Я принесу світло євангелії в свій дім
Джин Б. Бінгем
Перший радник в генеральному президентстві Початкового товариства
Ми можемо принести світло євангелії в наші доми, школи і робочі місця, якщо шукаємо позитиву і ділимося ним з іншими.
У відповідь на запрошення сестри Лінди К. Бертон на квітневій генеральній конференції1 багато хто з вас залучився до продуманих і шляхетних справ милосердя, зосереджених на допомозі біженцям у вашій місцевості. Чи то була проста допомога окремим людям, чи програма із залученням усієї громади—усі ці справи є результатом любові. Коли ви ділилися своїм часом, талантами і ресурсами, ваші серця—а також серця біженців—були помʼякшені. Формування надії, віри і навіть більшої любові між отримувачем і дарувальником—це неминучі результати справжнього милосердя.
Пророк Мороній каже нам, що милосердя є суттєвою характеристикою тих, хто житиме з Небесним Батьком в целестіальному царстві. Він пише: “І якщо ви не матимете милосердя, ви ніяк не зможете бути спасенними в царстві Бога”2.
Звичайно, що Ісус Христос є досконалим втіленням милосердя. Його доземна пропозиція бути нашим Спасителем, Його вплив на інших під час смертного життя, Його божественний дар Спокути і Його постійні зусилля привести нас назад до нашого Небесного Батька є основними проявами милосердя. Він діє в рамках однієї мети: любов до Його Батька, виражена через Його любов до кожного з нас. Коли в Нього запитали про найбільшу заповідь, Ісус відповів:
“Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою.
Це найбільша й найперша заповідь.
А друга однакова з нею: “Люби свого ближнього, як самого себе”3.
Один з найважливіших способів, яким ми можемо розвивати і демонструвати любов до нашого ближнього,—це бути шляхетними в наших думках і словах. Декілька років тому один мій дорогий друг зазначив: “Найвеличнішою формою милосердя може бути просте утримання від осуду”4. Це все ще є вірним й сьогодні.
Недавно, коли трирічна Алісса дивилася фільм зі своїми братами і сестрами, вона зазначила зі спантеличеним виразом: “Мамо, те курча—дивне!”
Її мати подивилася на екран і з посмішкою відповіла: “Люба, це павич”.
Так само, як і та нерозуміюча трирічна дитина, ми інколи дивимося на інших з неповним або неточним розумінням. Ми можемо зосереджуватися на відмінностях і помітних недоліках оточуючих, в той час як Небесний Батько бачить Своїх дітей, створених за Його вічним образом, з чудовим і славним потенціалом.
Президента Джеймса Е. Фауста пам’ятають за ці слова: “Чим старшим я стаю, тим менш осудливим стаю”5. Це нагадує мені про висловлювання апостола Павла:
“Коли я дитиною був, то я говорив, як дитина, як дитина я думав, розумів, як дитина. Коли ж [старшим] я став, то відкинув дитяче.
Отож, тепер бачимо ми ніби через скло, затьмарено, але потім—обличчям в обличчя; тепер розумію частинно, а потім пізнаю, як і пізнаний я”6.
Коли ми чіткіше бачимо свої недосконалості, ми менш схильні дивитися на інших крізь темне скло. Ми хочемо використати світло євангелії, щоб дивитися на інших як Спаситель—зі співчуттям, з надією і з милосердям. Прийде день, коли ми матимемо повне розуміння сердець інших людей і будемо вдячні за милість, надану нам—так само, як і ми поширюємо милосердні думки і слова до інших людей протягом цього життя.
Декілька років тому я плавала на каное з групою молодих жінок. Глибокі сині озера оточені зеленими, густо вкритими лісом пагорбами і скелястими обривами були запаморочливо гарними. Вода мерехтіла на наших веслах, коли ми занурювали їх в прозору воду, а сонце тепло сяяло, поки ми плавно рухалися вздовж озера.
Проте незабаром хмари затьмарили небо і почав дути сильний вітер. Щоб досягти хоч якогось успіху, ми налягали на весла, занурюючи їх глибоко в воду, не роблячи перерв. Після кількох виснажливих годин тяжкої праці ми нарешті обігнули закрут на великому озері і, на наш подив і захоплення, з’ясували, що вітер дув в потрібному нам напрямку.
Ми швидко скористалися цим даром. Ми витягли невеликий брезент і прив’язали два краї до ручок весел, а інші краї—до ніг мого чоловіка, які він простягнув в сторони над рейками каное. Вітер надув імпровізоване вітрило і ми попливли!
Коли молоді жінки з інших каное побачили, з якою легкістю ми рухалися по воді, вони імпровізували власні вітрила. Наші серця були сповнені радості й полегшення, вдячні за перепочинок від труднощів дня.
Так само славним, як і вітер, може бути щирий комплімент від друга, радісне привітання одного з батьків, схвальний кивок брата чи сестри або підбадьорлива посмішка колеги чи однокласника, які надають нам “вітер у вітрила”, коли ми боремося з труднощами життя! Президент Томас С. Монсон пояснив це так: “Ми не можемо змінювати напрям вітру, але можемо направляти вітрила. Тож обираймо позитивне ставлення, щоб мати якнайбільше щастя, миру й задоволення”7.
Слова мають дивовижну силу, як надихати, так і знеохочувати. Ми всі, напевне, можемо пам’ятати негативні слова, які дуже пригнітили нас, та інші слова, промовлені з любов’ю, які піднесли наш дух. Наш вибір говорити про інших та іншим лише те, що позитивне, піднімає й зміцнює людей навколо нас і допомагає іншим слідувати по шляху Спасителя.
