Президент Товариства допомоги Тошіко Янагіда

портрет Тошіко Янагіди — Сестра Янагіда, якій на цьому зображенні 18 років, була першим президентом Товариства допомоги в Японії.

Святі в Нагої провели перший урок у Недільній школі в січні 1950 р. Аби привернути увагу більшої кількості людей, Тошіко та місіонери помістили оголошення в місцевій газеті. Наступної неділі до лекційної зали прийшло 150 чоловік. На збори святих останніх днів у повоєнній Японії часто приходили цілі натовпи людей, оскільки багато з них були в пошуках надії та сенсу життя після травми, яку вони пережили¹. Але для більшості зацікавленість Церквою була тимчасовою, особливо коли економічна ситуація в країні стабілізувалася. Чим менше людей відчувало потребу звертатися до віри, тим меншою була відвідуваність зборів².

Щодо Тошіко та її чоловіка Токічі, то їм усе важче було дотримуватися певних аспектів, пов’язаних з належністю до Церкви—особливо сплати десятини. Токічі не заробляв багато грошей, а іноді вони не були впевнені, чи вистачить їм коштів заплатити за шкільний обід сину. Вони також сподівалися купити будинок.

будівля в Японії з написом назви Церкви перед нею

Якось після церковних зборів Тошіко запитала одного з місіонерів про десятину. “Японці дуже бідні зараз, після війни,—сказала вона.— Нам так важко платити десятину. Чи ми повинні це робити?”³

Старійшина відповів, що Бог заповідав усім платити десятину, і він розповів про благословення від виконання цього принципа. Тошіко була скептично налаштована і трохи розсердилася. “Це спосіб мислення американців”,—сказала вона собі.

Інші місіонери заохочували її мати віру. Одна сестра-місіонерка пообіцяла Тошіко, що сплата десятини допоможе її сім’ї досягнути цілі придбати власний будинок. Маючи бажання бути слухняними, Тошіко і Токічі вирішили платити свою десятину і довіритися тому, що благословення прийдуть⁴.

Приблизно в той самий час сестри-місіонерки почали проводити неофіційні збори Товариства допомоги у своїй квартирі для Тошіко та інших сестер у тому районі. Вони ділилися євангельськими посланнями, обговорювали практичні способи догляду за домівкою та навчалися готувати недорогі страви. Як і Товариства допомоги в інших частинах світу, вони проводили ярмарки, де продавали шоколад та інші речі, аби назбирати гроші на свої заходи. Приблизно через рік після того, як святі в Нагої почали проводити збори, було офіційно організовано Товариство допомоги, а Тошіко стала президентом⁵.

Вона і Токічі також почали помічати, які благословення приносить сплата десятини. Вони придбали за помірну ціну ділянку землі в місті й намалювали план свого будинку. Потім вони подали заяву на отримання позики за новою державною програмою, і як тільки вони отримали дозвіл на будівництво, то відразу ж почали зводити фундамент.

Усе йшло добре, поки будівельний інспектор не помітив, що до їхньої ділянки не зможуть під’їхати пожежники. “Ця ділянка не підходить для будівництва будинку,—сказав він їм.— Ви не можете далі будувати”.

Не знаючи, що ж робити, Тошіко і Токічі поговорили з місіонерами. “Ми всі шестеро будемо поститися і молитися за вас,—сказав їм один зі старійшин.— І ви робіть те саме”.

Наступні два дні сім’я Янагіда постилася і молилася разом з місіонерами. Прийшов інший інспектор, щоб провести повторну експертизу ділянки. Він мав репутацію дуже вимогливої людини, і спочатку Янагіди майже не сподівалися на позитивний результат. Але, оглянувши ділянку, він запропонував рішення. У разі надзвичайної ситуації пожежна команда могла проникнути на ділянку, просто прибравши сусідній паркан. Сім’я Янагіда тепер могла будувати свій будинок.

будівельний інспектор із братом та сестрою Янагіда

“Думаю, що ви обоє зробили щось дуже хороше в минулому,—сказав їм інспектор.— За всі роки своєї роботи я ніколи не був таким привітним”.

Радість переповнювала Тошіко і Токічі. Вони постилися і молилися та платили десятину. І, як пообіцяла сестра-місіонерка, вони матимуть власний дім⁶.