Ми говоримо про Христа
Дар життя і любові
Автор живе в штаті Юта, США.
Мамин подарунок показав нам справжнє значення Різдва.
Фотоілюстрація Джона Люка; фотографія Maridav/iStock/Thinkstock
Мій дядько Ед завжди мав вражаючу любов до життя. На жаль, на додачу до цього у нього були дуже хворі нирки. Упродовж кількох років Ед долав ниркову недостатність за допомогою діалізу. Процедури були болісними і проводилися часто. Кожен сеанс виснажував його все більше і більше, і восени 1995 року здавалося, що залишилася лише оболонка від його, колись енергійної, особистості.
Зрештою лікарі сказали Еду, що якщо невдовзі він не знайде нову нирку, його тіло не протримається довго. Хоча потрібна лише одна нирка для підтримування життєдіяльності, Ед не хотів просити нікого пожертвувати своїм органом через ризик, який неминуче тягне за собою будь-яка операція. Але не було вибору. Кілька близьких друзів та членів сім’ї пройшли тестування, щоб з’ясувати, чи підійдуть їхні нирки. Виявилося, що є лише одна людина, яка повністю відповідає всім вимогам: сестра Еда—Дотті,—моя мама.
7 грудня багато друзів і членів сім’ї Еда об’єдналися в пості та молитві за нього і за Дотті. Хірурги, які виконували операцію, були братами-близнюками. Ще більш цікавим є той факт, що один з них пожертвував своєю ниркою заради іншого. Ед і моя мама були вражені, коли дізналися, що під час кожної операції ці два лікарі робили все, що було в їхніх силах, а потім схиляли голови і покладалися на волю Господа.
У день проведення операції один з лікарів видалив нирку у моєї мами. Поки він її зашивав, його брат акуратно вживив пожертвувану нирку в тіло Еда.
Операція пройшла успішно, але тепер залишалося чекати, чи прийме тіло Еда нову нирку. Антитіла у його імунній системі пригнічували, аби збільшити шанси на виживання, тож Еда мали тримати відокремлено у відділі інтенсивної терапії, щоб захистити його від вірусів. Навіть після виписки з лікарні він мав триматися подалі від усіх, крім найближчих членів сім’ї. Але напередодні Різдва Ед отримав особливий дозвіл прийти на святкування Святвечора в домі моїх дідуся і бабусі.
Одягнувши маску, Ед увійшов до кімнати, відразу ж підійшов до Дотті і міцно її обійняв. Поки вони так стояли, обнявшись, ніхто в домі не міг стримати сліз. Кожен відчував любов, яку вони випромінювали. Сестра вистраждала заради того, щоб дати своєму братові дар життя. То був дар любові, дар жертви, дар, який він не міг зробити собі сам.
Коли я на них дивився, відчуваючи, що по щоках котяться сльози, мені раптом прийшла думка: це може бути схожим на зустріч зі Спасителем лицем до лиця. Він зробив для нас те, що ми не спроможні зробити самі для себе. Лише Він, будучи божественним, зміг знести жертву настільки велику, що задовольнила закон справедливості. І лише Він, будучи досконалим, був гідним викупити гріхи всіх людей, аби закон милості поширювався на всіх, хто прийме Його, як Спасителя.
Поки я роздумував над цим, то взяв на себе зобов’язання робити все, що в змозі, аби показувати свою вдячність за Спасителя і Його жертву. Я буду намагатися жити все життя так, як личить послідовнику Христа, аби бути гідним увійти в Його присутність, обняти Його і особисто подякувати за те, що Він мене любить настільки, що приніс Себе в жертву.