Служіння в Церкві
Там, де ми були потрібні
Автори живуть у штаті Массачусетс, США.
Спонукання переїхати до Брукліна, Нью-Йорк, відкрило двері до служіння і благословень, які ми навіть не уявляли.
Фотографія сім’ї ЕЇ
У 2013 році ми жили в Манхеттені, Нью-Йорк, США. Ми любили свій приход. Оскільки ми чекали на появу першої дитини, то почали шукати більшу квартиру в межах свого приходу. Ми знайшли одну, яка, як здавалося, підходила нам, але відчували, що щось не так.
Тієї весни у Лори з’явилося відчуття, що, можливо, нам слід переїхати до Брукліна. Уіл не був у цьому впевнений. Ми нічого не знали про Бруклін, і Уіл хотів бути ближче до своєї інвестиційно-банківської роботи аби, зважаючи на довгі години праці, дорога не займала багато часу. Ми вирішили помолитися про це і почути відповідь під час генеральної конференції.
Коли ми дивилися виступи на лептопі в нашій квартирі-студії, старійшина Стенлі Г. Елліс, сімдесятник, розповідав про досвід, здобутий ним під час служіння у президентстві колу. Він сказав, що сім’ї, які переїжджали до його колу в Техасі, США, часто запитували, який приход є найкращим. Лише один раз за 16 років була сім’я, яка запитала, який приход потребуватиме їхньої допомоги1.
Нас зворушила ця історія. Вона відповіла на наші молитви. Тож замість того, щоб залишатися в приході, який ми любили, де нам було зручно і де була велика ясельна група й Початкове товариство, ми взяли до серця пораду старійшини Елліса і молилися про те, куди нам слід переїхати.
У той час ми служили обрядовими працівниками в Манхеттенському Нью-Йоркському храмі. Один з працівників добре знав Нью-Йорк. Він запропонував нам два приходи, де, на його думку, ми могли допомагати—і обидва були в Брукліні.
Перший приход був надто далеко від роботи Уіла. Другий знаходився ближче, і ми відчули, що знайшли правильне місце, коли побували на причасних зборах того приходу. Багато членів приходу були іммігрантами з Гаїті. Оскільки Уіл з Габону й розмовляє французькою, ми вирішили, що приход буде для нас чудовим домом.
Надзвичайний досвід
Через кілька тижнів ми знайшли квартиру і переїхали. Уілу невдовзі надали кілька можливостей суттєво послужити. Знадобився певний час, щоб розуміти мову, але Господь його благословив, щоб він швидко оволодів гаїтянською креольською мовою, аби допомагати перекладати членам приходу під час причасних зборів та співбесід. Лора також мала благословення служити в різних покликаннях, і ми долучилися до місіонерської роботи.
Серед наших нових друзів був молодий зацікавлений євангелією на ім’я Норміл Ромелус, який приїхав з Гаїті, щоб отримати освіту. Він приходив до нашого дому з місіонерами, і ми допомагали навчати його французькою та креольською мовами. Після того як Норміл охристився, ми спонсорували його навчання за церковною програмою Pathway, де він познайомився зі своєї майбутньою дружиною. Уіл був вдячний за можливість бути під час укладення їхнього шлюбу в Манхеттеському Нью-Йоркському храмі.
Ми також познайомилися з вірною сестрою, яка приїхала до Нью-Йорка з Гаїті лікуватися від раку. Під час її перебування рада приходу робила все можливе, щоб допомогти їй і переконатися, що у неї є все необхідне, у тому числі транспортування на процедури й назад. Ми мали благословення служити їй і провідувати в цей час. Ми сподівалися, що все закінчиться добре, однак та сестра померла.
Ці два випадки є прикладом того, що приход робив для людей—допомагав і надихав. Ми вдячні за цей та інший надзвичайний досвід.
Що дійсно має значення
Ми зрозуміли, що коли служимо Господу і Його дітям, Він про нас піклується. Наш досвід у Брукліні допоміг нам залишатися стійкими. Особливо це допомогло Уілу менше думати про фанфари Уолл-стріт і пам’ятати, що має найбільше значення. У сфері банківських інвестицій майже всі працюють в неділю. Уілу часом треба було брати роботу додому, але Господь благословляв нас, тож йому ніколи не потрібно було ходити до офісу в неділю.
Коли ми переїхали до Брукліна, ми думали, що будемо однією з двох сімей з малими дітьми. Але межі приходу змінилися через два тижні після нашого переїзду, і кілька молодих сімей також долучилися до приходу.
Згодом ми вирішили переїхати до Габону. Ми відчули, що наш досвід у Брукліні допоміг нам підготуватися, щоб краще служити Церкві й людям у Африці. Ми вдячні, що дослухалися до спонукання переїхати. Господь благословляв нас—і продовжує благословляти—так, як ми й уявити не могли.