Молодіжна конференція в Славському

На початку лютого 2018 року члени Церкви з України віком 18-30 років, які ще не уклали шлюб, мали можливість побувати на зимовій конференції в Славському. Дехто з них поділився своїми враженнями.

Марія Ільїна, президент студентської ради Київського Українського колу: У цьому році міні-конференція для молоді стала яскравою подією завдяки особливій атмосфері й сильному духу. Під час зборів свідчень сестра Жанна Добровольська сказала, звертаючись до учасників: “Дивлячись на вас, я думаю, що саме так буде виглядати молодь Сіону”. І я з нею погоджуюся, адже “Господь назвав Свій народ Сіон, тому що вони були одного серця і одного розуму, і перебували в праведності; і не було бідних серед них” (Мойсей 7:18). Наша молодь—чудова, юнаки та дівчата сповнені любові й поваги до ближнього, їхні погляди звернені до Господа, а в серцях вони мають сильний дух.

Цього року єдність відчувалася, як ніколи раніше. Перед самою поїздкою в багатьох були серйозні випробування, проблеми зі здоров’ям, роботою. Але саме це нагадало мені, що за труднощами йдуть благословення. Так і було. Кожен з присутніх на конференції пожертвував чимось заради того, щоб там бути. Хтось витратив на поїздку всі свої заощадження, хтось не зміг взяти участі в якомусь святкуванні, але кожен отримав набагато більше, ніж віддав: світло. Яскраве і сильне. Кожен увібрав у себе його частину—це було видно з сяючих очей учасників.

Якщо колись у вас буде питання: “А чи їхати мені на конференцію?”, оберіть “Так!”. І нехай у вашій голові є мільйон різних думок та сумнівів—відкиньте їх! Я свідчу, що Небесний Батько готує для вас особисто щось особливе, і Він знайде багато шляхів для вирішення будь-яких ваших питань. Бог любить кожного з нас. І ваша участь у конференції зможе змінити на краще все ваше життя і ваше серце. Треба тільки цього бажати.

Юлія Ільїна: Багато молодих людей—юнаків та дівчат—дуже завантажені щоденними проблемами: навчанням, роботою, побутовими питаннями, усілякими переживаннями та повсякденними справами, які занурюють нас у рутину й примушують почуватися втомленими, самотніми у спробі протистояти цілому світові.

Для мене подібні конференції—це, в першу чергу, можливість залишити всі “повсякденні турботи” й зосередитися на духовних питаннях, на які зазвичай часу не вистачає, й вони відкладаються до кращих часів, а тому не здійснюються. Часом нелегко змусити себе зосередитися на якійсь духовній темі, знайти час, щоб обговорити її з тими, хто поділяє твої погляди або просто з друзями. Друзі—це ще одна вагома причина для поїздки на конференцію. З деякими своїми близькими друзями я зустрілася і подружилася саме на таких заходах. Я знаю, що Дух Божий, коли є бажання і необхідність, може діяти за будь-яких обставин, але повніше Він проявляється там, де є сприятливий ґрунт: “Де двоє чи троє зберуться в Моє ім’я, там Я буду серед них”. Тому конференція для мене, перш за все, це люди, а також Дух, який там присутній з нами, і духовні уроки, які ми отримуємо завдяки Йому.

Антон Михайловський: Минула конференція запам’яталася яскравою палітрою можливостей: зустрічами зі старими друзями і знайомством з новими, різними іграми, які спонукали до роздумів, глибокою насолодою фарбами гір, що дало можливість трохи відпочити від смартфонів та насититися духовністю. Було також приємно й корисно побути наодинці з собою.

За всі три дні, які ми там знаходилися, я жодного разу не чув, щоб щось комусь не сподобалося. Здавалося, що всіх усе влаштовує. Ніхто не скаржився. Ніхто нічого не порушував і не заважав іншим. Навпаки, всі допомагали одне одному й намагалися сприяти загальному духу єдності. Думаю, що все було саме так, бо кожен учасник дійсно мав особисте бажання взяти участь у конференції і навіть чимось пожертвувати заради цього.

