Головний Цілитель
Керол М. Стівенс
Перший радник у генеральному президентстві Товариства допомоги
Вам не потрібно на самоті переносити печаль, спричинену гріхом, біль, спричинений діями інших або болісні реалії смертного життя.
Одна з моїх найприємніших можливостей—це подорожувати, вчитися від моїх сестер по всьому світу. Ніщо не можна порівняти з перебуванням поруч з вами: пліч-о-пліч, лицем до лиця, серцем до серця.
Під час одного з таких випадків, провідник товариства допомоги запитала: “Чи є щось конкретне, на чому жінки мають зосередитися?”
Тоді мені на думку спав виступ президента Рассела М. Нельсона “Благання до моїх сестер” і я відповіла “Так!”. Президент Нельсон навчав: “Нам потрібні жінки, які мають непохитне розуміння вчення Христа”1.
Нефій описав учення Христа таким чином:
“Бо ворота, якими ви маєте увійти, це є покаяння і хрищення водою; а тоді приходить прощення ваших гріхів вогнем і Святим Духом …
І ось … я спитаю вас, чи все зроблено? Слухайте, я скажу вам: Ні; бо ви б не зайшли так далеко, якби це не було через слово Христа з непохитною вірою в Нього, покладаючися повністю на заслуги Того, Хто владний спасати.
Отже, ви повинні просуватися вперед з непохитною вірою в Христа, маючи справжню яскравість надії, і любов до Бога і до всіх людей. Отже, якщо ви просуватиметеся вперед, бенкетуючи словом Христа, і витерпите до кінця, ось так каже Батько: Ви будете мати вічне життя.
… Це є шлях; і нема ніякого іншого шляху чи імені під небесами, якими людина може бути спасенною в царстві Бога. І ось, слухайте, це є вчення Христа”2.
Навіщо нам потрібне непохитне розуміння цих принципів?
Я часто зустрічаю жінок святих останніх днів, які відчайдушно потребують допомоги, але вони не звертаються до Того, хто може надати споконвічну допомогу. Занадто часто вони прагнуть розуміння, шукаючи “велик[у] і простор[у] будівл[ю]”3.
Коли ми покращуємо наше розуміння вчення Христа, ми скоро відкриємо для себе, що розвиваємо глибше розуміння “велик[ого] план[у] щастя”4. Ми також визнаємо, що наш Спаситель, Ісус Христос, у самому серці плану.
Коли ми дізнаємося, як застосовувати вчення Христа до наших індивідуальних обставин, наша любов до Спасителя зростає. І ми визнаємо, “що незважаючи на відчутні відмінності, всі ми потребуємо тієї самої безкінечної Спокути”5. Ми усвідомлюємо, що Він—наш фундамент, “камінь нашого Викупителя, … надійний фундамент, … що на ньому якщо ми будуємо, ми не можемо упасти”6.
Як це вчення може благословити нас під час наших пошуків миру і розуміння та коли ми намагаємося радісно витерпіти до кінця у нашій унікальній земній подорожі?
Дозвольте мені запропонувати, щоб ми почали, як Нефій каже, “з непохитною вірою в [Христа], покладаючися повністю на заслуги Того, Хто владний спасати”7. Наша віра в Ісуса Христа дозволяє нам бути готовими до будь-яких випробувань.
Ми, до речі, часто виявляємо, що у скруті наша віра поглибилася і наші стосунки з Небесним Батьком та Його Сином удосконалились. Дозвольте мені поділитися трьома прикладами.
По-перше, Спаситель, Головний Цілитель, має владу змінити наші серця та надати нам постійне полегшення від скорботи, спричиненою нашим власним гріхом. Коли Спаситель навчав самарянку біля колодязя, Він знав про серйозність її гріхів. Проте “Господь дивиться на серце”8, і Він знав, що у неї серце, яке сприймає навчання.
Коли жінка прийшла до колодязя, Ісус, уособлення живої води, просто сказав: “Дай мені попити”. Наш Спаситель подібно до цього говорить нам голосом, який ми впізнаємо, коли приходимо до Нього—бо Він знає нас. Він сприймає нас такими, якими ми є. Він розуміє нас завдяки тому, хто Він є і що Він зробив для нас. Через те, що він пережив наш біль, Він може дати нам воду живу, коли ми тягнемося до неї. Він навчав цьому самарянку, коли сказав: “Коли б знала ти Божий дар, і Хто Той, Хто говорить тобі: Дай напитись Мені, ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води”. Нарешті зрозумівши, самарянка відреагувала з вірою та попросила: “Дай мені, Пане, цієї води, щоб я пити не хотіла”.
Після того випадку зі Спасителем, самарянка “покинула … водоноса свого, і побігла до міста, та й людям говорить:
Ходіть-но, побачте Того Чоловіка, що сказав мені все, що я вчинила. Чи Він не Христос?”
Вона отримала свідчення—вона почала користатися водою живою і забажала свідчити про Його божественність іншим9.
Коли ми приходимо до Нього зі смиренним серцем, яке сприймає навчання, навіть якщо наші серця обтяжені помилками, гріхами та провинами, Він може змінити нас, “бо Він владний спасати”10. І зі зміненими серцями ми можемо, як самарянка, іти у наші власні міста: наші домівки, школи та місця роботи, щоб свідчити про Нього.
По-друге, Головний Цілитель може втішити та зміцнити нас, коли ми відчуваємо біль через неправедні дії інших. У мене було багато розмов з жінками, які ходять пригнічені важкими тягарями. Їхня завітна стежка від храму стала тяжкою подорожжю зцілення. Вони страждають від порушених завітів, розбитого серця та втраченої впевненості у собі. Багато з них є жертвами перелюбу, вербального, сексуального та емоційного насильства, часто це відбувається внаслідок залежності інших людей.
