Портрети віри
Аманда Джирі
Кейптаун, Південно-Африканська Республіка
Коли в підлітковому віці життя Аманди стало складним, вона відійшла від Церкви, шукаючи чогось нового. Через кілька років Аманда відчула порожнечу. Пошуки щастя почалися з важливого запитання.
Коді Белл, фотограф
Моя сім’я охристилася в 1993 році. Мої батьки розлучилися через кілька років, і поступово троє моїх братів і сестер відійшли від Церкви. У 1998 році, коли я була в 11 класі, я також перестала приходити до церкви.
Я пообіцяла собі, що здобуду новий досвід і подивлюся, що відбувається в інших церквах. Я отримала кілька запрошень від друзів піти до їхніх церков, але не ходила дуже часто. Це не тому, що все ще відчувала зв’язок з нашою Церквою. Просто виникали різні обставини, щось постійно заважало. То я не прокидалася вчасно, то були якісь інші плани, або я просто знаходила виправдання.
Я була неактивною років вісім. За цей час у мене з’явилися не ті друзі. У мами розвинулася смертельна хвороба. Я була дуже пригнічена. Всередині була якась порожнеча. Я почала міркувати: “Коли я востаннє була щаслива?”
Якщо поглянути на моє життя збоку, то можна подумати: “У неї таке захоплююче життя!” Я оточила себе популярними людьми і здавалося, що в мене все чудово. Але порожнеча і якась незавершеність не зникали.
Потім я пригадала час, коли була в Товаристві молодих жінок. Я зрозуміла, що саме тоді я востаннє була щаслива. Я вирішила повернутися до церкви наступної неділі. Я зустрілася з президентом філії і почала свій шлях покаяння.
Через короткий час мене покликали служити в Товаристві молодих жінок. Коли ми промовляли девіз Товариства молодих жінок, я відразу ж його згадала! Сьогодні, кожного разу, коли ми промовляємо цей девіз, я отримую підтвердження, що маю бути саме в цій Церкві.