Особистий мир—нагорода за праведність
Навіть маючи життєві випробування, завдяки Спокуті Спасителя і Його благодаті, праведні отримають особистий мир у нагороду.
Нещодавні події привели мене до роздумів щодо вчення про мир і особливо про роль Ісуса Христа в тому, аби допомогти кожному з нас отримати тривалий особистий мир.
Дві події, які сталися протягом останніх кількох місяців, глибоко зворушили мене. Перша: я був промовцем на похоронах Емілі Паркер, дорогоцінної шестирічної дівчинки, яка втратила своє життя разом з іншими 25 людьми, серед яких 19 маленьких дітей, під час трагічної стрілянини в місті Ньютон, шт. Коннектикут. Я тужив за нею разом із її сім’єю і виявив, що багато людей втратили мир. Та я побачив, що її батьки, Роберт і Алісса Паркери, були сповнені сил і віри.
Друга: я зустрівся з тисячами вірних членів Церкви на Березі Слонової Кості в місті Абіджан1. Ця французькомовна західноафриканська країна пережила економічні труднощі, військовий переворот і дві недавні громадянські війни, що завершилися у 2011 році. І все ж я відчував особливий мир в їхній присутності.
Часто трапляються події, які позбавляють нас миру і через які збільшується наше почуття уразливості.
Хто може забути зловісні атаки 11 вересня 2001 року в різних місцях США? Такі події нагадують нам наскільки швидко можуть бути знищені наші відчуття миру й безпеки.
Наш найстарший син і його дружина, які очікували народження свого першого сина, мешкали в трьох кварталах від Всесвітнього торгового центра в місті Нью-Йорк, коли перший літак врізався в Північну башту. Вони піднялися на дах свого багатоквартирного будинку і були шоковані, коли побачили те, що здалося їм якимось жахливим нещасним випадком. Тоді вони стали свідками того, як другий літак розбився об Південну башту. Вони відразу ж зрозуміли, що то був не нещасний випадок, і подумали, що нижній Манхеттен було атаковано. Коли Південна башта обвалилась, їхній багатоквартирний будинок було вкрито хмарою пилу, який осів у нижньому Манхеттені.
Спантеличені тим, що вони побачили, і стурбовані можливими подальшими атаками, вони попрямували до безпечнішого місця, а потім до Манхеттенського церковного будинку колу в Лінкольн-центрі. Прибувши туди, вони побачили, що десятки інших членів Церкви в нижньому Манхеттені, прийняли таке ж рішення зібратися в центрі колу. Вони передзвонили нам, щоб сказати, де вони знаходяться. Я заспокоївся, що вони були в безпеці, але не здивувався тому, куди вони пішли. В сучасному одкровенні нас навчають, що коли Сіону створено для захисту і “для притулку від бурі і від гніву, коли його буде пролито незмішаним на всю землю”2.
Близько тижня вони не могли повернутися в свою квартиру і були спустошені через загибель невинних душ, але невідновних збитків вони не зазнали.
Коли я обмірковував ці події, мене вразила доктринальна різниця між загальним або мирським поняттям миру і особистим відчуттям миру3.
При народженні Спасителя сила велика небесного війська прославляла Бога і проголосила: “Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля”4.
Однак було зазначено, що, на жаль, навіть у цей важливий для вічності час після народження Сина Божого, цар Ірод вчинив вбивство невинних немовлят у Віфлеємі5.
Свобода волі є важливою у плані щастя. Завдяки їй існують любов, жертвування, особисте зростання і досвід, необхідні для нашого вічного розвитку. Завдяки свободі волі також існують всі види болі й страждань, яких ми зазнаємо у смертному житті, навіть коли вони виникають через щось, чого ми не розуміємо, і через нищівний, злий вибір інших людей. Сама Війна на Небесах велась за нашу моральну свободу волі і є важливою для розуміння земного служіння Спасителя.
Як сказано у 10 розділі євангелії від Матвія, Спаситель настановив Дванадцятьох і підтвердив, що Його місія не в тому, щоб встановити абсолютний мир у всьому світі під час цього смертного життя. Апостолам було сказано залишити мир на достойних домівках, які вони відвідували, але їх було застережено, що вони будуть між вовками, “і за Ім’я Моє будуть усі вас ненавидіти. А хто витерпить аж до кінця, той буде спасений”6. Важливе проголошення зроблене у 34 вірші: “Не думайте, що Я прийшов, щоб мир на землю принести”7. Очевидно, що на землі не було абсолютного миру під час земного служіння Христа. Немає його й зараз.
