Чи я достатньо хороша людина? Чи я зможу досягти цього?
Старійшина Дж. Девн Корніш
Сімдесятник
Якщо ви дійсно будете старатися і не будете шукати відмовок або бунтувати, будете часто каятися та благати про благодать, ви дійсно будете “достатньо хорошими”.
Дорогі сестри та брати, яке це благословення для нас зібратися, щоб навчатися від Господніх слуг. Чи це не чудово, скількома різними шляхами наш люблячий Небесний Батько скеровує і благословляє нас? Він дійсно хоче, щоб ми повернулися додому.
Завдяки низці лагідних милостей, мене, тоді ще молодого лікаря, який щойно закінчив медичний університет, прийняли на конкурсних засадах до інтернатури з педіатрії у дуже престижному закладі. Коли я зустрівся з іншими інтернами, я відчув себе найменш розумним та найгірше підготовленим серед усіх. Я думав, що ніколи не досягну рівня інших членів групи.
Якось на початку третього місяця навчання я пізно ввечері сидів на посту медичної сестри у лікарні і, намагаючись заповнити форму лікарських призначень для хлопчика із запаленням легенів, то мовчазно ридав, то провалювався в сон. Ще ніколи в житті я не почував себе настільки пригніченим. Я не мав жодного уявлення про те, як лікувати запалення легенів у 10-річної дитини. Я почав сумніватися в тому, що я взагалі тут роблю.
Саме в ту мить один зі старших інтернів поклав свою руку мені на плече. Він запитав у мене про мої справи і я відверто розповів йому про невіру у свої сили та страхи. Його відповідь змінила моє життя. Він сказав мені, що він та інші старші інтерни дуже пишалися мною і відчувають, що я стану відмінним лікарем. Якщо казати коротко, він вірив у мене в той час, коли я навіть сам не вірив у себе.
Як і в моєму прикладі, члени Церкви часто запитують: “Чи я достатньо хороша людина?” або “Чи я дійсно зможу потрапити до целестіального царства?” Звичайно, немає такого поняття як “бути достатньо хорошим”. Ніхто з нас не може “заробити” або “заслужити” своє спасіння, але це нормально—цікавитися, чи прийнятні ми для Господа, бо саме так я розумію ці питання.
Іноді під час відвідування церкви ми стаємо пригніченими навіть від щирих закликів до самовдосконалення. Ми тихенько думаємо: “Я не в змозі все це зробити” або “Я ніколи не стану настільки хорошим, як всі ці люди”. Можливо, ми відчуваємо щось схоже до того, що і я тієї ночі в лікарні.
Будь ласка, мої любі брати та сестри, ми повинні припинити порівнювати себе з іншими. Ми без необхідності катуємо себе, змагаючись та порівнюючи. Ми хибно судимо про власну гідність, виходячи з того, чи є у нас ті чи інші речі або ні, та керуючись поглядами інших людей. Якщо ми маємо порівнювати, давайте порівнювати те, якими ми були у минулому, з тим, які ми сьогодні,—та навіть з тим, якими ми хочемо бути у майбутньому. Єдина думка про нас, яка має значення,—це що Небесний Батько думає про нас. Будь ласка, щиро запитуйте у Нього про те, якої Він про вас думки. Він любитиме і виправлятиме, але ніколи не знеохочуватиме нас; це прийом Сатани.
Дозвольте мені сказати прямо і ясно. Відповідями на питання “Чи я достатньо хороша людина?” та “Чи я зможу досягти цього?” є “Так! Ви достатньо хороша людина” і “Так, ви дійсно зможете, якщо будете продовжувати каятися та не будете шукати відмовок або повставати проти Бога”. Бог небесний—це не безсердечний спортивний суддя, який шукає будь-який привід, щоб викинути нас з гри. Він наш досконало люблячий Батько, який більш за все бажає, щоб всі Його діти повернулись додому і вічно жили з Ним як сім’ї. Він дійсно віддав Свого Єдинонародженого Сина, щоб ми не згинули, але мали вічне життя!1 Будь ласка, вірте та, будь ласка, черпайте надію та втіху з цієї вічної істини. Наш Небесний Батько прагне, аби ми цього досягли! Це є Його робота і Його слава2.
Мені подобається, як Президент Гордон Б. Хінклі навчав цьому принципу. Я чув, як у кількох випадках він казав: “Брати та сестри, все, що Господь очікує від нас,—це старатися, але ви маєте дійсно старатися!”3
“Дійсно старатися” означає робити все, що в наших силах, визначаючи те, в чому нам слід вдосконалитися, і потім старатися знову. Повторюючи ці дії, ми стаємо все ближче та ближче до Господа; ми все більше і більше відчуваємо Його Дух4; та ми отримуємо все більше Господньої благодаті або допомоги5.
Я іноді думаю, ми іноді не усвідомлюємо, наскільки сильно Господь прагне нам допомогти. Мені подобаються слова старійшини Девіда А. Беднара, який сказав:
“Більшість із нас чітко розуміє, що Спокута призначена для грішників. Однак я не маю такої ж впевненості, що ми знаємо і розуміємо, що Спокута призначається також і для святих …
Спокута допомагає нам долати погане та уникати його, робити добро й ставати хорошими …
“… Завдяки благодаті Господа люди … отримують силу й допомогу, щоб чинити добрі справи, які не змогли б виконати, покладаючись лише на власні сили. … Ця благодать є силою, яка збільшує здібності …” [Путівник по Писаннях, “Благодать”; курсив додано] … або небесн[ою] допомог[ою], якої кожен з нас так відчайдушно потребує, щоб стати гідними целестіального царства”6.