На мій погляд, програма була просто ідеальна, не перенасичена, зручна, духовно сильна й корисна. З легкістю можу згадати всі уроки та семінари. Знання, отримані там, для мене дорогі. У вільний час завжди було чим зайнятися: можна було пограти в настільні ігри, послухати хорошу музику, смачно перекусити й добре відпочити. Ми почули багато надихаючих думок і прикладів, свідчень і просто добрих слів від президента Східноєвропейської території старійшини Мартіно та його дружини, а також президента і сестри Різлі.

Відчувалося, що всі, хто допомагав організовувати й проводити конференцію, доклали багатьох зусиль і мудро всім розпорядилися. Ми відчували їхню любов. Я їм дуже вдячний! Мені також хочеться подякувати кожному учаснику, який приїхав на цей захід зі справжнім наміром та щирим серцем. Думаю, що так і буде колись у Сіоні, де зберуться чисті серцем, де панує єдність, де поряд Дух Господа.

Арина Чигирь: Моя підготовка до конференції почалася зі слів друга: “Ти повинна там бути!” Я тоді не встигала відвідувати всі уроки інституту релігії, і мені здавалося, що є молодь більш достойна. Однак доклавши немало зусиль і подолавши відставання з уроків, я все ж змогла поїхати. І тепер я кажу, що жодного разу не пожалкувала. Я певно знаю, що мені необхідно було там навчатися євангельських істин, спілкуватися й відчувати себе часткою цієї величезної сім’ї.

Рита Чигирь: Я приїхала на цю конференцію, бо літня конференція дуже мене надихнула. Мені знову захотілося потрапити в таку саму духовну атмосферу. Запам’яталися виступи керівників, тому що в них я почула відповіді на свої запитання.

Марина Лукашова: Минула конференція стала моєю першою зимовою конференцією, тому що незадовго до неї я закінчила своє служіння в Українській Львівській місії. Я не відчувала великого бажання їхати на неї, але, чесно кажучи, не пожалкувала.

У нас були чудові семінари та вчителі, які провели надихаючі уроки й змусили задуматися над багатьма речами. Запам’яталося відвідування гір. Кабінки на підйомнику розраховані на одну людину, тому кожен з нас мав хвилин 20, щоб провести наодинці з собою. Президент Львівського округу Андрій Дідушок закликав нас мудро скористатися цим часом і поспілкуватися з Небесним Батьком.

В оточенні неймовірної природи я замислилася: не так уже й багато людей бачать ці гори—там немає поселень, є лише працівники підйомника. Але Бог продумав усе, що створено на землі. Для мене це стало ознакою величі, могутності Господа. У Нього був час подбати про створення всіх дерев, гір, хоча й мало хто їх бачить. То як же Він піклується про кожного з нас! Йому важливо, щоб ми зверталися до Нього зі щирою молитвою, довіряли свої проблеми. Цей досвід розмірковування на підйомнику допоміг мені усвідомити, що я, хоч і малесенька, однак частинка у величному плані Небесного Батька для всього людства. Для Нього важливо, які рішення я буду приймати, яким шляхом піду. Він турбується особисто про мене, і цей прекрасний світ створено для того, щоб я також могла насолоджуватися ним і мати щиру радість.

Іван Герасимов: Про конференцію я дізнався, коли був ще на місії. З досвіду минулих конференцій я дійшов висновку, що якщо хтось приїздить без бажання отримати духовні знання від Бога, тому не вдасться їх отримати, якими б хорошими не були виступи, адже Дух—головний учитель. Як колишній місіонер я мав питання, пов’язані зі своїм майбутнім. Обдумуючи, в якому напрямку необхідно рухатися, я записав свої питання в блокнот. З ними я і приїхав до Славського.

