Доблесні у свідченні про Ісуса
Старійшина Квентін Л. Кук
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
Ми не можемо дозволити собі, щоб наші свідчення про Батька і Сина сплуталися й ускладнилися каменями спотикання.
Вічне життя є найвеличнішим даром Бога і дарується тим, хто “виконувати[ме Божі] заповіді і витерпи[ть] до кінця”1. З іншого боку, у вічному житті з нашим Небесним Батьком відмовляється тим, “хто не є доблесними у свідченні про Ісуса”2. Для нашої доблесті є багато каменів спотикання, які можуть заважати нам досягти цієї мети—отримати вічне життя3. Камені спотикання можуть бути складними; дозвольте проілюструвати.
Багато років тому мій батько побудував маленьку хатинку в тій частині ранчо, де він виріс. Краєвиди лугів там були надзвичайні. Коли в хатинці з’явилися стіни, я завітав у гості. Мене здивувало те, що прямо навпроти головного вікна стояв електричний стовп, який був недалеко від будинку. Як на мене, то він надзвичайно відволікав від величної панорами.
Я спитав: “Тату, навіщо ти дозволив їм поставити електричний стовп прямо навпроти вашого вікна?”
Мій батько, винятково практична й спокійна людина, збуджено вигукнув: “Квентіне, цей електричний стовп—найпрекрасніша річ для мене на всьому ранчо!” Тоді він пояснив. “Коли я дивлюся на той стовп, то усвідомлюю, що на відміну від того часу, коли я ріс тут, мені не потрібно носити воду у відрах зі струмка вгору до хати, щоб готувати, мити руки чи митися. Мені не потрібно запалювати свічки або масляні лампи увечері, щоб почитати. Я хочу бачити той електричний стовп прямо посеред мого панорамного вікна”.
Мій батько дивився на електричний стовп інакше, ніж я. Для нього той стовп символізував краще життя, а для мене він був каменем спотикання, який заважав бачити чудовий краєвид. Мій тато цінував електроенергію, світло і чистоту більше естетичного краєвиду. Я відразу ж зрозумів, що хоча стовп і був каменем спотикання для мене, він мав велике практичне і символічне значення для мого батька.
Камінь спотикання—це “перешкода для віри або розуміння” чи “завада для прогресу”4. Спотикатися духовно означає “згрішити або стати непокірними”5. Каменем спотикання може бути все, що відволікає нас від досягнення праведних цілей.
Ми не можемо дозволити собі, щоб наші свідчення про Батька і Сина сплуталися й ускладнилися каменями спотикання. Ми не можемо потрапити у пастку. Наші свідчення про Них мають залишатися чистими і простими, подібно до простого батькового захисту електричного стовпа на ранчо, де він виріс.
Що то за камені спотикання, які заплутують і ускладнюють наше чисте і просте свідчення про Батька і Сина та не дозволяють нам бути доблесними у цьому свідченні?
Одним таким каменем спотикання є філософії людей
Ми дуже цінуємо знання різного виду і віримо, що “слава Бога—це розум”6. Але ми також знаємо, що стратегія, якій супротивник віддає перевагу, полягає у тому, щоб наголошуючи на філософії людей, а не на Спасителеві та Його вченнях, відводити людей від Бога і змушувати їх спотикатися.
Апостол Павло був надійним свідком Ісуса Христа завдяки дивовижній події, пов’язаній зі Спасителем, яка змінила його життя7. Унікальне життя Павла підготувало його до того, щоб мати стосунки з людьми багатьох культур. Він любив “щиру простоту” солунян і “ніжне співчуття” филип’ян8. Спочатку йому було важко спілкуватися з інтелектуальними і хитромудрими греками. В Афінах на Марсовому полі він спробував застосувати філософський підхід, однак його не сприйняли. Коринтян він вирішив просто навчати “вченню Христа розп’ятого”9. Ось власні слова апостола Павла:
“І слово моє й моя проповідь—не в словах переконливих людської мудрости, але в доказі духа та сили,
щоб була віра ваша не в мудрості людській, але в силі Божій!”10
Одні з найвеличніших розповідей про Спасителя і Його місію в Писаннях викладені в 1 Коринтянам. Один розділ—15-й —привернув увагу всього світу завдяки виконанню твору Георга Фрідріха Генделя Месія11. У ньому міститься глибока доктрина про Спасителя. У третій частині ораторії Месія, яка починається відразу ж після співу хором “Алілуя”, більшість віршів з Писань взяті саме з 1 Коринтянам 15. У кількох цих віршах Павло прекрасно описує дещо з того, що виконав Спаситель:
“[Бо] нині Христос воскрес із мертвих,—первісток серед покійних.
