Місце для нас

Зворушений словами сучасного пророка

Коли мені було 15 років, я помітив двох місіонерів біля супермаркету. Один з них запросив мене прийти до церкви. Мене це не дуже зацікавило, тож я відповів: “Mожливо, колись”,—і пішов далі.

Наступного дня моя тітка подзвонила мамі й запросила прийти до неї, щоб почути особливе послання. Ми з мамою побігли до неї й побачили в домі тітки тих самих місіонерів, яких я зустрів напередодні! Моя мама зацікавилася посланням, і я також почав слухати. Однак, коли місіонери запитали мене, чи я вірю в сучасного пророка, я рішуче відповів: “Ні”. Один зі старійшин тримав зображення Томаса С. Монсона і свідчив, що Президент Монсон є пророком. Вони запросили мене наступного дня прийти на генеральну конференцію і вирішити самостійно. Заінтригований, я погодився.

Наступного дня ми прийшли до каплиці як раз тоді, коли закінчувалася вступна молитва. Коли я увійшов до приміщення, то побачив на екрані Президента Монсона. Він усміхнувся і сказав: “Mої дорогі брати і сестри, я вітаю вас …”

Як тільки Президент Монсон відкрив уста, сильне відчуття огорнуло мене, підтверджуючи, що він є пророком Божим. У кінці конференції я сказав місіонерам: “Я хочу охриститися”. З того часу я відслужив на місії і навчав багатьох людей чудових істин відновленої євангелії.

Я знаю, що Бог благословив нас, знову покликавши пророків. Бог любить нас і промовляє до нас через сучасних пророків.

Майкон Б., Сан-Паулу, Бразилія

Я не соромлюся

Навчаючись у школі–інтернаті, я жила в гуртожитку з іншими студентами. Я намагалася якнайкраще жити за принципами євангелії: молилася і часто вивчала Писання.

Одного разу однокласниця помітила, що я вивчаю Книгу Мормона, сидячи на ліжку. Вона почала сердито перераховувати все, що, на її думку, доводило, що моя церква не є істинною. Потім вона розповіла всім у гуртожитку про мої “дивні” вірування. Дехто з однокласників почав глузувати з мене і моєї релігії, інші просто уникали мене. Зрештою я заховала Книгу Моромна під коробку з моїм одягом і вивчала лише Біблію, аби однокласники перестали мені надокучати.

Я продовжувала вивчати Біблію, поки не прочитала Римлянам 1:16, де проголошується: “Бо я не соромлюсь Євангелії, бо ж вона—сила Божа на спасіння кожному, хто вірує”. Я зрозуміла, що заховавши Книгу Мормона, я показала однокласникам, що соромлюся своїх вірувань. Я дістала Книгу Мормона і попросила пробачення у Небесного Батька. Тоді я пішла до своїх однокласників і свідчила про відновлену євангелію. Більшість із них перестали мене ображати і знову почали зі мною дружити.

Я знаю, що Бог розуміє випробування, через які ми проходимо. Коли ми відстоюємо свої вірування і показуємо, що ми не соромимося євангелії Христа, Він надасть нам Свою силу, захист і напрямок.

Памела О., Абуджа, Нігерія

Служіння за допомогою співу

Коли мені було шість місяців, мій перший жест був “молоко”, а через кілька тижнів я вголос промовив слово “панда”. Я чую, однак моєю першою мовою була американська мова жестів. Моя мама служила на місії американською мовою жестів, і потім продовжувала вивчати мову жестів у навчальному закладі, тож вона хотіла, щоб і я її знав.

Мова жестів стала неймовірним благословенням у моєму житті. Вона дала мені можливість побачити і вивчити більше, ніж я зміг би без неї. Вона об’єднує людей. Я люблю навчати людей того, що знаю сам, коли навчаю віч-на-віч і коли роблю презентації в школі та в церкві. Також дуже цікаво дивитися генеральну конференцію та інші церковні відео мовою жестів разом з мамою.

Наявність мови жестів у житті надзвичайно зміцнила моє свідчення. Я можу познайомитися з більшою кількістю Божих дітей, ніж якби не знав мови жестів, і це також чудовий інструмент для служіння іншим. Я вдячний за це благословення у своєму житті й за дивовижних людей, яких я міг зустріти й від яких міг навчатися.

Ізраел Х., шт. Орегон, США