Праведний суддя
Старійшина Лінн Г. Роббінс
З президентства сімдесятників
Є лише один спосіб судити праведним судом, як це робить Ісус, і він полягає в тому, щоб бути такими, як Він є.
Під час Свого земного життя Ісус Христос був люблячим суддею, надзвичайно мудрим і терпеливим. У Писаннях Він відомий як “Суддя праведний” (2 Тимофію 4:8; Мойсей 6:57), і Він радить нам також: “судіть праведним судом” (див. Переклад Джозефа Сміта, Матвій 7:1–2) та “поклади довіру свою на Того Духа, Який веде чинити добре … [і] судити праведно” (УЗ 11:12).
Ця порада нефійським Дванадцятьом допоможе нам судити так, як це робить Господь: “І знайте ви, що ви будете суддями цього народу, згідно з судженням, яке Я дам вам, яке буде справедливе. Отже, якими людьми повинні ви бути? Істинно Я кажу вам, такими самими, як Я є” (3 Нефій 27:27; курсив додано). Іноді ми забуваємо про те, що, коли Він дав пораду бути, як Він є, вона давалася в контексті того, як судити праведно.
Неправедне судження
Ганебний приклад неправедного судження міститься у притчі про загублену вівцю, коли фарисеї та книжники висловили неправедне судження по відношенню до Спасителя і людей, які їли з Ним, кажучи: “Приймає Він грішників та з ними їсть” (Лука 15:2). Вони забули про той факт, що самі були грішниками. Маючи засудливі серця, книжники і фарисеї ніколи не знали радості, яку приносить порятунок загубленої вівці.
Також саме “книжники та фарисеї” привели до Спасителя “в перелюбі схоплену жінку” (Іван 8:3), щоб побачити, чи судитиме Він її за законом Мойсея (див. вірш 5). Ви знаєте решту історії, як Він присоромив їх за їхнє неправедне судження і як вони “сумлінням докорені” стали виходити “один по одному” (вірш 9). Тоді Він сказав жінці: “Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши! І жінка прославляла Бога від того часу, і увірувала в Його ім’я” (Переклад Джозефа Сміта, Іван 8:11).
Тілесний чоловік і жінка в кожному з нас має схильність засуджувати інших і судити неправедно або лицемірно. Це навіть сталося з Яковом та Іваном, двома апостолами Спасителя. Вони обурилися, коли люди з самарянського села з неповагою поставилися до Спасителя (див. Лука 9:51–54):
“Як побачили ж те [вони], то сказали: “Господи,—хочеш, то ми скажемо, “щоб огонь зійшов з неба та винищив їх”, як і Ілля був зробив”.
А Він обернувся до них, їм докорив та й сказав: “Ви не знаєте, якого ви духа.
Бо Син Людський прийшов не губить душі людські, а спасати!” (вірші 54–56).
Сьогоднішнім “загальним судд[ям]” (УЗ 107:74)—нашим єпископам і президентам філій—слід уникати будь-яких подібних поривів засуджувати, таких, як були у Якова та Івана у тому випадку. Праведний суддя реагуватиме на зізнання зі співчуттям і розумінням. Наприклад, молоді люди, що вчинили помилку, повинні виходити з кімнати єпископа відчуваючи любов Спасителя, передану через єпископа, та радість і цілющу силу Спокути, але в жодному разі не ганьбу чи презирство. Інакше єпископ може ненавмисне загнати загублену вівцю ще далі в пустиню (див. Лука 15:4).
Дисципліна
Однак співчуття не скасовує потребу в дисципліні. Слово дисципліна походить від латинського слова discere—“навчатися”, або discipulus—“учень”, тому учень—це той, хто навчається і є послідовником1. Дисциплінувати у Господній спосіб означає з любов’ю і терпінням навчати. У Писаннях, говорячи про дисципліну, Господь часто використовує слово карати (див., наприклад, Мосія 23:21; УЗ 95:1). Слово карати походить від латинського слова castus, яке означає “цнотливий або чистий”, і карати означає “очищувати”2.
У світі мирський суддя засуджує людину і замикає її у в’язниці. На відміну від цього, у Книзі Мормона сказано, що коли ми свідомо грішимо, то стаємо “своїми власними суддями” (Алма 41:7) і відправляємо себе в духовну в’язницю. За іронією загальний суддя у цьому випадку має ключі, які відмикають ворота в’язниці; “бо покаранням Я готую шлях для їхнього визволення в усьому із спокуси” (УЗ 95:1; курсив додано). Розгляд справи праведним суддею відбувається милосердно, з любов’ю і викупительно, а не з засудженням.
Перш ніж молодий Джозеф Сміт отримав золоті пластини, його було дисципліновано—призначено чотирирічний випробувальний період, “оскільки ти не виконав заповідей Господа”3. Потім, коли Джозеф загубив 116 сторінок рукопису, його було дисципліновано знов. Хоча Джозеф щиро покаявся, Господь все одно на певний час позбавив його привілеїв, оскільки “кого Я люблю, Я і караю, щоб їхні гріхи могло бути прощено” (УЗ 95:1).