Смерть-бо через людину, і через Людину воскресіння мертвих.
Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть. …
Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? …
А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав”12.
Ми знаємо, що відступництво частково сталося через те, що філософії людей були підняті вище основних, найважливіших вчень Христа. Замість збереження простоти Спасителевого послання в навчанні, багато простих і цінних істин було змінено або втрачено. Насправді християнство прийняло деякі філософські традиції греків, щоб об’єднати вірування людей з існуючою у них культурою. Історик Уілл Дюрант писав: “Християнство не викорінило язичество; воно прийняло його. Грецька думка, помираючи, перевтілилася, набувши нового життя”13. Історично, та в наші дні, дехто відкидає євангелію Ісуса Христа, бо, на їхню думку, вона не має достатньої інтелектуальної складності.
На світанку Відновлення багато хто принаймні заявляв, що наслідує вчення Спасителя. Багато народів вважали себе християнськими. Але навіть тоді існувало пророцтво про важчі часи в наші дні.
Гебер Ч. Кімбол був одним з перших дванадцятьох апостолів і першим радником Президента Бригама Янга. Він застерігав: “Настають часи, коли … буде важко відрізнити обличчя святого від обличчя ворога Божого народу. Тоді … стере[жіть]ся великого відсіювання, бо настане час великого відсіювання, і багато хто паде”. Він завершив словами: “Настає час ВИПРОБУВАННЯ”14.
У наші дні вплив християнства в багатьох країнах, включаючи й Сполучені Штати, значно зменшився. Без релігійних вірувань не існує відчуття відповідальності перед Богом. Отже, важко встановити загальні цінності стосовно того, як жити. Філософії, які міцно вкорінилися, часто суперечать одна одній.
На жаль, це також трапляється і з деякими членами Церкви, які відходять від того, що, як знали, є праведним, і підпадають під вплив популярних філософій—багато з яких вочевидь не є праведними.
Вторячи пророцтву Гебера Ч. Кімбола, старійшина Ніл А. Максвелл сказав у 1982 році: “Відбуватиметься велике відсіювання через відхилення від праведної поведінки, в якому не каються. Дехто здасться замість того, щоб триматися до кінця. Декого буде обмануто відступниками. Також дехто образиться, бо для кожного розподілу є достатньо каменів спотикання!”15
Ще один камінь спотикання—відмова бачити гріх в його справжньому світлі
Одним з унікальних і тривожних аспектів наших днів є те, що багато людей вдаються до гріховної поведінки, але відмовляються вважати її гріховною. Вони не мають мук сумління або бажання визнати свою поведінку морально неправильною. Навіть дехто з тих, хто заявляє, що вірить в Батька і Сина, помилково вважають, що люблячий Небесний Батько не даватиме відчути наслідки поведінки, яка суперечить Його заповідям.
Очевидно, що саме таку позицію займав Коріантон, син Алми молодшого, у Книзі Мормона. Його поведінка була негідною й аморальною, і Алма настановляв його. Ми благословенні тим, що великий пророк Алма, який на собі відчув, що таке “найтемніша безодня” і “чудове світло”16, записав дані ним настанови. У 39 розділі Алми, ми читаємо про те, які поради він давав цьому синові стосовно процесу покаяння, а потім пояснив, що Христос прийде, аби забрати гріх. Він чітко пояснив Коріантонові, що необхідно каятися, оскільки “ніщо нечисте не може успадкувати царство Бога”17.
В Алма 42 міститься одне з найвеличніших вчень про Спокуту в усіх Писаннях. Алма допоміг Коріантону зрозуміти, що то не є “несправедливість, щоб грішника було призначено до стану нещастя”18. Але він зазначив, що, починаючи з Адама, милостивий Бог надав “час для покаяння”, оскільки без покаяння “великий план спасіння було б зірвано”19. Алма також констатував, що план Бога є “планом щастя”20.
Вчення Алми є дуже повчальними: “Бо знай, справедливість виконує всі свої вимоги, і також милість пред’являє права на все своє; і таким чином, ніхто, окрім тих, хто істинно покаявся, не буде спасенним”21. Надзвичайно важливо бачити в істинному світлі славетні благословення покаяння і дотримання вчень Спасителя. Немає несправедливості в тому, щоб ясно висловитися стосовно наслідків гріховного вибору і відсутності покаяння, як зробив це Алма з Коріантоном. Часто проголошувалася така істина: “Рано чи пізно, але кожен має сісти за бенкетний стіл наслідків”22.
