“Подзвоніть мені першій”, Ліягона, бер. 2022.
Голоси святи останніх днів: Жінки віри
Подзвоніть мені першій
Я рада, що не пропустила можливість допомогти сестрі, якій потрібна була я і яка потрібна була мені.
Коли я була молодою матір’ю зі своїм першим немовлям, мій чоловік все ще навчався в коледжі. Ми обоє підробляли, аби зводити кінці з кінцями.
Очікуючи з нетерпінням свого вихідного дня, я планувала переглянути по телевізору старий фільм. Це було ще до появи DVD або кабельного телебачення.
Фільм починався в зручний для мене час—о десятій ранку,—коли наш син спав. Головну роль грав Кері Грант, один з моїх улюблених американських кіноакторів.
Увечері перед моїм довгоочікуваним вихідним зателефонувала президент Товариства допомоги. Одна сестра в нашому приході перенесла легкий інсульт і наступного дня про неї потрібно було подбати, поки її син не повернеться з роботи.
“Я б сама пішла, але у мене гості”,—сказала президент Товариства допомоги. Вона пояснила, що їй більше немає до кого звернутися і запропонувала подбати про мого сина, поки я буду піклуватися про сестру. Неохоче я погодилася.
Наступного ранку я завезла сина і поїхала до тієї сестри. Її звали Луїза. Я відчула до неї несподіваний приплив симпатії. За віком вона була, як моя бабуся, яка нещодавно померла.
Я допомогла Луїзі одягнутися, а потім приготувала їй сніданок. Вона улаштувалася в кріслі і ввімкнула телевізор. Наближалася 10 година ранку. Переключаючи канали пультом управління, вона сказала: “По телевізору нічого хорошого не показують”.
Я нерішуче сказала: “По 11-му каналу зараз буде фільм з Кері Грантом”.
“Справді?”—спитала вона. “Мені подобається Кері Грант!”
Ми подивилися фільм і отримали велике задоволення. Після цього вона розповіла мені про своє життя, коли була в такому віці, як я. Вона розповіла про свого сина, а я про свого. Вона говорила про Церкву, і як вона за нею сумує.
Коли повернувся її син, я пообіцяла прийти знову. Я сказала президенту Товариства допомоги, що вона може дзвонити мені першій, якщо Луїзі коли-небудь щось буде потрібно.
Але через два тижні у Луїзи стався ще один інсульт, і вона померла. Я так і не змогла більше з нею побачитися. Ми провели разом лише дев’ять годин і разом подивилися фільм, але вона стала мені близькою подругою. Я часто думаю про неї.
Я вдячна, що не пропустила можливість допомогти сестрі, якій потрібна була я і яка потрібна була мені, хоча я цього не розуміла.