Джозеф сказав: “Ангел радів, коли повернув мені Урім і Туммім, і сказав, що Бог задоволений моєю вірністю і смиренням і що Він уподобав мене за моє терпіння і старанність у молитві”4. Оскільки Господь прагнув навчити Джозефа уроку, який змінив би його серце, Він вимагав від нього значної жертви, адже жертва є невід’ємною складовою дисципліни.
Жертва
“У давні дні жертвувати означало зробити щось або когось святим”5, і це взаємопов’язано з визначенням слова карати—“очищувати”. Подібним чином у давньому Ізраїлі прощення приходило через приношення за гріх чи провину або через жертву6. Жертва не лише “вказу[вала] на ту велику й останню жертву” (Алма 34:14), але й допомагала викликати глибше почуття вдячності за Спасителеву Спокуту. Неготовність іти на жертви, які мали б бути складовою нашого покаяння, є глузуванням або приниженням більш великої жертви Христа за той самий гріх і невизнанням Його страждань, що є бездушною ознакою невдячності.
З іншого боку, завдяки лагідній іронії жертвування, ми насправді отримуємо дещо, що має вічну цінність—Його милість і прощення та, зрештою, “усе, що має … Батько” (УЗ 84:38). Як складова процесу покаяння, жертва також діє наче цілющий бальзам, щоб допомогти замінити “муки сумління” (Алма 42:18) на “спокій у свідомості” (Мосія 4:3). Без жертви людині може бути важко простити себе через тривале усвідомлення того, що вона щось приховує7.
Батьки як праведні судді
Хоча мало кого з нас буде покликано бути загальними суддями, принципи праведного судження стосуються всіх нас, особливо батьків, які кожного дня мають можливість використовувати ці принципи зі своїми дітьми. Сама суть праведного батьківства полягає в тому, щоб ефективно навчати дитину, а сама суть того, щоб бути праведним суддею полягає в дисциплінуванні з любов’ю.
Президент Джозеф Ф. Сміт навчав: “Якщо діти зухвалі, якщо їх важко контролювати, будьте терпеливими з ними, доки не спроможетеся завоювати їх любов’ю, … [і] ви зможете ліпити їхній характер як захочете”8.
В тому є мудрість, що, навчаючи як слід дисциплінувати, пророки, здається, завжди наголошували на якостях, подібних до Христових. В Ученні і Завітах міститься ця добре відома порада щодо дисциплінування:
“Жодна влада чи жодний вплив не можуть і не повинні підтримуватися через священство інакше, як тільки через переконання, довготерпіння, м’якість, і лагідність, і любов нелицемірну;
Добротою і чистим знанням, що вельми звеличує душу без лицемірства і без підступності—
Докоряючи вимогливо в належний час, коли спонукає Святий Дух; а потім виявляючи більше любові” (УЗ 121:41–43).
З цього уривку з Писань ми навчаємося, що слід докоряти “коли спонукає Святий Дух”, а не коли спонукає злість. Святий Дух і злість несумісні, бо “той, в кому є дух суперечок, не від Мене, але від диявола, який є батьком суперечок, і він підбурює серця людей сперечатися із злістю” (3 Нефій 11:29). Президент Джордж Альберт Сміт навчав, що “щось недобре, як правило, не говориться під натхненням від Господа. Дух Господа—це дух доброти; це дух терпіння; це дух милосердя й любові, стриманості й довготерпіння. …
Але якщо ми маємо дух, що підштовхує відшукувати помилки … у нищівній манері, то це ніколи не відбувається завдяки присутності Духа Небесного Батька і завжди є шкідливим.
… Доброта—це сила, яку Бог дав нам, щоб відмикати тверді серця і пом’якшувати уперті душі”9.
Справжня особистість наших дітей
Коли Спаситель відвідав нефійців, Він зробив з цими дітьми щось екстраординарне:
“І сталося, що Він навчав і священнослужив дітям з натовпу … , і Він розв’язав їм язики, і вони говорили своїм батькам великі й дивовижні речі. …
… І вони і бачили, і чули цих дітей; так, навіть немовлята відкрили свої вуста і вимовили дивовижні слова” (3 Нефій 26:14, 16).
Можливо навіть важливішим за відкриття вуст немовлятам було те, що Господь відкривав очі та вуха їхнім здивованим батькам. Цим батькам був даний надзвичайний дар—зазирнути у вічність і побачити справжню особистість і доземний стан своїх дітей. Чи не змінить це навіки бачення батьками своїх дітей і ставлення до них? Мені подобається цей варіант цитати висловлювання, автором якого вважають Ґете: “Як ви дивитеся на [дитину], так ви і ставитеся до неї, а як ви ставитеся до неї, такою вона і стане”10. Пам’ятати про справжню особистість дитини—це дар передбачення, який божественно надихає бачення праведного судді.
Підсумок
Президент Томас С. Монсон навчав нас: “Ніколи не ставте вирішення проблеми вище за любов до людини”11. Цей принцип дуже важливий для того, щоб стати праведними суддями, особливо по відношенню до наших власних дітей.
Є лише один спосіб судити праведним судом, як це робить Ісус, і він полягає в тому, щоб бути такими, як Він є. Отже, “якими [чоловіками і жінками] повинні ви бути? Істинно Я кажу вам, такими самими, як Я є” (3 Нефій 27:27). В ім’я Ісуса Христа, амінь.