Дивовижним, целестіальним благословенням Спасителевої Спокути є те, що через покаяння гріховна поведінка загладжується. Коли Коріантон покаявся, Алма сказав так: “Я бажаю, щоб це вже не бентежило тебе більше, і нехай тільки гріхи твої бентежать тебе, таким збентеженням, яке приведе тебе до покаяння”23.
Поглядання за межу є каменем спотикання
Пророк Яків називав давніх юдеїв “твердошиїм народом”, який зневажав прямоту, “вбива[в] пророків, і прагну[в] до того, чого вони не могли розуміти. Отже, через їхню сліпоту, сліпоту, яка прийшла через поглядання за межу, вони повинні неодмінно впасти”24.
Хоча й існує багато прикладів поглядання за межу25, промовистим прикладом у наші дні є вдавання до крайностей. Крайність в євангелії—це коли хтось підносить будь-який принцип євангелії вище за інші принципи, які є настільки ж важливими, і займає позицію, яка не відповідає або суперечить вченням провідників Церкви. Одним з прикладів є те, коли хтось виступає за доповнення, зміни або особливе наголошення на якійсь частині Слова мудрості. Ще одне—приділення особливої уваги підготовці до “кінця світу”. В обох прикладах інших людей заохочують прийняти чиїсь власні тлумачення. “Якщо ми обертаємо закон здоров’я чи будь-який інший принцип на форму релігійного фанатизму, то поглядаємо за межу”26.
Говорячи про важливе вчення, Господь проголосив: “Той, хто проголошує більше або менше цього, той не від Мене”27. Коли ми підносимо будь-який принцип так, що це зменшує нашу відданість так само важливим іншим принципам, або займаємо позицію, яка є протилежною або не відповідає вченням провідників Церкви, ми поглядаємо за межу.
Крім того, деякі члени Церкви підносять свої ідеї, багато з яких є хорошими, до статусу, вищого за основну євангельську доктрину. Для них відданість цій ідеї є найпершим зобовʼязанням, а зобовʼязання перед Спасителем та Його вченнями вони ставлять на другий план. Якщо ми підносимо щось вище нашої відданості Спасителю, якщо наша поведінка говорить про Нього, як лише про ще одного вчителя, а не божественного Сина Бога, тоді ми поглядаємо за межу. Ісус Христос є цією межею!
У 76-му розділі Учення і Завітів чітко сказано, що бути “доблесними у свідченні про Ісуса”28—це простий, дуже важливий тест, який показує, хто успадкує благословення целестіального царства і хто успадкує менше царство—терестріальне. Щоб бути доблесними, нам потрібно зосередитися на силі Ісуса Христа і Його спокутній жертві, аби подолати смерть і, через наше покаяння, очиститися від гріха, і ми маємо дотримуватися вчення Христа29. Нам також потрібні світло і знання про життя і вчення Спасителя, щоб вони скеровували нас на завітному шляху, включаючи й священні храмові обряди. Ми мусимо бути стійкими у Христі, бенкетувати Його словом і витерпіти до кінця30.
Висновок
Якщо ми маємо бути доблесними у нашому свідченні про Ісуса, то мусимо уникати каменів спотикання, які зупиняють і стримують прогрес багатьох в іншому благородних чоловіків і жінок. Давайте вирішимо завжди служити Йому. Прагнучи знання, нам потрібно уникати філософій людей, які зменшують нашу відданість Спасителю. Ми повинні бачити гріх в його істинному світлі і приймати Спокуту Спасителя через покаяння. Ми маємо уникати поглядання за межу і зосереджуватися на Ісусі Христі, нашому Спасителі і Викупителі, та наслідувати Його вчення.
Мій батько бачив стовп, як джерело забезпечення енергією, світлом та достатньою кількістю води для приготування їжі й миття. То був камінь-сходинка до покращення його життя.
Один автор вважає, що камені спотикання можна переробити на “камені-сходинки, щоб стати благородною людиною і дістатися Небес”31.
Щодо нас, то бути доблесними в нашому свідченні про Ісуса—це камінь-сходинка до гідності заслужити благодать Спасителя і целестіальне царство. Ісус Христос—це єдине ім’я під небесами, яким ми можемо бути спасенні32. Я складаю вам моє впевнене свідчення про Його божественність і про Його божественну роль у плані Батька. В ім’я Ісуса Христа, амінь.