На другий день конференції за програмою мало відбутися сходження в гори. Після того як ми дісталися вершини, у нас було приблизно 3 години вільного часу. Усі повинні були зібратися біля підйомника в призначений час, оскільки його робота закінчувалася через 15 хвилин після того, як ми зберемося. Часу, як мені здалося, було достатньо, і я вирішив покататися на сноуборді разом з друзями. Але оскільки видимість була поганою, я швидко загубив їх з поля зору. Я був спокійний доти, доки бачив людей, які каталися разом зі мною. Але невдовзі все змінилося—людей стало менше, а дерев більше. Я зрозумів, що заїхав туди, куди нас застерігали не заїжджати.

Наближався призначений час, а сил у мене ставало все менше через невміння добре кататися. Необхідно було щось робити. Зупинившись, я зняв кріплення сноуборда і мовчки помолився, благаючи Бога додати сил моєму тілу, щоб дійти до підйомника на вершині. Потім я продовжив свій шлях.

Невдовзі мені зустрілися люди, які вказали шлях до підйомника. У якусь мить я помітив, що можу бачити набагато більше, ніж коли був на горі. Це означало одне—я спустився вниз доволі далеко, але не втрачав надії. Долаючи замети, падаючи з острахом щось зламати, намагаючись піднятися з мокрого снігу, мені все-таки вдалося дійти до місця, про яке говорили люди, яких я зустрів.

Як же я зрадів, коли, дійшовши до підйомника, побачив одного з друзів, від якого відстав ще на вершині. Він відчув, що йому треба мене почекати. Я висловив Богові свою вдячність за допомогу.

На конфренції я намагався не думати про свої потреби, проблеми, а зосередитися на тому, щоб допомагати оточуючим. Конференція зміцнила моє свідчення. Я знаю, що відповідь на наші молитви завжди надійде у визначений Богом час. Так само як Бог вивів мене на потрібну дорогу, до потрібних людей, так само Він виведе мене і будь-кого з нас у житті.

Анастасія Бриштель: Молодіжні конференції допомагають юнакам і дівчатам зміцнюватися в євангелії, вдосконалювати свій дух та стосунки з Небесним Батьком. Перебуваючи серед однодумців, ми гостріше відчуваємо силу єдності і праведності. Ділячись свідченням, ми зміцнюємо свою віру. Отримуючи мудрі поради і застосовуючи їх, оберігаємо себе від помилок. Завдяки таким заходам ми можемо підготуватися до того, щоб “насичувати [Словом Божим]” (Мороній 6:4) та зміцнювати тих, хто іде поруч з нами.

Які чудові плоди приносить можливість провести час з однолітками, чиї мрії та сподівання спрямовані до благородних цілей. Тут ми знаходимо друзів, отримуємо духовний заряд і розвиваємо імунітет проти спокус та зла на довгий час. Хтось знаходить на конференціях супутника життя, щоб разом будувати праведну вічну сім’ю.

Я вдячна керівникам, які, жертвуючи своїм часом і особистими справами, збирають нас разом, виконуючи доручення Господа, звернене до них: “Паси вівці Мої” (Іван 21:16). Відчуваю вдячніть за їхню турботу про нашу духовну безпеку і намагаюся виправдати сподівання Небесного Батька та наших керівників, усвідомлюючи свою відповідальність за майбутнє Церкви в нашій території.

Олександр Піддубний: Наш Небесний Батько дуже талановитий. Він чудовий інженер і прекрасний художник, бо створив таке мальовниче місце, де відбувалася конференція. Неможливо не захоплюватися горами, вкритими деревами й засніженими пагорбами. Наш Небесний Батько—геніальний лікар. Він виліковує нас, навіть коли нам здається, що стан нашого тіла й душі безнадійні. Але головне, Господь наш люблячий Батько. Він покладається на нас іноді більше, ніж ми самі на себе, Він бачить наш потенціал і хоче, щоб ми повернулися до Нього

Я такий вдячний за ті духовні знання, які здобув. Свідчу про любов Бога, яку відчуваю на собі. Думаю, що ми всі повинні ділитися тим, що знаємо, ділитися для того, щоб інші люди могли відчувати Божу любов до них.