Новий хлопець
Я був єдиним активним священиком у моєму новому приході. Як мені було повернути до церкви інших священиків?
Ілюстрації Грега Ньюболда
Через кілька місяців після того, як мені виповнилося 18 років, моя сім’я переїхала і я опинився в новому приході, де на мене чекало випробування. Протягом двох тижнів після нашого переїзду майже всі священики стали старійшинами. Мене також було покликано служити першим помічником у кворумі священиків.
Даючи мені це покликання, єпископ пояснив, що у списку було багато священиків, але майже ніхто з них не ходив до церкви. У нас було багато роботи, щоб заохотити людей до відвідування церкви.
“Просто запрошуй людей прийти”,—сказав він.
Лише ще один священик ходив до церкви, хлопець на ім’я Раян, який відвідував церкву пару разів на місяць. Я вирішив завітати додому до наших малоактивних членів кворуму і запросити їх на наші заходи. Я переживав і боявся, що їм буде неприємно, коли я запрошуватиму їх до церкви. Я гадав, що вони не ходили до церкви, бо їм тут не подобалося. Однак я також подумав, що спроби запрошувати людей були хорошою практикою для моєї майбутньої місії, тож я зціпив зуби і почав дзвонити іншим священикам або заходив до них додому. Я запрошував їх на вогники, на заходи, на богослужіння.
Мене здивувало те, що дехто з них дійсно відгукнувся і прийшов. Зрештою у нас була група з чотирьох священиків, які почали ходити до церкви регулярно. Насправді у них не було поганих почуттів щодо церкви—вони просто чекали на запрошення. Вони мали такі самі переживання щодо нової обстановки—відвідування церкви—що і я.
Деякі заходи були більш успішними, ніж інші. Всі приходили на волейбол, але мені було важко досягти того, щоб люди відвідували інші заходи.
Молодіжна конференція того року була особливо плідною, бо я бачив, як дехто з цих молодих людей вставали і свідчили. Я відчував, що приніс зміни в їхнє життя.
Однією з таких змін, які я бачив, було те, що Раян відвідував церкву кожен тиждень, і ми стали хорошими друзями.
Ми з Раяном отримали Мелхиседекове священство приблизно через шість місяців після мого переїзду. Я вирішив, що вступатиму до університету вже після своєї місії, щоб я міг працювати і зібрати кошти для місії. У Раяна вже була хороша робота і він також вирішив, що не вступатиме до університету. Після роботи ми часто проводили час разом.
Одного разу, ми чи не всю ніч намагалися дочитати книгу Алми, оскільки Раян читав Книгу Мормона вперше. Це було виснажливо, однак сповнювало духовною енергією. Також було чудово бачити зміни, які Раян робив у своєму житті. Він кинув старі звички, набув кращих і змінив деяких зі своїх друзів, щоб бути з людьми, які розділяли його норми.
Я з нетерпінням чекав своєї місії з тих пір, як почав ходити до церкви кілька років тому. Раян не був упевнений, що служитиме на місії. Проводячи час разом, ми обговорювали мою місію і моє бажання служити. Коли я заохочував його служити на місії, і відповідав на запитання щодо євангелії, то здобув більше впевненості у своїй особистій здатності служити в якості місіонера. За віком Раян вже міг служити на місії, але вагався у своєму рішенні.
“Я не був впевнений у тому, що моє свідчення достатньо сильне, хоч і мав хороші почуття щодо Церкви в той час,—сказав він.—Я хотів служити на місії, але було дуже важко залишити сім’ю”.
Нарешті настав той день, коли я міг почати заповнювати мої документи для служіння на місії. Коли я сказав про це Раяну, він здивував мене, сказавши, що також вирішив служити. Наші покликання на місію прийшли в один вечір. Раян вирушив служити в Канаду за місяць до того, як я почав свою місію у Франції.
Коли я повернувся додому через два роки, то запитав про всіх священиків, з якими працював. На жаль, я дізнався, що дехто з них перестали відвідувати церкву невдовзі після того, як я поїхав на місію, але я був радий знову бачити Раяна. Він з честю відслужив місію і саме так, як було з Алмою і синами Мосії, мені було дуже радісно бачити, що він все ще був моїм братом у Господі (див. Алма 17:2).