Лише у цифровому форматі: портрети віри
Довірся мені
Коли я розповіла своєму батькові про свої питання і занепокоєння, він сказав мені те, чого я ніколи не забуду.
Маленькою я всюди ходила за батьком на нашій фермі, благаючи дозволити мені працювати разом із ним і намагаючись допомогти йому з його численними справами. Мені подобалося їздити з ним на вантажівці й допомагати йому перемикати передачі. Пам’ятаю, як він читав нам, дітям, оповідання, катав нас на санчатах, брав нас на риболовлю та в походи. Особливими для мене спогадами назавжди залишиться їзда на конях із татом, зокрема в горах.
Перейшовши до старших класів, я почала замислюватися про те, чого мене навчали щодо євангелії. Слова деяких із моїх друзів породили в мені запитання і сумніви.
Стоячи якось ввечері в нашій вітальні, я дивилася з великого вікна на зірки. Було пізно, і я думала, що всі вже полягали спати. Але до мене підійшов тато, і ми почали говорити.
Я розповіла йому про свої питання і занепокоєння. У відповідь мій батько свідчив, що він знає, що євангелія істинна. Ми говорили про зациклювання на “таємницях” і наскільки це нерозумно. Тато сказав, що мені потрібно самостійно зробити висновки і що мені на це може знадобитися певний час. Потім він сказав те, чого я ніколи не забуду. Він сказав, що коли у мене будуть запитання чи занепокоєння, я можу спиратися на його віру й свідчення.
Я любила свого тата й знала, що він ніколи навмисно не введе мене в оману або не буде казати неправду. Він був впевнений у тому, у що вірить, і я знала, що можу йому довіряти.
Тож я йому довірилася.
Роками, стикаючись під час роботи з численними ідеями, теоріями, способами життя і переконаннями, які випробовували мене, я рівнялася на свого тата і довірялася йому. Коли мені як дружині і матері доводилося переживати події, що випробовували мою віру, я рівнялася на свого тата і довірялася йому. Навіть зараз, коли я обмірковую ситуацію в сучасному світі, я рівняюсь на свого тата і довіряюся йому.
Я часто згадую ту ніч і свою розмову з татом багато років тому. Я замислююсь над тим, яким було б моє життя без його спокійної впевненості та надійного взірця.
У дитинстві мені не доводилося перейматися нагальними речами. Про мене дбали мої добрі батьки. Але з усього, що вони мені дали, я найбільшою мірою вдячна за цінності, яких вони мене навчили, надійний фундамент євангелії, який вони заклали, і просте зразкове життя, яке вони вели.
Я також вдячна татові за те, що могла довіритися йому, і не лише раз, а будь-коли. Він був і є чудовим прикладом того, що є найважливішим. Мій тато—мій герой!