Причастя може допомогти нам освятитися

Старійшина Пітер Ф. Меурс

Сімдесятник

П’ять способів того, як збільшити вплив і силу нашої регулярної участі у священному обряді причастя.

Серед моїх найперших спогадів—причасні збори, що проводилися в нашому домі у Варнамбулі, Австралія. Нашу філію відвідувало 10–15 чоловік, і мій батько, один з трьох носіїв священства, регулярно мав можливість благословляти причастя. Я памʼятаю почуття, які мене огортали, коли він смиренно і уважно читав слова причасних молитов. Часто його голос тремтів, бо він відчував Духа. Іноді йому доводилося робити паузу, щоб справитися з почуттями, перш ніж закінчити молитву.

Будучи п’ятирічним хлопчиком, я не міг осягнути повного значення того, що промовлялося і виконувалося, але я знав, що відбувається щось особливе. Я міг відчувати спокій та переконливий вплив Святого Духа, а мій батько розмірковував над Спасителевою любов’ю до нас.

Спаситель навчав: “І це ви будете завжди робити для тих, хто кається і христиться в Моє ім’я; і ви будете робити це в пам’ять Моєї крові, яку Я пролив за вас, щоб ви могли свідчити Батькові, що ви завжди пам’ятаєте Мене. І якщо ви будете завжди пам’ятати Мене, Мій Дух буде завжди з вами” (3 Нефій 18:11).

Я пропоную всім нам поміркувати над п’ятьма способами того, як збільшити вплив і силу нашої регулярної участі в священному обряді причастя, обряді, який може допомогти нам освятитися.

1. Готуймося заздалегідь.

Ми можемо почати підготовку до причастя задовго до початку причасних зборів. Субота може бути хорошим часом, щоб поміркувати над своїм духовним розвитком і підготовкою.

Смертне життя—це великий дар у нашій подорожі, мета якої—допомогти нам стати, як Небесний Батько. Необхідно, щоб в ній були випробування і виклики, які відкривають нам можливість змінюватися і зростати. Цар Веніямин навчав, що “тілесна людина є ворогом для Бога … і буде на віки вічні, доки вона не піддасться натхненню Духа Святого, і не скине з себе оболонку тілесної людини, і не стане святою через спокуту Христа Господа” (Mосія 3:19). Участь в обряді причастя дає можливість з більшою силою упокоритися перед Богом серцем і душею.

Під час підготовки наші серця стають скрушеними, коли ми висловлюємо вдячність за Христову Спокуту, каємося у своїх помилках і недоліках та просимо у Батька допомогти нам продовжувати свій шлях та ставати більш схожими на Нього. Тоді ми можемо з нетерпінням чекати на можливості, які дає причастя, згадувати Його жертву та поновлювати зобов’язання дотримуватися всіх укладених завітів.

2. Приходьмо раніше

Наш досвід, набутий під час причастя, може бути більш значущим, якщо ми приходимо задовго до початку зборів і розмірковуємо, слухаючи музику, що виконується перед зборами.

Президент Бойд К. Пекер навчав: “Музика перед причастям, якщо її виконують благоговійно,—це живлення для духа. Вона запрошує натхнення”¹.“Це не час,—як пояснював президент Рассел М. Нельсон,—для розмов чи обміну новинами, а нагода з молитвою поміркувати, поки провідники та члени Церкви духовно готуються до причастя”².

3. Співаймо і навчаймося зі слів причасного гімну

Причасний гімн—це надзвичайно важлива складова досвіду, якого ми набуваємо під час причастя. Музика підносить наші думки і почуття. Причасний гімн ще сильніше впливає тоді, коли ми зосереджуємося на словах та величних доктринах, яких він навчає. Ми багато навчаємося з таких слів: “Бо на Голгофі Ти тяжко страждав”³. “Хай чисте серце буде в нас, любов’ю сповнене в цей час”⁴ і “Що справедливість і любов у злагоді з’єднав!”⁵

Коли ми співаємо гімн, готуючись приймати причастя, слова можуть стати складовою нашого зобов’язання дотримуватися завіту. Наприклад, подумайте над такими словами: “Дай сили йти вузьким шляхом, який вказав нам Ти”⁶.

4. Духовно долучаймося до причасних молитов (див. Мороній 4–5).

