Що привело вас до Рексбурга?

Сандра Раш, шт. Айдахо, США

Після десятиліть, прожитих у містах, де Церква була в меншості, ми з чоловіком оселилися неподалік від Рексбурга, шт. Айдахо, США, де жило лише 2 сім’ї, які не належали до Церкви. Нам випало щастя жити поруч з однією з них.

Батько косив галявину, коли ми вперше під’їхали до свого дому. Ми з чоловіком перейшли галявину, щоб познайомитися. Простягнувши свою руку, я запитала: “То що ж привело вашу сім’ю у Рексбург?”

Він відповів: “Моя робота—і ми старанно шукали місто, яке необхідно познайомити з Христом”.

Мені здалося, що на мене вилили відро холодної води, однак я усміхнулася. У ту ж мить я вирішила, що незалежно від того, що каже або робить наш новий сусід, ми станемо для них найкращими сусідами, які в них були. У кожній ситуації ми будемо намагатися діяти з любов’ю, по-доброму, мудро, так, як Спаситель.

Упродовж наступних восьми років наші сім’ї брали участь у багатьох спільних заходах. Маму запрошували на заходи Товариства допомоги і вона їх відвідувала. Вона запрошувала мене і багатьох сусідів-святих останніх днів на жіночий захід, організований її церквою. Нас з чоловіком запрошували на концерти, де їхні діти танцювали і грали на піаніно. Їхню сім’ю запрошували на обіди і вечірки, які влаштовувалися сусідами. А нам дзвонили їхні старші діти, коли їх потрібно було підвезти додому з роботи, а вони не могли додзвонитися батькам.

Батьки непокоїлися, що їхні діти можуть надто полюбити святих останніх днів, тож вони не дозволяли своїм синам брати участь у скаутській програмі нашого приходу. Однак наш дім вважався безпечним місцем, де вони дозволяли своїм дітям гратися, коли до нас приїздили онуки.

Кожного разу, коли наші сусіди намагалися допомогти нам побачити “помилковість нашого шляху”, ми нагадували їм, що ми з найбільшою повагою ставимося до їхніх вірувань та способу життя і виховання дітей. Потім ми додавали, що очікуємо такої ж поваги до своїх вірувань, які також зосереджені на Христі.

Коли мати намагалася перетворити наші розбіжності на глибоку прірву, заявляючи, що святі останніх днів вірять у “іншого Христа”, я нагадала їй, що ми обоє віримо: Він є божественним улюбленим Сином Бога. З часом у нас встановилися теплі дружні стосунки.

Їхня сім’я переїхала, так і не приєднавшись до Церкви. Але якщо вони можуть сказати: “Ми жили серед мормонів, вони хороші люди, ставляться з повагою і мають щире серце”,—тоді я вважаю, що досягнула мети бути хорошою сусідкою і допомогла їм стати більш відкритими і чесними у своєму ставленні до святих останніх днів.