Місцеві сторінки
В долонях у Господа
Оточив Ти мене ззаду й спереду, і руку Свою надо мною поклав. Псалми 138 (139):5
У часи, коли нам особливо важко, кожен шукає втішення і підтримки. У хвилини відчаю, випробувань ми шукаємо того, хто зміг би нас зрозуміти і допомогти, хто зміг би у важку мить нашого життя бути поруч, щоб підтримувати нас.
У кожного в житті буває свій “Гефсиманський сад”. І я – не виняток …
У хвилини печалі й самотності, коли здається, що ти сам-на-сам зі своїми переживаннями, я намагалася знаходити втішення у Священних Писаннях. Одним з моїх найулюбленіших віршів у Біблії став Псалом 138 (139), вірш 5: “Оточив Ти мене ззаду й спереду, і руку Свою надо мною поклав”. Я ніколи не задумувалася про нього серйозно, поки сама не пережила його у своєму житті.
Це сталося 7 квітня 2014 року, рівно через 19 років після мого першого звернення до Бога. Був чудовий сонячний весняний день, коли мені довелося лягти в лікарню. Все навколо буяло і раділо, а в моїй душі був смуток і відчуття самотності. В моїй душі була зима…
З огляду на висновки досліджень і думку лікарів мені було запропоновано зробити операцію. Я розуміла, що то може бути останній день мого життя на землі.
Операція відбувалася під загальним наркозом. Усе, що далі сталося зі мною, не було сном, не було видінням. Це була реальність – реальність іншого духовного світу. Світ, у якому я опинилася, був наповнений дивовижним живим світлом, яке випромінювало Любов. Навколо себе я побачила багато яскравих маленьких вогників, які також випромінювали Любов, Радість і Мир. Вони ніби огортали мене, ніби передавали мене з рук у руки, поки я раптом не відчула дотик, який важко передати словами і описати. Я відчула себе такою спокійною і безтурботною. Моя душа сповнилася надзвичайним миром і любов’ю. Вся моя сутність наповнилася живим світлом Любові. І раптом я зрозуміла, що перебуваю в долонях у Господа…
Я бачила, як крізь пальці Господа пробиваються ніжні промінчики світла. Я бачила кожну зморшку на Його долонях, я купалася в Його любові й ніжності…
То було надзвичайно прекрасно… Я була в долонях у Господа. Я не могла вимовити жодного слова. Тай не потрібно було. Всі мої думки були відкриті перед Господом, і я просто насолоджувалася цим безмовним спілкуванням. Я була розчулена і переповнена вдячністю. Я хотіла всім своїм єством злитися з цим світом краси, спокою і радості, який тепер так ясно відображався в сяйві Спасителя.
Так само несподівано я опинилася вже в іншій реальності. Я побачила холодне, позбавлене життя світло, голоси знайомої людської мови… З моїх очей покотилися сльози. Я дуже хотіла повернутися туди, де мене розуміли без слів, де мене приймали такою, як я є, де я можу відчувати себе захищеною і в безпеці, де Мир, Радість і Любов. Я так хотіла повернутися в долоні Господа. І тоді я згадала свої улюблені вірші з Біблії і зрозуміла їхнє справжнє значення. Як прекрасно бути дитиною Бога і відчувати Його любов – кожну мить свого життя знаходитися в Його обіймах. Я зрозуміла, як Він нами дорожить. Йому зовсім не байдуже, що ми відчуваємо. Він також плаче і радіє разом з нами. І Його руки – поранені руки нашого Спасителя – завжди звернені до нас. Він готовий у будь-яку мить огорнути нас Своїми обіймами, кажучи: “Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!” (Матвій 11:28).