Підготовка до життя
Чи буде мені нудно в Товаристві допомоги?
Мене дуже хвилював перехід до Товариства допомоги, але з огляду на те, як мене там прийняли, я його полюбила.
Коли мені виповнилося 18 років, звичайно ж я дуже цьому раділа. І яка б молода людина цьому не раділа? Звичайно, я все ще навчалася в школі, у мене все ще були вугрі й мені доводилося виконувати хатню роботу в нашому будинку в Каліфорнії, США, але я вже була дорослою. Я перейшла на зовсім нову стадію життя, і я була в захопленні. Але від чого я не дуже була в захопленні—то це від думки про те, щоб бути зі “старими жінками” в Товаристві допомоги. У них були діти, робота, мультиварки; вони, мабуть, любили випікати пироги, взувшись у домашні капці. У мене були уроки, басейн, синій лак для нігтів і я не поспішала прибирати в своїй кімнаті наскільки це було можливо. Що спільного було в мене хоча б з кимось у тому товаристві? Я була переконана, що мені там буде незручно, самотньо і нудно. І ось я туди пішла.
По-перше, в Товаристві допомоги зовсім не було нудно. В ньому панувала атмосфера усмішок і сміху. Сестри ділилися цікавими й задушевними історіями, але в той же час вони не боялися посміятися. По-друге, вони не так уже й відрізнялися від мене. Звичайно ж, вони були старшими за мене, але вони жартували одна з одною точнісінько так, як і я зі своїми друзями. Не одноразово хтось ставив саме те запитання, яке виникало й у мене. А коли вони оголосили про додаткові збори на тому тижні, я була просто вражена. Вони навчалися самообороні! Я також хотіла цьому навчитися!
Я дуже розхвилювалася, коли сестра Ларсен, президент Товариства допомоги, попросила мене підвестися і розповісти про себе, але і це не було так уже й погано. Усі привітно на мене дивилися. Сестра Едвардс, моя вчителька під час другого року в семінарії, показала великим пальцем вгору, а сестра Річардс, яка пам’ятала мене з Початкового товариства, сказала, що їй важко повірити в те, що я вже “зовсім доросла”. І вони дійсно ставилися до мене, як до “зовсім дорослої”. Я почувалася маленькою дівчинкою, яка вдає з себе дорослу, але для більшості жінок того дня я була новою сестрою.
З того часу я полюбила Товариство допомоги, в якому б приході я не була. Як тільки я входжу в кімнату Товариства допомоги, я можу відчувати саме це: сестринські узи й відчуття належності. Я люблю робити все можливе, аби надихати сестер Товариства допомоги і всьому навчатися від них.
І, як виявилося, я досить добре печу пироги.