У вступних словах Господа до Учення і Завітів викладено кілька дуже важливих принципів. Стосовно тих, хто не кається, то Його Дух (Дух Христа), даний кожній людині, яка приходить у світ8, “не завжди буде перемагатися в людині”9. Також “мир буде забрано з землі”10. Пророки проголосили, що мир справді було забрано з землі11. Люцифера ще не зв’язано і він користується владою у своїх володіннях12.
Хороші люди повсюди мали й завжди матимуть праведне прагнення миру у світі. Ми ніколи не повинні відмовлятися від досягнення цієї мети. Однак Президент Джозеф Ф. Сміт навчав: “той дух миру й любові … ніколи не прийде в світ, доки людство не сприйме Божу істину й Боже послання …, визнавши Його божественну силу й повноваження”13.
Ми щиро сподіваємося, що у всьому світі буде мир, і молимося про це, але того миру, який обіцяно в нагороду за праведність, ми досягаємо індивідуально і сім’ями. Цей мир є обіцяним даром місії Спасителя і спокутної жертви.
Цей принцип стисло описано в Ученні і Завітах: “Але знайте, що той, хто чинить діяння праведності, отримає свою винагороду, саме мир у цьому світі і вічне життя у тому світі, що прийде”14.
Президент Джон Тейлор навчав, що мир не лише є бажаним, але “це дар Божий”15.
Мир, який я маю на увазі, це не просто тимчасовий спокій. Це тривале й глибоке щастя і духовне задоволення16.
Президент Гебер Дж. Грант описав мир Спасителя такими словами: “Його мир полегшить наше страждання, зцілить розбиті серця, розвіє злобу, вселить у груди любов до ближніх, що сповнить наші душі спокоєм і почуттям щастя”17. Під час моїх зустрічей з батьками Емілі Паркер, я бачив, що мир Спасителя полегшив їхні страждання і допомагає зцілити їхні розбиті серця. Важливо те, що відразу після стрілянини, брат Паркер простив злочинця. Як сказав Президент Грант, мир Спасителя може “розвіяти нашу злобу”. Суд належить Господу.
Під час громадянської війни у своїй країні святі з Берега Слонової Кості знайшли мир, зосередившись на житті за євангелією Ісуса Христа, особливу увагу приділивши сімейній історії і храмовій роботі за своїх предків18.
Всі ми прагнемо миру. Мир—це не тільки безпека або відсутність війни, насильства, конфліктів та суперечок. Мир приходить від знання, що Спаситель знає, хто ми, і знає, що ми маємо віру в Нього, любимо Його і дотримуємося Його заповідей навіть і особливо серед нищівних випробувань і трагедій життя. Відповідь Господа пророку Джозефу Сміту у в’язниці Ліберті приносить втіху в серце:
“Мій сину, мир душі твоїй; твоя скрута і твої страждання будуть лише на короткий час;
І тоді, якщо ти витерпиш це достойно, Бог піднесе тебе на висоту”19.
Пам’ятайте, Бог не є Богом безладу, але миру20. Для тих, хто відкидає Бога, немає миру. Всі ми брали участь в нарадах на небесах, завдяки яким ми маємо моральну свободу волі, розуміючи, що через її порушення матимуть місце страждання смертного життя і навіть невимовні трагедії. Ми розуміли, що через це ми можемо гніватися, бентежитися, стати беззахисними й уразливими. Але ми також знали, що Спокута Спасителя подолає й компенсує всю несправедливість смертного життя і принесе нам мир. У старійшини Меріона Д. Хенкса на стіні в рамочці висіла цитата Уго Бетті: “Вірити в Бога—це знати, що всі Його правила будуть справедливими, і що в житті будуть чудові сюрпризи”21.
Які є джерела миру? Багато хто шукає миру у мирський спосіб, який ніколи не був і не буде успішним. Мир не можна знайти, здобувши велике багатство, силу або видатне становище22. Мир не знайдеш у гонитві за задоволеннями, розвагами чи дозвіллям. Жодна з цих речей, навіть у великій кількості, не може створити тривалого щастя або миру.
У словах улюбленого гімну Емми Лоу Тейн постають доречні запитання: “Як відшукать мені втіху і спокій? Де той блаженний мир—вічний, глибокий?”23 Відповідь—у Спасителя, Який є Джерелом і Творцем миру. Він—“Князь миру”24.
