До кого ми підемо?
Старійшина М. Рассел Баллард
З Кворуму Дванадцятьох Апостолів
І насамкінець кожний з нас повинен відповісти на запитання Спасителя: “Чи не хочете й ви відійти?”
Кілька років тому я зі своєю сімʼєю відвідав Святу землю. Одна з моїх найяскравіших згадок з нашої подорожі—це відвідування великої горниці, яка за традицією вважається місцем останньої вечері.
Коли ми стояли там, я читав їм уривок з 17-го розділу Євангелії від Івана, де Ісус молив Свого Батька за Своїх учнів:
“Я благаю за них …, щоб як Ми, єдине були!
Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене;
Щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я—у Тобі, щоб одно були в Нас і вони”1.
Я був глибоко зворушений, читаючи ці слова, та зрозумів, що молюся у тому святому місці, щоб я міг завжди бути єдиним з моєю сім’єю та з моїм Небесним Батьком і Його Сином.
Наші дорогоцінні стосунки з нашими сім’ями, друзями, Господом та Його відновленою Церквою знаходяться серед того, що має найбільше значення у житті. Через те, що ці стосунки найбільш важливі, нам слід їх плекати, охороняти та підживлювати.
Одна з найбільш болісних історій у Писаннях сталася, коли “багато хто з учнів [Господа]” зрозуміли, що їм важко прийняти Його вчення та принципи і вони відпали “і не ходили вже з Ним”2.
Коли ці учні пішли, Ісус повернувся до Дванадцятьох та запитав: “Чи не хочете й ви відійти?”3
Петро відповів:
“До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного.
Ми ж увірували та пізнали, що Ти—Христос, Син Бога Живого!”4
У ту мить, коли інші зосереджувалися на тому, що вони не можуть прийняти, апостоли вибрали зосередитися на тому, у що вони дійсно вірили та що знали, і тому, як результат, залишилися з Христом.
Пізніше, у день П’ятдесятниці, Дванадцятеро отримали дар Святого Духа. Вони стали сміливими у своєму свідченні про Христа та почали більш повно розуміти вчення Ісуса.
Сьогодення нічим не відрізняється. Для декотрих запрошення Христа повірити й залишитися і тепер важке, його тяжко прийняти. Деяким учням важко зрозуміти якусь певну настанову або щось із вчень Церкви. Інших непокоїть наша історія, або вони знаходять недоліки в комусь із членів Церкви і провідників, як минулих, так і теперішніх. Декотрі все ще вважають, що важко жити згідно з релігією, яка так багато вимагає. І нарешті, деякі стали “втомлю[ватися] у доброчинності”5. Через ці та інші причини деякі члени Церкви хитаються у своїй вірі, замислюючись, може, їм слід йти за тими, хто відпали “і не ходили вже” з Ісусом.
Якщо хтось із вас вагається у своїй вірі, я поставлю вам те ж запитання, яке поставив Петро: “До кого [в]и піде[те]?” Якщо ви виберете стати неактивними або залишити відновлену Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів, куди ви підете? Чим ви будете займатися? Рішення “не ходи[т]и вже” з членами Церкви й обраними Господніми провідниками буде мати далекосяжні наслідки, які не завжди видно прямо зараз. Можливо, є якесь учення, якась настанова, щось в історії, що протирічить вашій вірі, і ви можете відчувати, що єдиний спосіб позбутися цього внутрішнього неспокою зараз—це “не ходи[т]и вже” зі святими. Якби ви прожили стільки, скільки я, ви б дізналися, що ситуації можуть розв’язуватися самі собою. Натхненне бачення або одкровення може пролити нове світло на питання. Пам’ятайте, відновлення—це не подія, воно триває й далі.
Ніколи не відходьте від величних істин, відкритих через пророка Джозефа Сміта. Ніколи не припиняйте читати вчення Христа, які містяться у Книзі Мормона, розмірковувати над ними та застосовувати їх.
Ніколи не припиняйте приділяти достатньо часу Господу, чесно намагаючись зрозуміти, що Господь відкрив. Як колись сказав мій любий друг і колишній колега старійшина Ніл А. Максвелл: “Нам не слід ніколи вважати …, що просто тому, що ми не можемо щось пояснити, це пояснити неможливо”6.
Так що перед тим, як ви зробите духовно ризикований вибір піти, я закликаю вас зупинитися і ретельно подумати перед тим, як здатися, про те, що насамперед привело вас до вашого свідчення про відновлену Церкву Ісуса Христа. Зупиніться та подумайте про те, що ви відчували тут і чому ви це відчували. Подумайте про ті моменти, коли Святий Дух приносив свідчення вам про вічну істину.
Куди ви підете, щоб знайти тих, хто поділяє вашу віру в особистих люблячих Небесних Батьків, Які вчать нас тому, як повернутися в Їхню вічну присутність?
Куди ви підете, щоб вас навчали про Спасителя, Який є вашим найкращим другом, Який не тільки страждав за ваші гріхи, але й пережив “муки, і страждання, і спокуси всякого роду”, щоб “Його нутро сповнилося милості, будучи у плоті, щоб Він міг знати, будучи у плоті, як допомогти Своєму народові в його недугах”7, серед них, я вважаю, й недуг втрати віри?