Замість того, щоб просто слухати знайомі слова причасних молитов, ми можемо багато дізнаватися і ще більше відчувати, якщо духовно до них долучаємося, роздумуючи над зобов’язаннями та пов’язаними з ними благословеннями, що містяться в цих священних молитвах.

Хліб і воду благословляють та освячують для наших душ. Вони нагадують нам про жертву Спасителя і про те, що Він може допомогти нам освячуватися.

Молитви пояснюють, що ми приймаємо хліб на згадку про тіло Сина, яке Він віддав як викуп, аби ми всі мали право на воскресіння, і ми п’ємо воду на згадку про кров Сина, яку Він добровільно пролив, аби нас можна було викупити за умови покаяння.

Молитви містять завіти, які починаються такою фразою: “Що вони бажають” (Moроній 4:3). Ця фраза містить так багато потенційної сили для нас. Чи бажаємо ми служити і брати участь? Чи бажаємо ми змінюватися? Чи бажаємо ми працювати над своїми слабкостями? Чи бажаємо ми підтримувати інших та благословляти їх? Чи бажаємо ми довіряти Спасителю?

Оскільки обіцяння проголошено і ми приймаємо причастя, то цим підтверджуємо у своєму серці, що ми бажаємо:

Взяти на себе ім’я Ісуса Христа.
Намагатись дотримуватися всіх Його заповідей.
Завжди пам’ятати Його.

Молитва завершується піднесеним запрошенням та обіцянням: “Щоб Його Дух міг завжди бути з ними” (Moроній 4:3).

Павло писав: “А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість” (Галатам 5:22–23). Чудові благословення і дари доступні всім нам, якщо ми дотримуємося завітів.

5. Розмірковуймо і згадуймо про Нього, коли розносять символи причастя

Благоговійні миті, коли носії священства розносять причастя, можуть стати священними для нас.

Коли розносять хліб, ми можемо роздумувати над тим, що в найвищому вияві любові до нас Спаситель “прий[няв] смерть, щоб скинути пута смерті, які зв’язують Його народ” (Aлма 7:12).

Ми можемо згадувати про славетне благословення Воскресіння, яке “прийде до всіх, … залежних і вільних, чоловіків і жінок, злочестивих і праведних; і навіть жодна волосина з їхніх голів не впаде; але все буде відновлено до своєї досконалої форми” (Aлма 11:44).

Коли розносять воду, ми можемо згадувати благання Спасителя:

“Бо знай, Я, Бог, вистраждав це за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються; …

Таким стражданням, яке примусило Мене, Самого Бога, найвеличнішого з усіх, тремтіти від болю і кровоточити кожною порою, та страждати і тілом, і духом—і Я хотів, щоб Я міг не пити з цієї гіркої чаші і відсахнутися” (УЗ 19:16, 18).

Ми пам’ятаємо, що Він узяв “на Себе [наші] недуги, щоб Його нутро сповнилося милості, будучи у плоті, щоб Він міг знати, будучи у плоті, як допомогти Своєму народові в його недугах” (Aлма 7:12).

Коли ми роздумуємо над тим, що відбувається під час причастя, то можемо запитувати себе:

Що я зроблю цього тижня, аби краще підготуватися до причастя?
Чи можу я більше сприяти тому, щоб на початку причасних зборів сильніше відчувалися благоговіння та одкровення?
Яке вчення викладалося в причасному гімні?
Що мені вдалося почути і відчути, слухаючи причасні молитви?
Про що мені думалось, коли розносили причастя?

Старійшина Девід А. Беднар навчав: “Обряд причастя є святим і постійним запрошенням щиро покаятися і оновитися духовно. Акт прийняття причастя сам по собі не прощає гріхи. Але коли ми сумлінно готуємося і беремо участь у цьому святому обряді зі скрушеним серцем і упокореним духом, тоді ми отримуємо обіцяння, що Дух Господа може завжди бути з нами. І маючи за постійного напарника Святого Духа з його освячувальною силою, ми завжди можемо утримувати прощення наших гріхів”⁷.

Я свідчу про величезну кількість благословень, які ми зможемо отримати, якщо краще підготуємося і духовно залучимося до обряду причастя. Крім того, я свідчу, що ці благословення доступні нам завдяки любові нашого Небесного Батька і нескінченній спокутній жертві Його Улюбленого Сина, Ісуса Христа. У Його святе ім’я, саме Ісуса Христа, амінь