“Бачити лице Бога в наших ворогах”, Ліягона, бер. 2022.
Бачити лице Бога в наших ворогах
Ці уроки з вирішення конфліктів, що містяться у книзі Буття, можуть стати прикладом для наслідування у нашому житті.
Ілюстрації Девіда Гріна
Як посередник у вирішенні конфліктів я здобув багато мудрості стосовно того, як залагоджувати конфлікти і доходити згоди, звертаючись до прикладів та вчень Ісуса Христа в Новому Завіті. Втім Новий Завіт не єдина книга Писань, яка скеровувала мене у моїй роботі. Старий Завіт містить кілька напрочуд глибоких ідей, що можуть допомагати нам, коли ми загрузаємо в руйнівному конфлікті.
Що таке руйнівний конфлікт? Це коли наша неспроможність вирішувати проблеми спільно з іншими людьми веде до того, що ми ображаємо інших або себе.
Руйнівний конфлікт супроводжується страхом відчути біль як в очікуванні, так і внаслідок конфлікту, страхом того, що нас не будуть любити або сприймати такими, якими ми хочемо, щоб нас сприймали, страхом невдачі у пошуках розв’язання проблем, які перед нами постали. Коли ми дозволяємо цьому страху заволодіти нами, ми більше не спроможні вирішувати проблеми, які є перед нами, і часто відчуваємо розпач, сором або безпорадність.
Такі конфлікти є небезпечними для більшості людей, і саме тому все закінчується тим, що ми у своїх спробах усунути конфлікт вдаємося до неефективних дій, як, наприклад: уникання, пристосування або змагання. На жаль, у руйнівних конфліктах жоден з цих прийомів не є ефективним.
Так, нам слід уникати суперечок (див. 3 Нефій 11:29). Але нам ніколи не потрібно ухилятися, здаватися або нападати на людей, якщо у нас з ними виникає конфлікт. Натомість нам необхідно навчатися того, як полюбити людей, з якими ми в конфлікті. Це вимагає вияву до наших ворогів милосердя, чистої любові Христа (див. Moроній 7:47).
Ісус навчав, що легко любити тих, хто любить нас. Він також сказав: “А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує” (Maтвій 5:44). Спаситель просить нас любити так, як любить Він, і ставати досконалими, як Він (див. Іван 13:34; 3 Нефій 12:48). Це може означати, що ми будемо з готовністю любити інших навіть тоді, коли така любов здається ризикованою. Ми можемо вагатися через природне бажання уникати небезпеки. Але прийнявши рішення любити тих, хто може завдати болю, ми зможемо подолати страх і сповнитися милосердям.
Такий вид любові вимагає хоробрості перед лицем конфлікту. Це спонукатиме нас бути відкритими до людей, з якими у нас виник конфлікт, у такий спосіб, щоб “довготерп[іти], … милосердству[вати], … не шука[ти] тільки свого, не рв[атися] до гніву, не дума[ти]лихого, … усе зносит[и], вірит[и] у все, сподіва[тися] всього, усе терп[іти]. … Ніколи любов не перестає!” (1 Коринтягам 13:4–5, 7–8). Милосердя є виявом такої любові, і немає жодних гарантій, що протилежна сторона конфлікту діятиме таким самим чином.
Любов дає нам можливість бачити наших братів і сестер, з якими ми у конфлікті, настільки чітко, що їхні потреби і бажання мають для нас таке саме значення, як і наші власні, незалежно від їхнього ставлення до нас. Ми будемо робити все можливе, аби знаходити такі рішення, що задовольняють їхні потреби так само, як і наші.
Дві історії зі Старого Завіту є великим прикладом цієї любові.
Ісав та Яків
Ісав обнімає Якова, художник Роберт T. Барретт
У книзі Буття 25 ми бачимо сімейний конфлікт між братами—Ісавом та Яковом—синами Ісака. Ісав продав свій спадок Якову за миску сочевичного варива (див. Буття 25:30–31). Пізніше, виконуючи пораду матері, Яків видав себе за Ісава, аби отримати останнє благословення Ісака (див. Буття 27:6–29).
Ісав зненавидів Якова і поклявся вбити свого брата. Яків утік і жив у свого дядька Лавана. (Див. Буття 27:41–45). Згодом між Яковом і його дядьком виникло непорозуміння, і Якову довелося повернутися додому (див. Буття 31). Яків знав, що йому доведеться постати перед Ісавом, який має більше військо. Він боявся за своє життя і за життя своєї сім’ї (див. Буття 32:7–8).
У той день, коли вони мали зустрітися, Яків послав величезну отару кіз, верблюдів, корів, овець та віслюків на знак мирної жертви. Після цього він уклонився сім разів, наближаючись до брата. Реакція Ісава була неочікуваною для Якова. Ісав заплакав, обняв свого брата і сказав, що немає потреби для мирної жертви.
Яків був зворушений любов’ю Ісава і сказав:
“Ні ж бо! Коли я знайшов милість в очах твоїх, то візьми дарунка мого з моєї руки. Бо ж я побачив обличчя твоє, ніби побачив Боже лице, і ти собі уподобав мене.