Куди ви підете, щоб дізнатися більше про план Небесного Батька для нашого вічного щастя та миру, план, який сповнений чудових можливостей, учень та настанов для нашого земного та вічного життя? Пам’ятайте, завдяки плану спасіння земне життя набуває значення, цілі та напрямку.
Куди ви підете, щоб знайти повноцінну та натхненну церковну організаційну структуру, в якій вас навчають та підтримують чоловіки та жінки, які глибоко віддані служінню Господу, служачи вам і вашій родині?
Куди ви підете, щоб знайти живих пророків і апостолів, які покликані Богом надавати вам ще одне джерело для отримання порад, розуміння, втіхи та натхнення в умовах сучасних викликів життя?
Куди ви підете, щоб знайти людей, які живуть згідно з призначеним набором цінностей та норм, які ви поділяєте і які ви хочете передати своїм дітям та онукам?
І куди ви підете, щоб відчути ту радість, яка приходить завдяки спасительним обрядам та завітам храму?
Брати та сестри, прийняти євангелію Христа та жити за нею може бути випробуванням. Так завжди було й буде. Життя, як той мандрівник, що піднімається вгору крутою й важкою стежкою. Природно й нормально іноді зупинятися на цьому шляху, щоб перевести дух, перевірити вірність напрямку та оцінити свій темп. Не кожен має потребу зупинятися на шляху, але нічого неправильного в цьому немає, коли цього вимагають обставини. До речі, це може бути позитивним моментом для тих, хто отримує всі переваги від можливості освіжитися живою водою євангелії Христа.
Небезпека зʼявляється тоді, коли хтось вирішує зійти з дороги, яка веде до дерева життя8. Іноді ми можемо дізнатися, вивчити і знати щось, а іноді ми маємо вірити, довіряти та сподіватися.
І насамкінець кожний з нас повинен відповісти на запитання Спасителя: “Чи не хочете й ви відійти?”9 Ми всі маємо шукати свою власну відповідь на це питання. Декому відповісти легко, іншим—важко. Я не вдаю, що знаю, чому віра, щоб повірити, приходить легше до одних, ніж до інших. Я просто так вдячний за знання, що відповіді завжди є і якщо ми шукаємо їх, дійсно шукаємо зі щирим наміром і поставленою повноцінною метою у сповненому молитви серці, ми врешті-решт знайдемо відповіді на наші запитання, якщо йтимемо далі шляхом євангелії. Протягом мого служіння, я був знайомий з людьми, які стали неактивними, а потім поверталися назад після того, як їхню віру було випробовано.
Я щиро сподіваюся, що ми запрошуватимемо дедалі більшу кількість Божих дітей знайти євангельський шлях і залишатися на ньому, щоб вони також “скуштували цей плід, який був бажаніший за всі інші плоди”10.
Я щиро молю, щоб ми продовжували підбадьорювати, приймати, розуміти і любити тих, хто має труднощі зі своєю вірою. Ми ніколи не повинні зневажати когось із наших братів та сестер. Ми всі на різних частинах шляху, і нам потрібно служити одне одному відповідно до ситуації.
Так само, як нам слід просто розкривати обійми у дусі доброзичливості новонаверненим, так само нам слід обійняти і підтримувати тих, у кого є запитання та хто вагається у своїй вірі.
Використовуючи іншу знайому метафору, я молюся, щоб той, хто збирається покинути “старий корабель “Сіон”, за штурвалом якого Бог і Христос, зупинився та ретельно подумав перед тим, як так вчинити.
Будь-ласка, знайте, що навіть коли сильні шторми—вітри та хвилі—бʼють по цьому старому кораблю, на його борту Спаситель і Він здатний приборкати шторм Своїм наказом: “Мовчи, перестань”. Тож ми не повинні боятися, а повинні мати непохитну віру та знати, що навіть “вітер і море слухняні Йому”11.
Брати та сестри, я обіцяю вам в ім’я Господа, що Він ніколи не залишить Свою Церкву і Він ніколи не залишить жодного з нас. Пам’ятайте відповідь Петра на слова і питання Спасителя:
“До кого ми підемо, Господи? Ти маєш слова життя вічного.
Ми ж увірували та пізнали, що Ти—Христос, Син Бога Живого!”12
Я свідчу, що “не буде дано ніяке інше імʼя або іншу путь, чи засіб, якими спасіння може прийти до дітей людських, тільки в імені Христа”13.
Я також свідчу, що Ісус Христос покликав апостолів та пророків у наші дні та відновив Свою Церкву з ученнями та заповідями як “притул[ок] від бурі і від гніву”, які неодмінно прийдуть, якщо народ цього світу не покається та не повернеться до Нього14.
Я далі свідчу, що Господь “запрошує їх усіх прийти до Нього і скуштувати від Його доброти; і Він ні від кого не відмовиться, хто прийде до Нього, від чорного і білого, звʼязаного і вільного, чоловічої статі і жіночої, … і всі є однаковими для Бога”15.
Ісус—наш Спаситель і Викупитель, і Його відновлена євангелія буде вести нас у безпеці назад—у присутність наших Небесних Батьків, якщо ми залишимося на шляху євангелії та будемо йти слідом за Ним. Про що я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.