Очищувальний вогонь страждань

Старійшина Д. Тодд Крістофферсон

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Я молюся, щоб кожен з нас наблизився до Небесного Батька та Спасителя у наших особистих випробуваннях.

Життєві випробування не повинні нас дивувати. Незалежно від причини—внаслідок наших власних гріхів чи помилок інших людей—випробування є фактом земного життя. Деякі люди вважають, що мають бути убезпечені від випробувань, якщо дотримуються Божих заповідей, але саме “у горні недолі ” (Iсая 48:10; 1 Нефій 20:10) нас обрано. Навіть Спаситель не був винятком:

“І хоч Сином Він був, проте навчився послуху з того, що вистраждав був.

А вдосконалившися, Він для всіх, хто слухняний Йому, спричинився для вічного спасіння” (Євреям 5:8–9).

Для всіх нас, хто є підзвітними, страждання найчастіше є важливою складовою нашого майбутнього вдосконалення. Саме завдяки їм життя стає чимось більшим за простий тест, де потрібно вибрати одну правильну відповідь з кількох запропонованих. Богу цікаво не лише те, що ми робимо чи не робимо. Його цікавить, якими ми стаємо¹. Якщо ми готові, Він навчатиме нас діяти так, як діє Він, замість того, щоб просто бути під дією інших сил (див. 2 Нефій 2:14–16). Ми повинні навчатися бути праведними за будь-яких обставин або, як казав Президент Бригам Янг (1801–1877), навіть “у темряві”².

Я впевнений, що трудність подолання випробувань і зростання завдяки їм виникла ще тоді, коли в доземному житті Бог представив Свій план викуплення. Ми маємо прийняти цей виклик зараз, знаючи, що Небесний Батько буде нам допомагати. Але дуже важливо, щоб ми зверталися до Нього. Без Бога ці темні періоди страждань і лиха можуть вести до зневіри, відчаю та навіть гірких почуттів.

Завдяки божественній допомозі на зміну болю приходить спокій, мир настає замість сум’яття, а смуток змінюється надією. Бог перетворить випробування на благословення і, як сказав Ісая, “замість попелу да[сть] їм оздобу” (Iсая 61:3). Його обіцяння полягає не в тому, щоб убезпечити нас від конфлікту, а в тому, щоб захистити і втішити в наших випробуваннях та освятити їх на нашу користь (див. 2 Нефій 2:2; 4:19–26; Кн. Якова 3:1).

Хоча Небесний Батько не нав’язує нам Свою допомогу і благословення, Він буде діяти, застосовуючи милість і благодать Свого Улюбленого Сина та силу Святого Духа, аби підтримувати нас, коли ми Його шукаємо. Ми знаходимо багато прикладів цього навколо нас і в Писаннях.

Приклади зі Старого Завіту

У Старому Завіті ми бачимо, як слухняний Авраам упродовж багатьох років терпляче чекав на здійснення даних йому Богом обіцянь—землі успадкування та праведного потомства. Незважаючи на голод, загрозу життю, смуток та випробування, Авраам постійно довіряв Богові та служив Йому, і в Свою чергу Бог Йому допомагав. Ми вшановуємо Авраама як “батька вірних”³.

Яків, онук Авраама, утік з дому, сам один, не маючи, ймовірно, майже нічого, крім одягу, рятуючись від смерті й погроз свого брата Ісава. Наступні 20 років Яків служив у свого дядька Лавана. Хоча Лаван дав Якову безпечний притулок і згодом двох своїх дочок за дружин, його стосунки з Яковом були неоднозначними: він багато разів міняв платню і угоди, як тільки виявлялося, що у Якова справи йдуть краще (див. Буття 31:41).

Коли вони нарешті розділилися, Яків докоряв своєму тестю: “Коли б не був при мені Бог батька мого, … ти відіслав би мене впорожні!” (Буття 31:42). Але Бог був з ним, тому Яків повернувся додому, перетворившись із біженця, у якого не було ні гроша, на чоловіка й батька великого сімейства. У нього було багато слуг, і Господь благословив його багатством, яке вимірювалося в той час стадами, отарами і верблюдами (див. Буття 32).