Як нам залишатися поряд зі Спасителем? Упокоритись перед Богом, завжди молитись, каятися у гріхах, увійти у води хрищення зі скрушеним серцем і упокореним духом, стати істинними учнями Ісуса Христа—це чудові приклади праведності, яка винагороджується тривалим миром25. Коли цар Веніямин проголосив своє хвилююче послання стосовно Спокути Христа, безліч людей впали на землю. “Дух Господа зійшов на них, і вони сповнилися радості, одержавши прощення своїх гріхів і маючи спокій у свідомості, через надзвичайну віру, що її вони мали в Ісуса Христа”26. Покаяння і праведне життя дозволяють мати спокій у свідомості, який є важливим для задоволення27. Якщо мали місце тяжкі гріхи, для здобуття миру потрібна сповідь28. Можливо ніщо не можна порівняти з миром, який приходить до виснаженої гріхом душі, яка перекладає свої тягарі на Господа, і заявляє право на благословення Спокути. Як сказано в іншому чудовому церковному гімні: “Тягар гріхів, ярмо турбот до ніг Його складу”29.
Моє серце радіє, коли я усвідомлюю, що в наші дні десятки тисяч молодих чоловіків, молодих жінок і літніх місіонерів прийняли покликання бути посланцями нашого Господа і Спасителя, Ісуса Христа. Вони несуть відновлену євангелію миру у світ, від людини до людини, від сім’ї до сім’ї—здійснюючи роботу праведності, нести цей мир дітям Небесного Батька.
Церква—це притулок, в якому послідовники Христа здобувають мир. Деякі молоді люди у світі кажуть, що ведуть духовний спосіб життя, але їм не потрібна релігія. Духовність—це хороший перший крок. Однак саме в Церкві нам пропонують дружні стосунки, нас навчають і насичують добрим словом Бога. Але ще важливіше те, що в Церкві є влада священства, яка передбачає священні обряди й завіти, що зв’язують сім’ї разом і готують кожного з нас до повернення до Бога Батька та Ісуса Христа в целестіальне царство. Ці обряди приносять мир, бо через них укладаються завіти з Господом.
Храми—це ті місця, де виконується багато цих священних обрядів і вони також є джерелом мирного притулку від світу. Ті люди, які приходять на храмові ділянки або беруть участь у днях відкритих дверей храмів, також відчувають цей мир. Однією подією, яку я дуже добре пам’ятаю, були дні відкритих дверей і освячення храму в Сува, Фіджі. В країні відбувся політичний переворот і він вилився в те, що повстанці спалювали й грабували ділову частину міста Сува, захопивши будинки парламенту і тримаючи членів законодавчого органу в заручниках. Країна перебувала у воєнному стані. Військові з Фіджі дали Церкві дозвіл на обмежене зібрання людей для дня відкритих дверей і на зібрання дуже невеликої групи людей для освячення храму. Загал членів Церкви не запрошували з огляду на їхню безпеку. То було єдине освячення храму, з часу освячення першого храму в Наву, яке відбувалося за дуже важких обставин.
Одна запрошена на дні відкритих дверей храму особа була чудовою індуською жінкою, індійського походження і членом парламенту, яку спочатку взяли в заручниці, але відпустили через те, що вона була жінкою.
У целестіальній кімнаті, де не було метушні світу, вона розплакалась, висловлюючи почуття миру, які охопили її. Вона відчувала Святого Духа, Який втішав і свідчив про священну природу храму.
Спаситель є джерелом істинного миру. Навіть маючи життєві випробування, завдяки Спокуті Спасителя і Його благодаті, праведні отримають особистий мир у нагороду. Святкуючи Пасху в оточенні близьких, Спаситель пообіцяв Своїм апостолам, що їх буде благословенно Утішителем, Який є Святим Духом, а потім промовив ці важливі слова: “Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ”30. Тоді, лише перед Своєю Заступницькою молитвою, Він сказав: “Це Я вам розповів, щоб мали ви мир у Мені. Страждання зазнаєте в світі,—але будьте відважні: Я світ переміг!”31
Елайза Р. Сноу прекрасно описала цей принцип:
Серце моє завжди молись!
Слався навіки, Боже мій!
Хай хвилі зла лютують скрізь—
Каже Христос: “Я спокій твій”32.
Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.