Обіцяні благословення за відвідування храму
Автор живе в штаті Юта, США.
Я хотіла відвідувати храм частіше—і навіть не уявляла, наскільки це благословить мою сім’ю.
Кілька років тому Президент Олдройд, член президентства колу, відвідав мій приход і сказав те, що я ніколи не забуду: “Я обіцяю вам: якщо ви будете відвідувати храм, буде благословенна кожна складова вашого життя”.
Коли я обдумувала це, я не могла уявити, як відвідування храму могло торкнутися кожної складової мого життя. Але після зборів я вирішила, що в будь-якому випадку візьму це зобов’язання і почну відвідувати храм більш регулярно. Я хотіла перевірити те обіцяння. Мій чоловік хотів ходити до храму частіше, але я не була такою охочою, тому що в нас були малі діти. Нам потрібно було їхати машиною півтори години до храму в Сан-Антоніо, шт. Техас, США, побувати на сесії ендаументу і потім приїхати додому. Це було нереально просити когось побути з нашими дітьми протягом семи-восьми годин.
Початок благословення
Спочатку ми намагалися по черзі з іншою сім’єю залишати одне одному дітей, але хтось раптово захворював або в когось з’являлися інші перешкоди. Ми вирішили, що нам просто потрібно визначитися з датами на весь рік і їхати! Потім ми придумали метод “піца і гра”. Ми їхали до храму разом. Хтось із нас йшов на сесію в храм, а інший в цей час відводив дітей поїсти піцу. Потім ми мінялися: другий з нас виконував храмову роботу, поки перший з дітьми гуляв по храмовій території. Цей метод був успішним. Наші діти знали, що храм був для нас важливим—вони знали про всі інші справи, якими б ми могли займатися в суботу. Крім того, ми проводили час з сім’єю.
Я й не здогадувалася, наскільки відвідування храму зможе благословити мою сім’ю. Після того як пройшов рік з того часу, як ми почали частіше їздити в храм, одного дня я сиділа на сесії і помітила паралізованого чоловіка. Я була вражена побачити його там. Вийшовши з храму, я побачила його біля паркувального майданчика, тож ми з чоловіком вирішили підійти привітатися.
Цей брат запитав мого чоловіка, Чеда, і мене, чи не могли б ми допомогти йому зробити телефонний дзвінок. Ми погодилися допомогти, і цей чоловік сказав Чеду, де був його телефон. Чед набрав номер і потім простягнув йому слухавку. Чоловік не в змозі був його взяти, однак він лагідно усміхнувся. Чед подивився на руки чоловіка, які були прикріплені до його інвалідного візка, і швидко зрозумів, що йому потрібно було потримати телефон біля вуха. Міський службовий автобус, який мав забрати чоловіка, запізнювався. Ми залишилися з ним і розмовляли, доки не приїхав його автобус. Ми були вражені, що, незважаючи на його труднощі, він був у храмі. Він був такою позитивною людиною! У нього була яскрава усмішка. До того, як піти, ми обмінялися контактами і дізналися, що його звали Макс Пара.
Якщо брат Пара міг дістатися до храму, ми тим більше могли—жодних виправдань!
Приклад брата Пари
Ми вирішили відвідати його наступного місяця під час поїздки до храму. Ми подзвонили заздалегідь, і він сказав, що ми можемо зайти самі, коли дістанемося його дому. Ми поїхали до Сан-Антоніо і знайшли маленький дім брата Пари. Він лежав на своєму ліжку, і його тіло аж до підборіддя було накрито білим простирадлом. Він повернув голову на бік і розмовляв з нами, у нього знову була сяюча усмішка. Він розповів нам, як став паралізованим після падіння з даху, коли йому було за 30-ть. Він розповів про свою боротьбу і поділився своїм свідченням.
Цей один візит до брата Пари обернувся на роки відвідувань. Він зайняв особливе місце в нашому житті. Ми не знали, що для нього зробити—його труднощі були надзвичайними. Але ми знали одне—ми могли бути його друзями. Ми могли приносити йому невеличкі подарунки: картинку із зображенням Спасителя, диск із записом Книги Мормона іспанською, зображення храму, сумку свіжих апельсинів. Ми могли відвідувати його, співати пісні Початкового товариства і слухати його. Який це був дивовижний досвід—неможливо дати крихту Господу, не отримавши взамін буханець хліба1.
Він навчив нас вдячності, що змінило кожну складову нашого життя. Ми навчилися бути вдячними за наше знання євангелії, за наші стосунки з Богом; за наше знання плану спасіння; за нашу домівку, машини, їжу і одяг; за здатність користуватися нашими тілами; за можливість робити добро для наших громад; та за гарних людей, які нас оточують. Брат Пара змінив наше розуміння слів важко і випробування. У нас була причина радіти багатьом нашим благословенням і використовувати ті благословення для піднесення інших.
Вчитися служити
Одного разу, коли Чед був у храмі з одним із наших друзів, братом Гонзалесом, він знову побачив брата Пару в храмі, коли той чекав на мікроавтобус, який мав його забрати. Брат Пара чекав уже багато часу. Чед і брат Гонзалес вирішили самі відвезти брата Пару додому. У брата Гонзалеса була велика чорна вантажівка. Саме в цей момент під’їхала машина зі священиками з нашого колу і вони допомогли поставити важкий інвалідний візок у кузов вантажівки. Потім вони занесли брата Пару в машину, пристебнули і підтримували його, щоб він не перевернувся. Гадаю, той день був дивовижним для брата Пари—він не міг навіть уявити, що поїде додому з храму у вантажівці своєї мрії!
Благословенні в усьому
Під час нашої останньої поїздки до храму в Сан-Антоніо перед тим, як ми переїхали, ми змогли відвідати брата Пару. Це була особлива остання зустріч, і брат Пара запросив всю нашу сім’ю на вечерю.
Я дуже вдячна, що вирішила перевірити обіцяння президента Олдройда. Моя сім’я ніколи б не зустріла брата Пару, якби ми не відвідували храм. Я—інша людина—і я стаю такою, якою Господь хоче, аби я була. Коли ми поставили Господа на перше місце і відвідували храм, наші життя були благословенні в кожному аспекті.