Ці події, хоча і не з їхньої вини, залишили в багатьох почуття вини і сорому. Не розуміючи, як управляти такими сильними емоціями, які вони переживають, багато хто намагається сховати їх, заштовхуючи їх далі всередину.
Надія та зцілення не знайдуться у темній безодні секретності, але вони є у світлі і любові нашого Спасителя, Ісуса Христа11. Старійшина Річард Г. Скотт радив: “Якщо ви вільні від серйозного гріха, не страждайте надаремно від наслідків гріхів інших. … Ви можете відчувати співчуття. … Проте вам не слід брати на себе відчуття відповідальності. … Коли ви зробили доречне, щоб допомогти дорогій вам людині, покладіть тягар до ніг Спасителя. … Коли ви вчините так, то не лише знайдете мир, але й продемонструєте свою віру в силу Спасителя зняти тягар гріха з ближнього внаслідок його покаяння та послушності”.
Він продовжує: “Повне зцілення прийде через вашу віру в Ісуса Христа та Його силу і спроможність, через Спокуту, щоб зцілити шрами того, що було несправедливим та небажаним”12.
Якщо ви опинилися в цій ситуації, сестри, зцілення може бути довгим процесом. Буде потрібно, щоб ви з молитвою шукали скерування та належної допомоги, зокрема звернулися за порадою до носіїв священства з відповідними повноваженнями. Навчившись спілкуватися відверто, встановіть відповідні межі та, можливо, зверніться по професійну допомогу. Підтримувати духовне здоров’я під час усього процесу—життєво необхідно! Пам’ятайте свою божествену сутність: ви—улюблена дочка Небесних Батьків. Довіряйте вічному плану вашого Батька для вас. Продовжуйте кожного дня поглиблювати своє розуміння вчень Ісуса Христа. Виявляйте віру кожного дня, щоб пити вільно з колодязя живої води Спасителя. Покладайтеся на дар сили, яка стала доступною кожному з нас завдяки обрядам та завітам. Та впустіть зцілюючу силу Спасителя та Його спокути у своє життя.
По-третє, Головний Цілитель може втішити та підтримати нас, коли ми маємо справу з болісними “реаліями смертного життя”13, такими як катастрофа, розумові вади, хвороби, хронічний біль та смерть. Я нещодавно познайомилася з видатною молодою жінкою на ім’я Джозі, яка страждає від біполярного розладу. Ось лише невелика частина її дороги до зцілення, якою вона поділилася зі мною:
“Найгірша темрява настає, як ми з сім’єю вважаємо, у “чорні дні”. Це починається з того, що все дратує, почуття загострені та є протест проти будь-яких подразників: звуку, дотику чи світла. Це верхівка розумової муки. Я ніколи не забуду один такий день.
Він стався на початку дороги до зцілення, тому і був особливо лякаючим. Я пам’ятаю, що схлипувала, сльози бігли по моєму обличчю, коли я намагалася вдихнути. Але навіть такі інтенсивні страждання потьмяніли у порівнянні з болем, який був, коли я спостерігала за моєю мамою, яка так відчайдушно хотіла допомогти мені.
На додачу до мого психічного розладу ще й вона переживала за мене. Але ми й не знали, що, незважаючи на темряву, яка згущувалася, ми були тільки за мить від того, щоб пережити могутнє чудо!
Протягом довготривалої години, моя мама шепотіла знову і знову: “Я би зробила все, щоб забрати це від тебе”.
Тим часом темрява посилювалася і, коли я була переконана, що все не зможу більше витерпіти, трапилось щось чудове.
Надзвичайна та чудова сила несподівано охопила моє тіло. Тоді, з “силою, перевищуючу мою власну”14, я сказала моїй мамі з великою переконливістю сім слів, які змінюють життя, у відповідь на її бажання перенести мій біль. Я сказала: “Тобі не потрібно. Хтось вже це зробив”.
З самої безодні темряви розумової хвороби, Джозі зібрала сили, щоб свідчити про Ісуса Христа та Його Спокуту.
Вона не була повністю зцілена того дня, але вона отримала світло надії у час темряви, яка згущувалася. І сьогодні, підтримана непохитним розумінням учення Христа та оновлена кожного дня живою водою Спасителя, Джозі продовжує свій путь до зцілення та виявляє непохитну віру у Головного Цілителя. Вона допомагає іншим на цьому шляху. І вона каже: “Коли здається, що темрява не слабшає, я покладаюся на згадку про Його благодатні милості. Вони для мене як спрямовуюче світло, коли я маневрую крізь важкі часи”15.
Сестри, я свідчу, що:
Вам не потрібно на самоті продовжувати нести тягар печалі, спричиненої гріхом.
Вам не потрібно на самоті переносити біль, спричинений неправедними діями інших.
Вам не потрібно на самоті переносити болісні реалії смертного життя.
Спаситель благає:
“Чи повернетеся ви тепер до Мене, і покаєтеся у ваших гріхах, і навернетеся, щоб Я міг зцілити вас?
… Якщо ви прийдете до Мене, ви матимете вічне життя. Дивіться, Моя рука милості простерта до вас, і хто прийде, … того Я прийму”16.
“[Він] би зроби[в] все, щоб забрати це від тебе”. Насправді, “[Він] вже це зробив”. В ім’я Ісуса Христа, Головного Цілителя, амінь.