Йосип, син Якова, є класичним прикладом людини, яка послідовно долала випробування, довіряючись Богові, в той час як інші на його місці могли б вважати себе забутими Богом. Спочатку його рідні брати продали його в рабство. Потім, коли Йосип досягнув становища й поваги в домі Потіфара, свого єгипетського господаря, Його було облудно звинувачено Потіфаровою дружиною і кинуто до в’язниці, хоча він у буквальноу розумінні втік від гріха. Попри це Йосип і далі довіряв Богові. Навіть у в’язниці йому пощастило, але потім, попри дані обіцяння, його забули ті, кому він допоміг. (Див. Буття 37; 39–41). У кінці, як ми знаємо, Йосип був винагороджений високим становищем і засобами, щоб врятувати сім’ю свого батька (і весь Єгипет) від голоду.

Витерпіти з терпінням

Ці та інші приклади показують нам, що, як правило, з часом випробування долаються. Потрібно бути витривалими і наполегливими. Все ж таки, Небесний Батько піклується про нас і допомагає нам бути витривалими. Він не чекає, коли наші сили вичерпаються.

Старійшина Ніл А. Максвелл (1926–2004), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, якось зазначив: “Звичайно ж, з плином часу полегшення не настає автоматично. Втім, як і блудному синові, нам часто потрібен “деякий час”, щоб духовно схаменутися. (Лука 15:17). Зворушлива зустріч Якова з Ісавом у пустині, яка відбулася через багато років після сварки між братами, є класичним прикладом цього. Благородство може прийти на зміну ворожості. Розмірковування можуть вести до усвідомлення. Однак розмірковування і самоаналіз потребують часу. Дуже часто наші духовні досягнення вимагають поєднання спасительних істин і часу для отримання еліксиру досвіду, який є дієвим засобом у багатьох випадках”⁴.

Президент М. Рассел Баллард, діючий президент Кворуму Дванадцятьох Апостолів, сказав:

“Очікування на Господа—це не марнування часу, не щось пасивне. У вас ніколи не повинно виникнути відчуття, що ви у кімнаті для очікування.

Очікування на Господа передбачає дію. З роками я засвоїв, що наша надія на Христа зростає, коли ми служимо іншим. …

Особисте зростання, якого зараз можна досягти, очікуючи на Господа та Його обіцяння, є безцінною, священною складовою Його плану для кожного з нас”⁵.

Бути терплячими, коли ми терпимо—це спосіб звертатися до Бога і довіряти Йому. У віршах, які безпосередньо передують пораді звертатися до Бога, якщо нам бракує мудрості, Яків каже про терпіння наступне:

“Майте … повну радість, коли впадаєте в усілякі випробовування,

знаючи, що досвідчення вашої віри дає терпеливість.

А терпеливість нехай має чин досконалий, щоб ви досконалі та бездоганні були, і недостачі ні в чому не мали” (Якова 1:2–4).

Очищені випробуваннями

Коли ми маємо допомогу від Небесного Батька, наші біди і наші випробування очистять нас, а не приведуть до поразки (див. Учення і Завіти 121:7–8). Ми станемо щасливішими і святішими істотами. У одкровенні на той час президентові Кворуму Дванадцятьох Апостолів Томасу Б. Маршу Господь сказав таке стосовно Своїх апостолів: “І після їхніх спокус і багатьох бідувань, ось, Я, Господь, простягну руку до них, і якщо вони не закамʼяніють серцями своїми і не затвердіють шиями своїми проти Мене, їх буде навернено, і Я зцілю їх” (Учення і Завіти 112:13).

Ми можемо сказати, що у випробуваннях ми пізнаємо “єдиного Бога правдивого, та Ісуса Христа, що послав [Він] Його” (Іван 17:3). У випробуваннях Вони йдуть поруч з нами кожного дня. Упокорюючись, ми навчаємося звертатися до Них “в кожній думці” (Учення і Завіти 6:36). Вони священнослужитимуть нам у процесі нашого духовного відродження. Я знаю, що іншого шляху немає.

Я молюся, щоб кожен з нас наблизився до Небесного Батька та Спасителя у наших особистих випробуваннях. У той же час ми дізнаємося, як служити іншим у їхніх випробуваннях відповідно до Божого зразка. Саме через “муки, і страждання, і спокуси всякого роду” Спаситель міг “знати, будучи у плоті, як допомогти Своєму народові в його недугах” (Aлма 7:11–12). А щодо нас, “якщо в певний період часу нас самих не розпинають на якомусь хресті, нам слід бути біля підніжжя хреста іншої людини—сповненими співчуття і пропонуючи духовне підживлення”⁶.