинити сумнівні справи, щоб спромогтися здобути визнання, якого прагнуть. Вони можуть шукати прихильність, носячи певний бренд одягу, щоб створити відчуття належності до певного кола чи статусу. Для декого прагнення певної ролі або визначної посади також може бути способом пошуку прихильності. Вони можуть визначати свою цінність за посадою, яку обіймають, або набутим статусом.

Навіть у Церкві ми не завжди вільні від такого способу мислення. Прагнучи прихильності з невірних джерел або з хибних причин, ми стаємо на небезпечний шлях—той, що скоріш за все поведе нас на манівці або навіть до знищення. Замість відчуття любові і впевненості у собі, ми зрештою відчуємо себе полишеними і приниженими.

Алма радив своєму сину Геламану: “Гляди, щоб ти сподівався на Бога і жив”¹. Найвищим джерелом підтримки і незмінної прихильності є наш Небесний Батько і Його Син, Ісус Христос. Вони знають нас. Вони люблять нас. Вони прихильно ставляться до нас незалежно від нашого титулу чи посади. Вони не дивляться на наш статус. Вони дивляться у наші серця. Вони приймають нас такими, якими ми є і якими ми прагнемо стати. Прагнення і отримання Їхньої прихильності завжди підносить і підбадьорює нас.

Я поділюся простою схемою, яка, якщо її застосовувати, може допомогти кожному з нас знайти найвищу прихильність. Цю схему дав Господь через пророка Джозефа Сміта: “Істинно Я кажу вам, усіх тих серед них, хто знають, що їхні серця чесні, і скрушені, і їхні духи упокорено, і хто бажає дотримуватися своїх завітів через жертву—так, будь-яку жертву, що Я, Господь, заповідаю—їх прийнято Мною”².

Ця схема проста—це три кроки:

Знати, що наші серця чесні, і скрушені,
Знати, що наші духи упокорено, і
Бажати дотримуватися наших завітів через жертву, як заповідано Господом.

Перше, нам необхідно знати, що наші серця чесні і скрушені. Як ми можемо дізнатися про це? Ми починаємо це робити з щирої самооцінки. Серце є центром наших почуттів. Коли ми вдивляємося у своє серце, ми оцінюємо себе. Те, чого не знає ніхто з оточуючих, ми знаємо напевно. Ми знаємо свої мотиви і прагнення. Коли ми проводимо щиру, чесну самооцінку, ми не виправдовуємо або не обманюємо себе.

Також існує спосіб, у який можна оцінити, чи скрушені наші серця. Скрушене серце лагідне, відкрите і сприйнятливе. Коли я чую слова Спасителя: “Ось Я стою під дверима та стукаю”³, я чую, як Він стукає у двері мого серця. Якщо я відкриваю ці двері для Нього, то стаю більш чутливим до запрошень Духа і більш сприйнятливим до Божої волі.

Коли ми щиро і молитовно розмірковуємо над тим, наскільки наші серця чесні та скрушені, нас буде навчено Святим Духом. Ми отримаємо приємне підтвердження або лагідне виправлення, яке спонукатиме нас діяти.

Друге, нам потрібно знати, що наш дух упокорено. Слову упокорений в Оксфордському словнику дане таке визначення: “відчуття або вираження докорів сумління, коли людина визнає, що вчинила неправильно”⁴. Якщо ми маємо упокорений дух, то визнаємо свої гріхи та недоліки. Ми сприйнятливі до навчання щодо “[усього], що стосується речей праведних”⁵. Ми відчуваємо смуток для Бога і прагнемо каятися. Мати упокорений дух означає прагнути дослухатися “до натхнення Духа Святого”⁶.

Упокорений дух виявляється у нашій готовності і рішучості діяти. Ми готові упокоритися перед Богом, покаятися, навчатися і змінюватися. Ми готові молитися: “Не Моя, а Твоя нехай станеться воля!”⁷

Третім кроком до того, щоб бути прийнятими Господом, є свідоме рішення дотримуватися наших завітів через жертву “так, будь-яку жертву, що Я, Господь, заповідаю”⁸. Дуже часто ми думаємо, що слово жертва стосується чогось великого або важкого для нас, що нам слід зробити. У деяких ситуаціях це може бути й так, але переважно це слово стосується того, щоб жити кожного дня як істинний учень Христа.

Один зі способів дотримання наших завітів через жертву—це гідно причащатися щотижня. Ми свідомо готуємо себе до цього святого обряду. Ми оновлюємо і підтверджуємо наші священні обіцяння Господу. У такий спосіб ми відчуваємо Його прихильність і отримуємо Його запевнення в тому, що наші зусилля визнано і наші гріхи прощено через Спокуту Ісуса Христа. Під час цього обряду Господь обіцяє нам, що якщо ми бажаємо взяти на себе ім’я Його Сина і завжди пам’ятати Його і дотримуватися Його заповідей, ми завжди матимемо Його Дух з нами. Присутність Святого Духа, як нашого постійного супутника, якнайкраще вказує на те, що нас прийнято Богом.

Інші шляхи дотримання наших завітів через жертву є настільки ж простими, як прийняття покликання у Церкві та віддане служіння у цьому покликанні або відгук на запрошення нашого пророка Томаса С. Монсона знаходити тих, хто стоїть на узбіччі і потребує духовного порятунку. Ми дотримуємося наших завітів через жертву, коли здійснюємо анонімне служіння своїм сусідам чи громаді або знаходимо імена наших предків і виконуємо за них храмову роботу. Ми дотримуємося наших завітів через жертву, коли просто прагнемо праведності, виявляємо відкритість та прислухаємося до спонукань Духа у повсякденному житті. Іноді дотримання нами наших завітів означає не більше, ніж стояти непохитно і віддано, коли бурі життя лютують навколо нас.

Пояснивши схему того, як бути прийнятими Ним, Господь наводить чудову ілюстрацію, щоб показати, яку користь ми, як окремі люди та сім’ї, отримуємо, коли прагнемо Його прихильності. Він сказав: “Бо Я, Господь, звелю їм давати плоди, як дуже плодовитому дереву, яке посаджено у добру землю біля чистого струмка, яке дає багато дорогоцінних плодів”⁹.

Коли ми особисто знаходимося в гармонії з Духом Господа і відчуваємо Його прихильність, нас буде благословенно більше, ніж ми можемо собі уявити, і ми принесемо багато плодів праведності. Ми будемо серед тих, кому Він сказав: “Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе,—увійди до радощів пана свого!”¹⁰

Прагнення і отримання прихильності Господа вестиме до знання, що нас обрано і благословенно Ним. Ми набуватимемо все більшої впевненості в тому, що Він поведе нас і скеровуватиме нас на добро. Його лагідні милості стануть очевидними в наших серцях, нашому житті та наших сім’ях.

Від усього серця я запрошую вас шукати прихильності Господа і насолоджуватися обіцяними Ним благословеннями. Коли ми дотримуємося цієї простої схеми, описаної Господом, то пізнаємо, що Він приймає нас, незалежно від нашої посади, статусу або смертних обмежень. Його сповнена любові прихильність мотивуватиме нас, збільшуватиме нашу віру і допомагатиме нам справлятися з усім, з чим ми стикаємося у житті. Незважаючи на наші випробування, ми будемо успішними, будемо процвітати¹¹ і відчувати мир¹². Ми будемо серед тих, кому Господь сказав:

“Не бійтеся, малі діти, бо ви Мої, а Я подолав світ, і ви з тих, кого Мій Батько дав Мені;

І ніхто з тих, кого Мій Батько дав Мені, не загубиться”¹³.

В ім’я Ісуса Христа, амінь.