Все, що нам потрібно зробити, щоб отримати цю небесну допомогу,—це попросити про неї і потім діяти так, як підказують нам праведні спонукання, які ми отримуємо.
Чудова новина полягає у тому, що, якщо ми щиро покаялися, наші колишні гріхи не утримуватимуть нас від піднесення. Мороній розповідає нам про грішників його часу: “Але стільки, скільки вони каялися і прагнули прощення з щирим наміром, їм прощалося”7.
І Сам Господь, говорячи про грішника, сказав:
“Якщо він зізнається у своїх гріхах перед тобою і переді Мною, і покається у щирості свого серця, того ви прощатимете, і Я його прощу.
Так, і скільки Мої люди каятимуться, стільки Я прощатиму їм їхні гріхи проти Мене”8.
Якщо ми будемо щиро каятися, Бог дійсно пробачить нам, навіть коли ми вчиняли той самий гріх знов і знов. Як сказав старійшина Джеффрі Р. Холланд: “Скільки б, як ви думаєте, нагод не втратили, скількох би помилок, як ви відчуваєте, не припустилися … , я свідчу, що ви не зайшли далі тієї відстані, куди сягає божественна любов. Ви не можете зійти нижче тієї глибини, до якої сяє нескінченне світло Спокути Христа”9.
Це не означає ні в якому разі, що гріх—це нормально. У гріха завжди є наслідки. Від гріха завжди зазнають шкоди та болю як грішник, так і ті, хто постраждав через його або її гріхи. Та істинне покаяння ніколи не буває легким10. Більш того, будь ласка, зрозумійте, що навіть хоча Бог і змиває провину та брудноту від наших гріхів, коли ми щиро каємося, Він може не одразу усунути всі наслідки наших гріхів. Іноді вони залишаються з нами протягом всього нашого життя. І найгірший вид гріха—це навмисний гріх, коли хтось каже: “Я можу грішити зараз, а покаюся пізніше”. Я вважаю, що це—свідоме висміювання жертви та страждань Ісуса Христа.
Сам Господь сказав: “Бо Я, Господь, не можу дивитися на гріх з найменшою мірою допущення”11.
І Алма проголосив: “Ось, я кажу тобі, злочестивість ніколи не була щастям”12.
Одна з причин того, чому твердження Алми є особливо вірним, полягає в тому, що чинячи гріх знову, ми віддаляємо себе від Духа, стаємо пригніченими і тоді припиняємо каятися. Але я повторюю, що завдяки Спокуті Христа, ми можемо каятися та бути повністю прощеними тільки тоді, коли наше покаяння щире.
Що ми не можемо робити, так це шукати відмовок замість того, щоб каятися. Нам не вдасться виправдати себе в наших гріхах словами: “Бог знає, що це надто важко для мене, тому Він приймає мене таким, як я є”. “Дійсно старатися” означає, що ми робимо це, у той час як ми повністю наближаємося до стандарту Господа, чітко визначеному у питаннях, які нам ставлять під час співбесіди для отримання храмової рекомендації.
Ще одна річ, яка, безсумнівно, завадить нам потрапити на небеса та відділить нас від допомоги, якої ми потребуємо зараз,—це бунт. З книги Мойсея ми дізнаємося, що Сатану було скинуто з небес через бунт13. Усі ми бунтуємо щоразу, коли кажемо у своєму серці: “Мені не потрібен Бог і мені не потрібно каятися”.
Як педіатр відділення реанімації, я знаю, що, якщо хтось відмовиться без вагомих причин від лікування, яке може врятувати життя, це призводить до фізичної смерті, якій можна було б запобігти. Подібно до цього, коли ми бунтуємо проти Бога, ми відмовляємося від нашої єдиної допомоги та надії, якою є Ісус Христос, що призводить до духовної смерті. Ніхто з нас не в змозі зробити це своєю власною силою. Ніхто з нас ніколи не буде “достатньо хорошим”, як тільки через діяння і милість Ісуса Христа14, але оскільки Бог поважає нашу свободу волі, ми також не можемо бути спасенними без наших старань. Ось як діє баланс між благодаттю і ділами. Ми можемо мати надію у Христі, бо Він прагне допомогти нам та змінити нас. Фактично, Він уже допомагає вам. Просто зупиніться і задумайтеся, та побачте, як Він допомагає вам у вашому житті.
Я свідчу вам: якщо ви дійсно будете старатися і не будете шукати відмовок або бунтувати, будете часто каятися та благати про благодать або допомогу Христа, ви дійсно будете “достатньо хорошими”, прийнятними для Господа; ви дійсно зможете потрапити в целестіальне царство, будучи досконалими у Христі; та ви отримаєте благословення, славу і радість, яких Бог прагне для кожного з Його дорогоцінних дітей, в тому числі особливо для вас і мене. Я свідчу, що Бог живе і хоче, щоб ми повернулися додому. Я свідчу, що Ісус живе. В святе ім’я Ісуса Христа, амінь.