Портрети віри

Дельва Нетане

Шт. Каліфорнія, США

Дельва і Кіркоме Нетане люблять проводити час зі своїми дітьми— Тейсою (праворуч) і МеЛою (ліворуч). Відтоді сім’я Нетане була благословенна ще двома дітьми.

Хоча друга вагітність Дельви була важкою, вона і Кіркоме вдячні за отримані благословення. “Цей досвід зблизив нашу сім’ю і наблизив нас до Господа”,—каже Дельва.

Згадуючи, якою важкою була вагітність дружини, Кіркоме говорить: “Я був у сум’ятті. Але ми з дружиною трималися нашого свідчення про євангелію. Ми трималися за надію і вирішили, що якщо ми можемо дати нашій доньці якийсь шанс, то зробимо все від нас залежне”.

“Це благословення, що кожного дня ми можемо гратися з МеЛою і бачити її усмішку,—каже Кіркоме. —Це постійне свідчення нам, що у Бога все під контролем і що відповіді на молитви можуть приходити до нас більш яскраво і дієво, ніж ми можемо це уявити”.

На четвертому місяці другої вагітності Дельві повідомили, що в її дитини рідкісне хромосомне порушення, яке називається трисомія 13. Шанси дитини вижити були незначними, до того ж життя Дельви було під загрозою, тому лікарі неодноразово радили їй перервати вагітність. Поставши перед непевністю майбуття, Дельва вибрала довіритися Небесному Батькові, незалежно від того, що станеться.

Крістіна Сміт, фотограф

Мені сказали, що моя дитина не проживе більше години, якщо взагалі народиться живою. А якщо вона й виживе, то мені було сказано, що це не буде нормальним життям. Мій лікар наполегливо рекомендував мені перервати вагітність. Я звернулася до іншого лікаря, і він сказав те ж саме: перервати вагітність.

Тоді я пішла до лікаря, який був нашим другом і членом Церкви. Я сподівалася, що Дух може спонукати його дати інший діагноз. Він продивився всі результати обстежень та ультразвукової діагностики й висловив те ж саме занепокоєння, що й інші лікарі. Але він сказав мені, що буде поститися і молитися за мою сім’ю й сподіватися найкращого.

Протягом вагітності я зустрілася з багатьма різними лікарями й спеціалістами. Кожного разу вони радили перервати вагітність, тому що боялися, що це поставить під загрозу моє життя. Але я не уявляла, як я зможу це зробити.

Мій чоловік і я були готові прийняти, що б не сталося. Якщо наша донька помре, ми будемо знати, що вона є дорогоцінним духом. Якщо вона житиме, і це буде важко, ми мали віру, що зможемо це витримати.

І все ж це було дуже важко. Я намагалася стримувати свої емоції, тому що мала дворічну доньку і не хотіла, щоб вона бачила мій відчай. Я не знала, що робити, що думати чи куди звертатися по допомогу. Мій чоловік, друзі і члени сім’ї надавали підтримку, але я відчувала, що вони не повністю розуміють, через що я проходжу. Єдиною особою, яка могла по-справжньому зрозуміти, був Господь. Я постійно молилася про втіху й скерування.

Зрештою, я зустрілася з єпископом і пояснила, що відбувалося. Він попросив приход поститися за нашу сім’ю. Це стало поворотним моментом для мене. Я почала відчувати світло небесного скерування в кожному рішенні, яке мені доводилося приймати.

У вісім з половиною місяців вагітності я пішла робити ультразвукове дослідження у форматі 4D.

Наша дитина мала народитися через кілька тижнів, і я усвідомлювала, що це міг бути кінець. Я також хотіла зробити запис серцебиття своєї доньки, щоб помістити його всередину м’якого ведмедика, аби мати щось на пам’ять про неї.

Під час попередніх УЗД-досліджень лікарі не могли побачити ніяких фізичних особливостей. Через це вони сказали, що долоні нашої донечки будуть недорозвиненими, а обличчя—спотворене. Ультразвукові зображення у форматі 4D є більш чіткими, тому коли спеціаліст почав дослідження, я побачила досконалу долоньку своєї донечки, яка махала мені з екрану. Також я побачила два ідеальних ока і бездоганний ротик. Мене пройняло відчуття, що вона не помре.

Коли народжувалася наша донечка МеЛа, поруч зі мною були різні фахівці, але їхня допомога не знадобилася. У МеЛи не було трисомії 13. Лікарі і спеціалісти не могли пояснити цього, але мій чоловік і я знали—це було дивом.

Після народження МеЛи лікарі порекомендували додаткове генетичне обстеження, щоб визначити, чи мала вона якісь аномалії. Результати тесту показали, що в неї було рідкісне генетичне захворювання. Лікар-генетик висловив стурбованість, що МеЛа буде незрячою, глухою й нездатною ходити і говорити. Однак сьогодні, незважаючи на деяке відставання в розвитку, МеЛа може бачити, чути і ходити за допомогою тренажера. Також час від часу вона говорить слова. Вона—найщасливіша дитина!

Ми такі вдячні за благословення, які отримали протягом усього цього процесу. Ми знаємо, що Небесний Батько є головним Творцем і Він визначає, кому давати життя. Ми благословенні тим, що причетні до цього. Кожного дня ми дивимося на МеЛу і знаємо, що вона є дивом. Наші діти приносять щастя в наше життя і нагадують, що ми маємо так багато, за що бути вдячними.