Візьми ж благословення моє, що припроваджене тобі, бо Бог був милостивий до мене, та й маю я все”. І благав він його,—і той узяв” (Буття 33:10–11).
Три обов’язкові складові життя в мирі
У цьому епізоді Яків уособлював любов, яка, як я зрозумів, є найбільш ефективним способом замиритися з тими, кого скривдили ми або хто скривдив нас.
У книзі Псалми 84:11 описуються умови примирення: “Милість та правда спіткаються, справедливість та мир поцілуються”. Спосіб, у який Яків та Ісав замирилися, відповідає умовам, описаним у Псалмах.
Яків та Ісав мали виявити мужність, аби визнати правду, яка полягала в тому, що вони не вороги, а брати. Необхідно було мати милість, аби пробачити одне одному. Потрібна була справедливість—різновид правосуддя, завдяки якому виправляється те, що ми або інші вчинили неправильно,—для Якова це означало запропонувати Ісаву частину того, чим його благословив Господь. Коли усі три складові наявні, тоді панує мир.
Ми можемо наслідувати цей взірець у своєму житті.
Коли ми загрузли в деструктивному конфлікті, наш страх перед конфліктом і наш страх перед іншими людьми може паралізувати нас або спонукати до дій, які погіршать ситуацію, а не покращать її. Ми часто вважаємо, що ніщо з того, що ми можемо зробити для розірвання руйнівного циклу, не спрацює. Ми з цинізмом ставимося до можливості інших людей змінюватися.
Втім приклад Якова також показує нам шлях вирішення подібних конфліктів. Яків поборов свій страх перед братом і страх перед конфліктом з ним. У той момент він був більше занепокоєний тим, “як ми будемо жити”, ніж “як я буду жити”. Тож він звернувся до свого брата, запропонувавши йому і правду, і справедливість за всі кривди, які він спричинив. Серце Ісава, в якому колись жило бажання вбити Якова, пом’якшилося; тому повернулися милість і мир. Яків знайшов спосіб полюбити свого ворога, і завдяки цьому побачив “лице Бога”, яке дивилося на нього.
Попри занепокоєння, яке ми можемо відчувати, розглядаючи конфлікт під таким кутом, цей спосіб залагодити конфлікт є набагато надійнішим за будь-що інше. Подібна до Христової любов створює таку атмосферу, завдяки якій ми дійсно дивимося на людей, з якими нам важко спілкуватися, у такий спосіб, який кардинально змінює як нас, так і їх.
Йосип і його брати
Йосип з Єгипту, художник Майкл Т. Мальм
У наступному поколінні після Якова ми бачимо ще один могутній приклад любові, яку виявив його син Йосип.
Йосипа ще в юності продали в рабство його заздрісні брати. Брати Йосипа вважали, що у їхнього батька є улюбленці і що Йосип знайшов у нього більшу прихильність. Йосип дуже постраждав через погане ставлення братів до нього. Упродовж років він жив далеко від своєї сім’ї, став слугою і певний час провів у в’язниці. Згодом Господь допоміг йому подолати ці труднощі, і він став впливовим правителем в Єгипті. (Див. Буття 37–45).
Його брати також страждали і під час голоду прийшли в Єгипет, голодні й занепалі духом. Коли вони зустрілися з Йосипом, то не впізнали його і просили про допомогу.
Йосип мав право кинути своїх братів до в’язниці, справедливо вчинивши з ними так, як вони вчинили з ним. Саме на це вони заслуговували. Однак він вирішив виявити милість—пробачити їм, любити їх.
Він сказав: “Підійдіть же до мене!” І вони підійшли, а він проказав: “Я Йосип, ваш брат, якого ви продали були до Єгипту…
А тепер не сумуйте, і нехай не буде жалю в ваших очах, що ви продали мене сюди, бо то Бог послав мене перед вами для виживлення” (Буття 45:4–5).
Йосип не лише пробачив своїх братів, але також зрозумів конструктивну мету конфлікту. Він побачив, що рука Бога була в усьому, і що попри страждання, які всі вони пережили, “послав мене Бог перед вами зробити для вас, щоб ви позостались на землі, і щоб утримати для вас при житті велике число спасених” (Буття 45:7).
І знову, подібний взірець можна застосовувати у своєму житті, коли ми розуміємо, що біль конфлікту може дійсно вести нас до наслідків, які зміцнять наші сім’ї та громади, якщо ми будемо працювати разом над пошуком рішень.
Усі ми матимемо конфлікти. Це буде болісно. Іноді надзвичайно болісно. Мене завжди вражає те, який біль відчувають люди, залучені до конфлікту, особливо якщо це конфлікт з близькими людьми. Однак біль і страх не повинні стати кінцевим результатом цієї історії.
Ми можемо подивитися на конфлікт і на людей, з якими конфліктуємо, по-іншому, як це зробив Йосип. Ми можемо відпустити гнів, образу і звинувачення та обняти своїх ворогів.
Ми можемо вибрати любов, а не страх, і побачити—як це було з Яковом, Ісавом, Йосипом та його братами,—що наші вороги є нашими братами і сестрами. Намагаючись примиритися з ними, ми також зможемо побачити лице Бога.