Вивчаючи життя перших членів Церкви
Вивчаючи життя перших членів Церкви, я відчула дух єдності, який був притаманний багатьом святим. Мене вразило, з якою мужністю та силою віри ці, як здається, пересічні чоловіки і жінки долали важкі випробування. Вони залишали свої домівки, щоби ціною великих жертв приєднатися до святих. Звідки вони брали сили? Що спонукало їх? Через які випробування їм довелося пройти?
Мене, матір шістьох дітей, вразив приклад жінок-святих тієї доби. Оскільки святі залишали Наву взимку, подорож виявилася вкрай важкою. Матері народжували дітей за найнеймовірніших і непідходящих умов: хто в наметах, хто у візках – під зливою і в заметіль. Слід відзначити, що матері цих дітей, народжених у непристосованих умовах, не були звичними до того, щоб бродити лісами і хоробро зносити бурі та шторми. Більшість з них народилися і виховувалися у східних штатах. Вони залишали свої домівки, взявши лише стільки речей, скільки можна було помістити в одному візку. Вони відправлялися в дорогу, в безвість. Чи змогла б я так само? Розмірковуючи про те, що вони пережили, починаєш чіткіше розуміти, що наші життєві обставини не такі вже й важкі.
Я багато розмірковувала, що зробило цих, фізично слабких жінок, сильними духом. Що допомогло їм знести всі ці випробування? І ось вона, відповідь! “Якби не віра і знання, даровані нам у цьому Храмі за допомогою впливу Господнього Духу, наша подорож була б подібною до стрибка в темряву” (Сара Річ). Святі закінчили будівництво храму в Наву, де вони уклали священні завіти, і після цього вирушили у важку подорож. Загалом близько 6 тисяч святих отримали ендаументи, перш ніж вирушити на захід. Ці храмові завіти дали святим силу і натхнення, щоб вони могли долати негаразди на шляху. Ми можемо навчатися з їхнього прикладу. Святі запечатали свої сім’ї в Наву. Завіти, які вони уклали з Господом у храмі, стали для них захистом під час переходу на захід. У наші дні ці завіти так само захищають кожного з нас. Знання і розуміння того, що було раніше, допомогло мені зрозуміти багато важливих принципів.
Коли ми дізнаємося про важкі умови, в яких перебували наші предки, тоді з більшою повагою і увагою починаємо до них ставитися, глибше розуміючи їхню значимість. Історія благословляє наше життя, тому що дає можливість озирнутися назад. Іноді нам буває важко озирнутися на своє життя, але завдяки історії ми можемо бачити життя інших людей і дізнатися, що саме приносило їм благословення. І ми можемо допомагати собі уникати помилок, здійснюючи вчинки, які благословили наших предків.
Досвід попередніх поколінь необхідно досліджувати, аби відчувати себе частиною свого народу, своєї Церкви.