Лукас і образник
Лукас пишався тим, що сказав, … поки не помітив вираз обличчя Педро.
“Тож давайте частіше казати чудові і добрі слова” (Гімни, № 141).
“О ні! Сюди йде Педро!”
Всі у школі знали, що Педро всіх ображав. Він був великим, і він був недобрим! Він давав дітям прізвиська, забирав у них сніданки і ганяв їх по шкільному двору. Ніхто не хотів бути поруч з ним.
Педро пройшов повз Лукаса і його друга Артура. Він назвав їх “невдахами” і штовхнув Артура.
Лукасу набридла грубість Педро. Навіть не думаючи, він закричав: “Припини це, Педро!”
Лукас не міг повірити. Він щойно дав відсіч найбільшому образнику в школі!
Педро підбіг до Лукаса і схопив його за сорочку. “Що ти сказав?” Серце Лукаса так сильно почало битися, що здавалося, воно вистрибне з грудей! “Попереджаю тебе лише один раз,—сказав Педро.— Краще стережись!” Він пхнув Лукаса і пішов далі.
Після цього Лукас і сам робив усе можливе, аби не зустрічатися з Педро, але Педро завжди його знаходив. Він відганяв Лукаса від гойдалки, штовхав його під час гри у вибивного, проганяв з їдальні і завжди казав щось погане.
Одного дня Лукас з Артуром гралися в Артура у футбол. Педро вискочив з-за дерева і схопив м’яч.
“Будь ласка, віддай”,—сказав Артур.
“Хто змусить мене це зробити?” Педро штовхнув Лукаса до дерева і засміявся.
Лукас відчув, як звело в животі. Він так розсердився! “А знаєш, що, Педро?— сказав Лукас.— Ти найпротивніший з усіх дітей, кого я знаю! Ніхто тебе не любить. Усі б хотіли, аби ти кудись дівся назавжди!”
Педро перестав сміятися. Лукас пишався тим, що сказав, … поки не помітив вираз обличчя Педро. Той мало не плакав. Педро потупив погляд і пішов геть.
Лукасу відразу ж стало кепсько. До кінця дня, що б він не робив, те погане почуття не зникало. Тієї ночі він крутився з одного боку на інший. Він постійно думав про те, яким сумним був Педро.
“Чому Педро було так неприємно?”— думав Лукас.— Йому байдуже, що він погано ставиться до інших дітей. Я ж мав щось сказати, хіба не так?” Чим більше Лукас про це думав, тим краще розумів, що він зробив правильно, заступившись за себе і за друга. Але він зробив неправильно, що наговорив йому грубощів.
Лукас став на коліна біля ліжка і попросив Небесного Батька пробачити йому. Він сказав Небесному Батькові, що ніколи більше не буде ображати нічиїх почуттів. Він хотів бути добрим. Коли Лукас сказав “aмінь”, він знав, що йому треба робити.
Наступного дня після обіду Лукас знайшов Педро, який самотньо стояв біля стіни. Лукас хвилювався. Що зробить Педро? Лукас глибоко вдихнув і підійшов.
“Вибач за те, що я наговорив тобі вчора”.
Педро був спантеличений. “Ти вибачаєшся?”
“Так. Я сказав тобі щось дуже погане, чого не слід було казати. Пробач мені”.
Педро не зводив погляд зі своїх черевиків. “Гаразд”.
Задзвонив дзвінок. Лукас пішов назад до класу. Йому було набагато краще. Але він хотів сказати ще щось. Він озирнувся. “Завтра на перерві ми можемо пограти в футбол, якщо ти захочеш”.
Легка усмішка з’явилася на обличчі Педро. “Було б добре”.
Після того все змінилося у Педро на краще. Він все ще іноді зачіпав дітей, але не був злим. Він навіть грав з Лукасом кілька разів на перерві. І то дійсно було весело! У кінці шкільного року Педро сказав Лукасу, що кудись переїжджає. Потім він сказав те, що дійсно здивувало Лукаса.
“Дякую, що був мені другом,—сказав Педро.— Навіть коли я не дуже добре поводився”.
Тепле почуття в серці Лукаса казало йому, що бути добрим—це завжди правильний вибір.