Коли я була маленькою дівчинкою в Початковому товаристві, я старанно працювала над тим, щоб вишити на полотні просту фразу “Я принесу світло євангелії в свій дім”. Одного буднього дня, по обіді, коли ми з іншими дівчатками водили нашими голками вверх і вниз по полотну, наша вчителька розповіла нам історію про дівчинку, яка жила на пагорбі з однієї сторони долини. Кожного вечора вона спостерігала за домом з блискучими, золотими вікнами на пагорбі з іншої сторони долини. Її власний дім був маленьким і дещо обшарпаним, тому дівчинка мріяла про те, щоб жити в тому гарному будинку з вікнами із золота.
Одного дня дівчинці дозволили покататися на велосипеді через всю долину. Вона швидко мчала на велосипеді, поки не доїхала до будинку із золотими вікнами, яким вона так довго захоплювалася. Але коли вона злізла з велосипеда, то побачила, що будинок був занедбаним і напівзруйнованим, з високими бур’янами у дворі і вікнами, які були простими й брудними. З сумом дівчинка повернула обличчя до свого дому. На її здивування вона побачила будинок з блискучими, золотими вікнами на пагорбі на іншій стороні долини і невдовзі зрозуміла, що то був її власний дім!8
Інколи, як і ця маленька дівчинка, ми дивимося на інших,—що вони можуть мати чи ким бути,—і в порівнянні з ними відчуваємо себе незначними. Ми зосереджуємося на версіях життя, які показують нам Pinterest чи Instagram, або занурюємося у суперництво в школі чи на роботі. Однак, коли ми на мить зупиняємося, щоб порахувати свої благословення9, ми бачимо реальнішу перспективу і розпізнаємо доброту Бога до всіх Його дітей.
8 нам років чи 108, ми можемо принести світло євангелії в наше власне оточення—чи це квартира в багатоповерхівці на Манхеттені, будиночок на палях в Малайзії чи юрта в Монголії. Ми можемо прийняти рішення шукати щось хороше в інших та в обставинах навколо нас. Молоді і не дуже жінки скрізь можуть демонструвати милосердя, коли вибирають використовувати слова, щоб зміцнити впевненість і віру в інших.
Старійшина Джеффрі Р. Холланд розповідав про молодого чоловіка, який був центром глузування його однолітків протягом шкільних років. Кілька років потому він переїхав, приєднався до збройних сил, отримав освіту і став активним в Церкві. Цей період в його житті був наповнений дивовижно успішним досвідом.
Через декілька років він повернувся до свого рідного міста. Проте люди відмовилися приймати його розвиток і покращення. Для них він все ще був “отим хлопцем” й ставилися вони до нього так само. Зрештою цей хороший чоловік зник в тіні свого колишнього успішного себе, не в змозі використати свої напрочуд розвинені таланти, щоб благословити тих, хто знову висміював і відкидав його10. Яка втрата, як для нього, так і для громади!
Апостол Петро навчав: “Найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів!”11 Щира любов, що означає “від усієї душі”, проявляється, коли забуваються помилки і спотикання інших, а не приховується недоброзичливість чи нагадуються собі та іншим недосконалості з минулого.
Наш обов’язок і привілей—прийняти покращення в кожному, оскільки ми прагнемо стати більше схожими на нашого Спасителя, Ісуса Христа. Як же це чудово—бачити світло в очах того, хто почав розуміти Спокуту Ісуса Христа і робить реальні зміни в своєму житті! Місіонери, які відчували радість, коли бачили, як навернений входить у води хрищення, а потім відчиняє двері храму, є свідками благословення, яке полягає в тому, що іншим дозволяють змінитися і заохочують їх до цього. Члени Церкви, які вітають навернених, кого можна було б вважати малоймовірними кандидатами для царства, знаходять велике задоволення, коли допомагають їм відчути любов Господа. Велична краса євангелії Ісуса Христа—це реальність вічного розвитку, нам не просто дозволено змінюватися на краще, але нас також й заохочують і навіть нам заповідано продовжувати рухатися в напрямі покращення і, зрештою, досконалості.
Президент Томас С. Монсон наставляв: “Існують сотні непомітних способів, якими всі ви можете носити мантію милосердя. … Перш ніж засуджувати [або] критикувати одне одного, давайте краще мати чисту любов Христа до своїх супутників у цій подорожі життям. Давайте усвідомлювати, що кожна [або кожен] робить все якнайкраще, щоб справлятися з труднощами, що виникають на [її або його] шляху, і давайте все робити, щоб ми якнайкраще допомагали в цьому”12.
Милосердя, в позитивному плані, є терпеливим, добрим і задоволеним. Милосердя ставить інших на перше місце, смиренне, проявляє самоконтроль, шукає доброго в інших і радіє, коли у когось все виходить13.
Як сестри (і брати) в Сіоні чи не зобов’яжемося ми усі працювати разом, робити все, що є благородним і гуманним, підбадьорювати і благословляти в ім’я Спасителя?14 Чи можемо ми, з любов’ю і великою надією, шукати і приймати красу в інших, дозволяючи і заохочуючи прогрес? Чи можемо ми радіти досягненням інших, в той час як продовжуємо працювати над власним покращенням?
Так, ми можемо принести світло євангелії в наші доми, школи і робочі місця, якщо шукаємо позитиву, ділимося ним з іншими і не зациклюємося на недосконалостях. Яка вдячність наповнює моє серце, коли я думаю про покаяння, яке наш Спаситель, Ісус Христос, зробив можливим для всіх нас, хто неминуче грішили в цьому недосконалому і інколи тяжкому світі!
Я свідчу, що, якщо ми слідуємо за Його досконалим прикладом, то зможемо отримати дар милосердя, який принесе нам велику радість в цьому житті і обіцяне благословення вічного життя з нашим Небесним Батьком. В ім’я Ісуса Христа, амінь.